«Роблячи добро, не будемо сумувати, бо у свій час пожнемо, якщо не ослабнемо» (Гал. 6:9).
Постійність у добрій справі. Якою б ти не був доброю і чуйною людиною сам по собі, за природою, ти все одно втомишся, зламаєшся, станеш жорстоким. Життя таке складне і суперечливе, що вибиває з колії будь-кого. Постійно, завжди бути добрим, доброчесним зможе лише той, хто отримує духовне підживлення Згори, від Бога, від Його Духа.
Інколи, епізодично добрі справи здійснюють навіть мафіозні ватажки. Бог, звичайно, це бачить, і зарахує їм, але…
Якщо хто прагне до праведності, тому в добрих справах належить бути постійним, не втомлюватися у творенні добра. Апостол пише, що Бог «воздасть кожному за вчинками його: тим, які терпінням у доброму ділі шукають слави, чести й нетління, – життя вічне» (Рим. 2:6,7).
Господь Ісус в Одкровенні перераховує позитивні риси одного зі Своїх служителів: «Знаю діла твої, і труд твій, і терпіння твоє, і те, що ти не можеш зносити розпутних, і випробував тих, які називають себе апостолами, а вони не такі, й побачив, що вони неправдомовці; ти багато зазнав і маєш терпіння, і в ім’я Моє трудився і не знемагав». (Одкр. 2:2,3).
Що ще, окрім допомоги від Бога, треба для того, щоб не втомитися, «не знемогти» у творенні добра?
Ще потрібні зусилля того, хто докладає зусилля. У кожній людині є сусідами два початки, що суперечать один одному: емоції, тіло, плоть. І – розум, совість, дух. Верховенство розуму грає вирішальну роль у постійності добра, в опорі злу. Той, ким керують емоції – безсилий перед злом. Лише холодний розум, розсудливість зможуть допомогти відхилитися від гріха.
Людина, що живе за законами Божими, називається у Священному Писанні, не багато не мало – довершеною. Апостол пише: «щоб ви перебували довершеними і наповненими всім, що угодне Богові» (Кол. 4:12).
В іншому тексті сказано: «Залишивши початки вчення Христового, поспішаймо до довершеності» (Євр. 6:1).
Ісус Христос у Нагорній проповіді учить: «Отже, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф. 5:48).
Що мається на увазі під «довершеністю»? Життя за Вченням Христовим. Розумом. Не емоціями, і не тілесними пожаданнями.
«Але це ж так важко!» – вигукне хтось. І буде правий. Жити розумом, орієнтованим на Божі заповіді, є той вузький шлях і тісні ворота, про які говорив Господь, що «мало тих є, хто знаходить їх». Набагато легше зробити те, що «хочеться». Набагато простіше не стриматися, «психанути», висловити усе в очі. Але, у поводженні з ближніми, з людьми – це є шлях, що веде в протилежний від праведності бік. Хто після удару «по щоці підставляє другу щоку», той вчиняє інакше.
Заслуговує на увагу, як Господь Ісус спланував Нагорну проповідь. От, Він каже Свої знамениті слова: «Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм, – бо в цьому є Закон і Пророки».
І відразу, услід за цими словами Він продовжує: «Входьте вузькими воротами, бо просторі ворота і широка дорога ведуть до погибелі, і багато хто йде ними. А вузькі ворота і тісна дорога ведуть у життя, і мало тих є, хто знаходить їх». (Мф. 7:12-14). Що виходить? А то, що здійснювати вчинки, жити, поводитися з іншими людьми згідно з настановами Христовими – означає увійти до «вузьких воріт» і, надалі йти «тісною дорогою». А це важко. Необхідно буквально закувати в «залізні кайдани» свої почуття і емоції; іноді прямо ціною неймовірних зусиль примушувати їх підкорятися розуму. Чи багато таких людей? Напевно, багато. Бог знає. Особисто я доки зустрічався з деякими з них. Протискуватися в тісну хвіртку, і потім усе життя йти вузькою стежиною – бажають небагато. Набагато приємніше без проблем ввалитися в широченну арку просторових воріт і легко котити широким проспектом безрозсудності і емоційності, що і робить більшість.
