Давайте знову поставимо питання, чому ми так легко відхилилися в абсолютно протилежний бік – настільки далеко від ненависного нам легалізму, що тепер ми упустили ключові елементи Євангелія?
Багато хто з сьогоднішніх лідерів виховувався людьми, яких сьогодні звуть суворими батьками церкви. У двадцятому столітті ці батьки не боялися вступати в конфронтацію і оголяти гріх, вони закликали нас до святого життя. У ті роки не було так багато мегацерков, як сьогодні. Жорсткі викривальні послання з Писання часто відвертали несерйозних шукачів від церкви.
Трохи пізніше стався стратегічний переворот, і деякі лідери вирішили, що можна зібрати значно більше людей у церкві, якщо почати проповідувати виключно позитивні, підбадьорюючі послання. Ми прибрали викриття і виправлення, відшукуючи в Біблії лише підбадьорюючі послання. Ми перестали говорити людям, що в їх житті немає послуху Божому Слову. Таку стратегію ми обрали в двадцять першому столітті. Проте прочитайте, як Павло продовжує наставляти Тимофія: «[…Ти, як проповідник Слова, повинен показати людям, у чому вони живуть неправильно.] Викривай їх, докоряй і виправляй, попереджай, перестерігай і підбадьорюй, учи невтомно, невпинно і терпляче» (2Тим. 4:2, розш. пер. з англ.).
Ось що означають три важливі грецькі слова elegcho, epitimao і parakaleo в цьому уривку. За словником Стронга elegcho означає «викривати, говорити про недоліки, докоряти, поправляти». У «Повному словнику вивчення слів» (The Complete Word Study Dictionary) дається ще конкретніше визначення: «У Новому Заповіті викрити і довести, що людина неправа, тим самим присоромити її». Сильно сказано!
Друге слово epitimao означає «звинувачувати, докоряти (безпосередньо)». Чітка прямота! Третє слово parakaleo означає «утішати, підбадьорювати». Піднімати людину теж необхідно.
Зосередившись на двох перших словах, Павло вимагав від служителів проповідувати послання, які викриватимуть, докорятимуть, виправлятимуть, показуватимуть недоліки і доводитимуть, що людина неправа. На тлі визначень цих слів ми повинні засумніватися в парадигмі нинішнього керівництва західних церков. Сьогоднішня стратегія – це мудрість Божа або мудрість добра? За двадцять п’ять років служіння на конференціях і в різних церквах я можу чесно сказати, що ми відхилилися в бік добра.
Я міг би розповісти вам із цього приводу масу історій, але дозвольте описати лише одну. Мене попросили проповідувати в одній великій церкві на північному заході Сполучених Штатів. Я захоплююся лідером цієї церкви і його роботою, тому з нетерпінням чекав зустрічі з ним, його дружиною, його лідерською командою і церквою.
За декілька тижнів до зустрічі я отримав від пастора електронний лист, де говорилося: «Джоне, ми з нетерпінням чекаємо твого приїзду і твого слова в житті нашої церкви. Зараз, коли ти готуєш своє послання, я думаю, буде корисним сказати тобі пару слів про нашу культуру. Ми позитивна церква, наші люди не звикли чути негативні послання. Тому, коли ти звернешся до зібрання, будь ласка, стеж за тим, щоб твої послання були в дусі підбадьорення і налаштовували людей на позитив».
Знову виникає питання: як ця «мудрість» узгоджується з тим, чого Павло вимагав від Тимофія? Для порівняння я перерахую «позитивні» риси, сказані в оригіналі, та інші, які сьогодні прийнято називати «негативними».
Позитивні:
- parakaleo: утішати, підбадьорювати;
Негативні:
- elegcho: викривати, говорити про недоліки, докоряти, поправляти; доводити, що людина неправа;
- epitimao: вимагати, докоряти (безпосередньо).
Павло дає нам три вимоги. Дві з них вважаються «негативними» і тільки одна «позитивною». Скажемо інакше: 67 відсотків «виправлення» і 33 відсотки «заохочення». Я не кажу, що наші послання мають бути на 67 відсотків виправними. Проте ми дійсно повинні задатися питанням про те, чи не порушуємо ми баланс. Якщо ми хочемо проповідувати в наших церквах лише на сто відсотків підбадьорюючі послання, що надихають, чи не вийде так, що в результаті до нас прийдуть люди впевнені, що вони виконують волю Божу, але в реальності все далі віддаляються від Його характеру і Його присутності?
Суть вимоги
Автор Послання до Євреїв повідомляє: «Усяка кара в теперішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для навчених нею приносить мирний плід праведности!» (Євр. 12:11).
Тут ми бачимо два важливі аспекти. По-перше, покарання приносить смуток! Підбадьорення не засмучує, докір, виправлення і звинувачення засмучують. По-друге, покарання, про яке пише автор Послання до Євреїв, – це тренування для святого життя.
Ми повинні поставити собі питання – як Бог тренує нас? Якщо повернутися до Павлових слів, написаних Тимофію, то ми прочитаємо: «Усе Писання натхненне Богом (дано за Його натхненням) і корисне для навчання, для докору і викриття в гріху, для виправлення в помилках і дисципліни в послуху, [і] для вправи в праведності (у святому житті, відповідно до волі Божої в думках, цілях і вчинках), щоб Божа людина була досконала і досвідчена, а також готова і ретельно споряджена для всякої доброї справи. Я ЗАКЛИНАЮ [тебе] у присутності Бога та Ісуса Христа, Який прийде судити живих і мертвих, і (у світлі) Його пришестя і Його Царства: проголошуй і проповідуй Слово!» (2Тим. 3:16-4:2, розш. пер. з англ.).
Чи помітили ви ці слова: докір, викриття в гріху, виправлення в помилках і дисципліна в послуху? Чи звернули ви увагу, що Писання тренує нас у святому житті, і Павло заповідає Тимофію і нам проповідувати Слово (Писання)? З’єднавши усе воєдино, ми отримаємо суть його вимоги:
Тимофію і будь-який інший служителю Євангелія, це факт: божественна дисципліна болісна, але вона тренує нас для святого життя. Бог проводить цю дисципліну (тренування) через натхненне Їм Писання, яке також точно споряджає чоловіків і жінок, покликаних говорити від Нього. Тому проповідуй Слово – Писання. Тому що ти, як посланець Божий, маєш показувати людям, що в їх житті неправильно. Цього можна досягти завдяки точному застосуванню Писання для вираження докору в дусі любові, для викриття в гріху, настанови, виправлення, дисципліни в послуху і для підбадьорення. Це божественний процес тренування слухачів для святого життя (парафраз).
Я усвідомлюю, що це настільки діаметрально протилежне церковній культурі двадцять першого століття, що може багатьох шокувати. Але яку церкву ми хочемо мати: помилкову або сильну? Яких людей ми хочемо розвивати – обдурених або здорових? Ці настанови дані нам, щоб ми, самі того не помічаючи, не відхилилися від Божого серця. Якщо ми хочемо упевнено ходити з Ісусом, ми повинні укоренитися в Писанні. Неможливо помирити сучасну культуру з настановами Нового Заповіту. Давайте внесемо зміни і станемо свідками появи здорової церкви!
