“І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його…”
В описі різдва Ісуса обидва євангелисти вкрай стримані. Матвій повідомляє за допомогою підрядного речення (“Коли ж народився Ісус у Віфлеємі…”). Лука відводить цій події два стихи. Оповідь є діловою і такою простою, як тільки можливо: “І сталось, як були вони там, то настав їй день породити. І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді місця не стало для них“. Дві подробиці в цьому лаконічному описі привертають особливу увагу: згадка про первородного та сповиття і покладення в ясла.
Вираз “первенець, первородний” у Святому Письмі вживається иноді для означення першого сина, після якого народилися инші діти (Бут. 27:32; 35:23 та ин.). Може також означати первородного сина в юридичному значенні, тобто незалежно від народжених після нього братів чи сестер, або ж взагалі єдиного. Наприклад, мова йде про Ізраїля як первородного (Вих. 4:22; Пс. 89:28 та ин.). Згідно з Вих. 13:2; 13:11 -15; 22:28-29 та ин., усе, що первородне, а отже, не лише людина, а й навіть домашні тварини, належать Ягве. Означення “первородний” стосовно до Ісуса наголошує на Його винятковій приналежності Богові, вказує на Його винятковий зв’язок з Богом і не вжите для наголошення на зв’язку з братами чи сестрами. Инакше кажучи, немає підстав для здогадок, що слово “первородний” могло б бути делікатним зазначенням того, що Марія мала ще дітей. Щодо активно дискутованого місця Мр. 6:3 (брати і сестри Ісуса), то люди Заходу, котрі читають цей уривок, мають пам’ятати, що в культурі Сходу, а надто тодішнього, поняття “брати” і “сестри” мають набагато ширший сенс, аніж на Заході.
Те, що в надзвичайно лаконічному описові різдва опинилася така звичайна згадка про сповиття Ісуса і покладення в ясла, не може не дивувати. Про те, що ця інформація важлива, свідчить продовження оповіді, де саме так описана ситуація є “знаком для пастухів”: “А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме“. Сповиття символізує слабкість і беззахисність Ісуса, котрий приходить у світ і потребує, як усі люди, материнської опіки. Нічого не вказує на Його виняткову достойність – ні неземна пишнота, ні німб. Ясла є свідченням убогости, в якій Ісус прийшов на землю. Спаситель і Господь від самого початку Свого перебування на землі поділяє долю убогих.
“Бо в заїзді місця не стало для них…”
У багатьох різдвяних інсценізаціях зображено непривітних віфлеємських господарів, які не хочуть прийняти Марію і Йосипа. Однак таку недобру славу мешканцям Віфлеєму приписують не цілком слушно – радше цілком неслушно. Адже текст Євангелія не дає підстав для категоричних звинувачень. Звинувачення в негостинності виникло тому, що грецьке слово katalyma може означати “заїжджий двір”, тобто місце, де затримуються подорожні (частіше на означення заїзду греки вживали слово pandocheion – пор. Лк. 10:34). У такому невеликому містечку, як Віфлеєм, у часи Ісуса заїзду, найправдоподібніше, не було. Східна гостинність зазвичай забезпечувала навіть потреби чужинців (пор. Втор. 24:14; Пс. 146:9 та ин.), і спеціяльні заїзди в невеликих місцевостях не були потрібні. Окрім цього, Йосип, який був родом з Віфлеєму, міг би сподіватися на допомогу тамтешніх родичів. Отже, якщо пошуки заїзду невірогідні, то постає запитання, що означає термін katalyma?
У старогрецькій мові katalyma означає ще й просто “житлове приміщення”. У палестинському домі зазвичай було лише одне таке приміщення. Побіч дому переважно була печера, що служила сховом для домашніх тварин у великий холод чи в спеку. Ще нині у Віфлеємі можна бачити будинки, зведені поблизу таких гротів. Усередині цих гротів були видовбані в камені годівниці-ясла. На користь такого тлумачення свідчить система гротів, що є під нинішньою церквою Різдва Христового у Віфлеємі (не позбавлена змісту згадка в Мт. 2:11, яка інформує, що прибулі зі Сходу мудреці “ввійшовши до дому…“). Отже, найімовірніше, “приміщення”, в якому перебували мешканці дому, було надто галасливе, надто тісне і незатишне для Марії. Саме тому Марія і Йосип розмістилися побіч дому – у гроті-хліві. Цілком певним є те, що Ісус прийшов у світ у великій убогості.
