Просто щастя

Певно, вже немає потреби говорити про те, що Христові Заповіді блаженств – це зовнішнє відображення наявних стосунків з Богом, так би мовити, констатація факту. Але ж є так звані «дрібні життєві радощі», на які багато хто не звертає уваги, принаймні, до моменту, коли їх втрачає чи вони зникають, проте знаходяться щасливці, які все ж помічають їх, що власне робить їх щасливими. Що робити з цими «радощами»?

Тішитися ними, і звичайно, дякувати Богові за них, як це власне і рекомендує апостол Павло: «Завжди радійте. Безперестанно моліться. За все дякуйте…» (1Сол. 5:16-18). До того ж, стосовно цього така «воля Божа у Христі Ісусі» (в. 18). Так що не треба зважати на думку надмірно палких ревнителів «благочестя», які переконані, що в цьому світі немає жодного приводу для радості, що в ньому не можна бути щасливим, бо світ цей «лежить у злі» (1Ів. 5:19).

Так, лежить, а крім того, у цьому ж посланні апостол Іван дає вкрай цінну пораду: «Не любіть світу, ні того, що в світі: хто любить світ, у тому немає любові Отчої. Бо все, що в світі: похіть плотська, похіть очима і гордість житейська, не від Отця, а від світу цього. І світ минає, і похіть його, а той, хто виконує волю Божу, перебуває повік» (2:15-17). Цими словами апостол застерігає нас надмірно приліплюватися до світу цього, який, як відомо, може дати нам лише примару від справжнього щастя, на що здатен лише один Бог.

Але ж радіти, завжди дякувати в молитві, як ми з’ясували, є виконанням волі Божої… Хіба не так? Звісно так, і щоб розібратися в цьому варто звернутися за допомогою до апостола Павла.

У Посланні до Филип’ян апостол пише наступне: «Я навчився бути задоволеним тим, що в мене є, умію жити і в злиднях, вмію жити і в достатку; вчився всього і в усьому, насичуватись і терпіти голод, бути і в достатку, і в нестатках. Усе можу в Ісусі Христі, Який мене зміцнює» (4:11-13). Отже, Павло радить в усьому покладатися на Ісуса, принаймні, він сам так чинить, та задовольнятися всім тим, що власне маєш. Але де ж тут радість, щастя?

Ці благословенні почуття виникають від почуття вдячності, від усвідомлення Божої турботи про себе. Про це і ведеться мова в Першому посланні до Солунян. У Посланні ж до Филип’ян апостол показує наслідки такого ставлення – людина вміє жити за будь-яких обставин і залишатися задоволеною усім, що їй посилає Господь.

Розглянувши все це, варто підсумувати: Біблія учить нас не любити «світу, ні того, що в світі», а завжди і в усьому покладатися на Бога, бути вдячними Йому за турботу особисто про нас. Такий підхід до життя з часом виробить у нас звичку задовольнятися тим, що ми маємо. Коли ж людина задоволена власними життєвими обставинами, у неї немає ні часу, ні бажання нарікати на долю, шукати приводи для шкодування самої себе. Їй залишається лише радіти життю, кожній його дрібниці, самому факту свого існування. Це і є щастя, просте житейське щастя.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docПросто щастя


Ваш коментар:

Попередній запис

Буде щастя

"Життя не задалося. Усе не так! От інші… Чому в них усе виходить, усі плани реалізуються, усе йде на лад? ... Читати далі

Наступний запис

У гонитві за щастям

Ще раз про любов і радість Нещодавно, коли я вів радіопередачу, мені в студію зателефонував чоловік, який висунув досить цікаве ... Читати далі