З вуст різних релігійних проповідників часто чутні фрази про людську недосконалість. Ніби, ми, люди, недосконалі, тому нам властиво грішити, помилятися.
У деяких «деномінаційних» перекладах Біблії, зроблених на догоду релігійних уявлень їх перекладачів, слово «довершеність», «досконалість» взагалі відсутня чи замінена на слово «зрілість». Шкода. У наявності пряме ухилення від істини Христової в бік матеріалістичної філософії, від духу до букви. Бо, як відомо, за зрілістю завжди йде перезрілість, а за нею – загнивання і тління, що, у принципі, і відбувається з релігіями. Але досконалість – категорія вічна. Досконалості межі немає. Тому Господь Ісус і каже: «Отже, будьте досконалі».
Релігійні вчення про «людську недосконалість» мають мету утримання людей у релігійному рабстві, у повному підпорядкуванні релігійним керівникам. Бо, оскільки «ми усі недосконалі», виходить, що ми не можемо обходитися без керівної і направляючої ролі наших релігійних вождів, учителів, пасторів, старійшин і т. ін. Отже, ми «не досконалі», повинні неухильно коритися релігійним керівникам, як Богові. Думка про «не духовну досконалість» учнів Христових де-факто має на увазі їх інтелектуальну неповноцінність, нездатність розсудливо міркувати, приймати правильні рішення в духовних питаннях і залишатися твердими у своєму виборі.
Напевно, ніщо так не сприяє духовному закабаленню вірного, як вселена йому думка про його безпросвітну недосконалість, настільки важку, що для його подолання знадобиться ціла тисяча років, та ще в райських умовах, без диявола і демонів. Брат, що проковтнув цю ідею, стає беззахисним перед релігійною демагогією псевдовчителів і лжепророків. Досвід показує, що члени релігійних організацій, які найбільш завзято проповідують ідею про «людську недосконалість», більше за інших відчужені від свободи мислення в Христі Ісусі, будучи повністю підпорядковані своїм релігійним вождям-пророкам-помазаникам.
Але це не так. Ісус каже: «Отже, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф. 5:48).
В якому сенсі в нас «людська недосконалість»? У фізичному! Ми хворіємо, старіємо і помираємо. У нас слабшає зір, слух, пам’ять. У цьому – наша недосконалість. Саме про це говорив апостол Павло: «Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю» (Рим.7 роз.). Він говорив про фізичну неміч, яка бере над нами гору через вроджений Адамів гріх, що «живе в нас», але не про праведність, не про святість. Адже, ніхто з нормальних людей, не каже: «Я вкрав, бо забув, що не можна красти…» Чи: «Ой, я забула, що не можна зраджувати чоловікові… Це – моя людська недосконалість…» Чи: «Я зовсім забув, що треба допомогти тому, хто має потребу…»
У подібних питаннях християни мають бути досконалими. Але шлях до духовної досконалості – не легкий. Скільки треба припуститися помилок, скільки треба набити шишок, перш ніж чомусь навчишся! Як важко даються нам уроки розсудливості! Про себе я можу сказати, якщо на одну шальку терезів покласти мої добрі справи, які я, можливо, зробив за усе життя, а на другу шальку терезів покласти мої помилки і гріхи, то останні не просто перетягнуть перші, а взагалі виведуть з ладу самі терези.
Біблія ніде не підтримує ідею про «людську недосконалість», невідворотно властиву Божій людині. Навпаки, Дух Священного Писання наполягає, що всякий охочий, хто докладає зусилля чинити згідно з Вченням Господа Ісуса Христа, вже зараз, у цьому житті, у своєму смертному тілі – може досягти того рівня, коли його духовний стан стане ДОСКОНАЛИМ.
- «Терпіння ж повинно мати досконалу дію, щоб ви були досконалі в усій повноті без усякого недоліку» (Як. 1:4).
- «Нехай буде досконала Божа людина, до всякого доброго діла готова» (2Тим. 3:17).
- «…Отже, хто з вас довершений, так повинен думати; якщо ж ви про щось інакше думаєте, то і це Бог вам відкриє» (Флп. 3:15).
За матеріалами сайту “Здорове мислення”