8 А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою. 9 Аж ось Ангол Господній з’явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим… 10 Та Ангол промовив до них: Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. 11 Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь.
“А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі…”
Від березня до листопада віфлеємські вівці, що паслися на полях, залишалися просто неба. Щоправда, пасовиська були обгороджені, але, попри це, охороняти їх від непрошених гостей, а надто вночі, треба було. Ті, котрі в цю мить не мали сторожувати, ночували в куренях.
У Старому Заповіті до палестинських пастухів ставилися шанобливо. Пастухами були Мойсей і Давид. У Пс. 23 самого Бога змальовано в образі пастиря (старозавітними образами послуговується Ісус у Своїй промові про доброго пастиря: Ів. 10). На зламі епох було вже инакше. Разом з митниками та иншими грішниками пастухи належали до ганьбленої верстви суспільства. Причина в тому, що з огляду на свій фах не могли виконати всі приписи, що стосувалися ритуальної чистоти, котрої вимагали фарисеї. Окрім цього, вважалося, що в ситуації, коли їм довірено охорону отари, бувало, припускалися помилки щодо “моє, твоє”. Тому Мішна (частина Талмуду, що містить рабинське тлумачення закону, яке фарисеї ставили нарівні з законом) називає фах пастуха найганебнішим, застерігаючи, щоб ніхто не дозволяв синові обрати фах пастуха чи погонича ослів.
Саме таким людям, котрі, зі щойно зазначених причин, не могли свідчити в суді, а не великим світу сього – як-от кесареві Октавіяну, чи великим Ізраїлю – як-от священикам і фарисеям, була принесена радісна звістка про різдво Ісуса. Саме цим убогим Бог дарує Свою ласку. Вони готові прийняти Боже слово про спасіння, бо не покладаються на власну справедливість, свої можливості і статки. Те, що саме таким людям принесено Добру Новину, можна розуміти як програму всіх діянь Ісуса. У Своїх діяннях Ісус виявляє увагу до вбогих, зневажених і хворих. Божа любов спрямована не лише до людей досконалих, бездоганних, а й до тих слабких, недосконалих і сумнівної репутації, а навіть до найгірших.
Саме перед такими людьми “раптом” з’явився ангел Господній. Це “раптом” вказує на те, що Боже об’явлення не є чимось передбачуваним, чимось належним, тому очікуваним. З’явлення ангела означає, що сказане не є наслідком людських роздумів і людської мудрости. Без слова об’явлення новонароджене Дитятко не було б у Його величності і значущості розпізнане. Якщо віра розпізнає те Дитятко, є це плодом Божого об’явлення. Ті, що приходять до печери, бачать Немовля. Про те, що то Цар світу, треба сказати, а звістка ця має бути звідти, де про це відомо, тобто з неба. Тому послання ангелів є наче снопом світла, яке освітлює звичайну на перший погляд подію народження.
В який спосіб учинилося це об’явлення пастухам? Дехто розуміє оповідь дослівно. Тоді Лука описує реальну подію, коли пастухам, які сторожували, ангели повідомили, що в місті Давидовім, у Віфлеємі, народився Месія. На думку инших, за оповіддю таїться якась незвичайна подія у вигляді спадаючих численних метеоритів. Це явище заінтригувало чутливих до природи пастухів і спричинило те, що вони пішли в напрямку Віфлеєму. Ще инші гадають, що це було якесь внутрішнє просвітлення та осяяння, завдяки якому пастухи вирушили до Віфлеєму на пошуки новонародженого Месії. Є й такі, котрі вважають Лк. 2:8-14 післявеликодньою літературною конструкцією, що її опрацював незнаний християнський автор, переконаний у месіянській достойності Ісуса, за допомогою апокаліптичних засобів вираження (ангели, небесне світло). Жодного зі щойно перелічених пояснень не можна однозначно відкинути. Кожне з них можливе.
12 А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме. 13 І ось раптом з’явилася з Анголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: 14 Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля! 15 І сталось, коли Анголи відійшли від них в небо, пастухи зачали говорити один одному: Ходім до Віфлеєму й побачмо, що сталося там, про що сповістив нас Господь. 16 І прийшли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала. 17 А побачивши, розповіли про все те, що про Цю Дитину було їм звіщено. 18 І всі, хто почув, дивувались тому, що їм пастухи говорили… 19 А Марія оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм. 20 Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано.
