Але все це було лише розминкою перед справжнім пеклом, яке чекало американців на Окінаві. Окінавська битва стала однією з найкровопролитніших битв на Тихоокеанському фронті: японці втратили більше 100000 солдатів убитими, втрати союзників перевищили 12 000 людей.
Битва за Окінаву розпочалася 1 квітня 1945 року і першими в неї вступили саме частини 77-ої піхотної дивізії, в якій служив Десмонд Досс. Фанатичні японці билися відчайдушно і вміло, американці зіткнулися з таким опором, якого до цього їм не доводилося бачити. Окрім звичайного снайперсько-кулеметного вогню і артилерійського обстрілу, їм довелося зіткнутися з камікадзе, які під покривом темряви заповзали на американські позиції і підривали себе. Озлоблення було позамежним – під час бою за одне з невеликих сіл американську піхоту атакували остров’янки, озброєні бамбуковими списами. Ці амазонки не бажали здаватися в полон, тому їх довелося застрелити.
29 квітня 307-му полку 77-ої дивізії доручили почати штурм скелястого хребта Маеда, що простягнувся упоперек усього острова. Це була майже прямовисна скеля 120-ти метрової висоти, в якій розташувалася складна система природних і штучних печер. Перед початком штурму танки підтримки піхоти відкрили вогонь запальними снарядами по одній з печер, і незабаром дим повалив відразу з кількох отворів по всьому схилу. Це означало, що всередині ці позиції з’єднуються підземними ходами і кожна з них є самостійною укріпленою довготривалою вогневою точкою. За роки війни японці встигли ретельно підготувати Маеду до оборони і перетворили її на справжню неприступну фортецю.
От ми і дійшли до початку нашої розмови. У той момент солдати і офіцери вже не так скептично та глузливо ставилися до цього “дивака”, вони починали поступово вірити в молитви свого санітара, чиєю єдиною зброєю було Слово Боже.
* * *
“Хлопці, час”, – сказав лейтенант. Закінчивши свою молитву Досс, віддав усе в руки Божі. Підрозділ пішов у наступ. У діло пішли морські вантажні сіті, зв’язані з товстих канатів. Ними вкрили поверхню скелі. Добравшись до вершини, рота B потрапила під шквальний вогонь японців – буквально кожен метр скелі був розподілений між вогневими точками, і в них було досить часу, щоб ретельно пристріляти їх.
Американці билися дуже наполегливо – у хід пішли гранати і багнети і до кінця дня вони практично зачистили свою ділянку. На сусідніх ділянках, де діяли інші роти батальйону, втрати обчислювалися десятками убитих, але серед солдатів роти B загиблих не було, лише кілька чоловік були легко поранені. Це було щось неймовірне… мабуть, це було справжнє диво!
Вищестояще начальство, цікавилося, яким чином особовому складу роти В під час такого небезпечного штурму вдалося залишитися неушкодженим. У рапорті для командира батальйону лейтенант, що командував ротою, не знаючи як раціонально пояснити свій успіх, просто написав “Досс молився за нас”.
Але на цьому битва була далеко не закінчена. Вдень японці ховалися у своїх сховках, а вночі робили відчайдушні контратаки. На наступну ніч після першого штурму на роту B несподівано напали великі сили супротивника, почалися перші втрати.
Через 2 дні після дивовижного штурму четверо американських солдатів, які намагалися зайняти позицію для оборони, у темряві наткнулися прямо на кулеметну точку японців і були поранені. Досс, нехтуючи власним життям, кинувся їх рятувати. Він проповз до них прямо перед носом ворожого кулеметника, буквально в якихось 7-8 метрах від входу в печеру, з якої вороги вразили його однополчан, і витягнув їх звідти одного за другим. Чотири рази туди і назад.
