У гонитві за щастям

Ще раз про любов і радість

Нещодавно, коли я вів радіопередачу, мені в студію зателефонував чоловік, який висунув досить цікаве тлумачення Писання. Він вважав, що в заповіді “не перелюбствуй” йдеться про те, щоб “не чинити проти любові”. А якщо в шлюбі любові вже немає, то і зрада в такому шлюбі вже не буде перелюбом. Постаравшись запевнити слухача, що запропоноване ним тлумачення повністю суперечить Писанню, я замислився про те, наскільки різні речі в Писанні і в нашому звичайному, світському слововживанні називаються “любов’ю”.

Писання заповідає нам любити – це щось, за що ми відповідальні, що ми повинні. Це обов’язок стосовно ближнього взагалі, і стосовно домашніх – особливо. “Так повинні чоловіки любити своїх жінок, як свої тіла: хто любить свою жінку, любить самого себе” (Еф. 5:28). У своєчасному контексті це звучить дивно. Любов – це почуття, воно приходить і йде, неможливо ж вимагати від людини, щоб вона переживала почуття.

Про що ж говорить Писання? У Біблії, ясно, говориться і про любов-почуття – книга Пісня Пісень дуже яскравою і відвертою мовою оспівує пристрасну любов молодого подружжя, емоційні переживання, чуттєвий захват. Проте вже тут видно те, що відрізняє біблійний погляд від світського. “Я належу коханому моєму, а коханий мій – мені” (Пісн. 6:3), – каже наречена. Любов у Біблії – це ставлення до іншого; “любов” у світському розумінні – це переживання самої людини. Це дуже глибокий симптом, і нам варто розглянути його детально.

Жених і наречена в “Пісні Пісень” повні емоцій; потужний викид ендорфінів, “гормонів радості” супроводжує кожен вірш. Але радість – це не щось, на чому вони зосереджені, не щось, чого вони шукають – вони шукають один одного, а радість приходить, бо знайшли. Люди в наш час (втім, ймовірно, так було і раніше) шукають самих по собі радощів, втіхи, іноді просто розваги – а друга людина виявляється засобом досягнення бажаного емоційного стану. Безліч пісеньок порівнює любов з наркотиком – і, на жаль, у світському значенні слова “любов” це порівняння вірне. Любов сприймається як засіб приведення себе в бажаний емоційний стан; щось, що могло б зігріти і утішити мене в цьому сумному і холодному світі. Друга людина може викликати цей стан (певний час), потім це неминуче проходить. Жених і наречена в Писанні думають не про свої почуття, а один про одного; сучасна культура зосереджена саме на почуттях. Проте так вже влаштована людина, що гнатися за почуттями, прагнути пережити викид ендорфінів, “крик радості, захвату тремтіння”, як сказав поет – означає більш за все цих почуттів позбутися. Шукати другу людину, з якою можна було б, нарешті, знайти “своє щастя” тут просто безглуздо; неможливо знайти щастя, зосередившись на його пошуках. Найнадійніший спосіб убити всяку радість – це шукати, чим би себе порадувати.

Чудовий психолог Віктор Франкл звертає увагу на цей парадокс – за щастям, успіхом, задоволенням, радістю, не можна гнатися. “Не ставте собі метою успіх – чим більше ви прагнутимете до нього, зробивши його своєю метою, тим вірніше ви його упустите. За успіхом, як і за щастям, не можна гнатися; він повинен вийти – і виходить – як несподіваний побічний ефект особистої відданості великій справі, або як побічний результат любові і відданості іншій людині. Щастя повинне виникнути саме собою, як і успіх; ви повинні дати йому виникнути, але не піклуватися про нього. Я хочу, щоб ви прислухалися до того, що велить вам совість, і виконувати її поради, використавши на це кращі сили і знання. Тоді ви доживете до того, щоб побачити, як через довгий час – довгий час, я сказав! – успіх прийде, і саме тому, що ви забули про нього думати!”

Віктор Франкл (1905-1997)

Людина, яка слідує шляхом обов’язку і відданості, знаходить на цьому шляху щастя; людина, яка шукає щастя (особливо якщо вона готова переступити в цих пошуках через обов’язок і відданість) не знаходить нічого. Це виглядає несподіваним. Людям здається, що наслідувати вимоги Церкви – дотримуватися обітниць (а шлюбних обітниць – особливо), зберігати заповіді, пригнічувати своє бажання, коли вони цим заповідям суперечать – означає жити дуже нещасним життям. Насправді все навпаки – аскети світяться щастям, розпусники злі і сумні.

Це так у сімейному житті, це так і в житті духовному – християнське життя є великим джерелом втіхи і щастя, але тільки не потрібно його там шукати. Шукати потрібно істинної віри, виконання волі Божої, зберігання заповідей – і тоді Ви набудете радості і втіхи, саме тому, що забудете за ними ганятися.

Автор: Сергій Худієв

Попередній запис

Просто щастя

Певно, вже немає потреби говорити про те, що Христові Заповіді блаженств – це зовнішнє відображення наявних стосунків з Богом, так ... Читати далі

Наступний запис

Який ключ до справжнього щастя?

Один з найбільших уроків, який я для себе винесла – це те, що ви не можете одночасно бути егоїстичним і ... Читати далі