4 травня 1-й батальйон 307-го полку все ще продовжував зачистку укріплень на Маеді. Батальйон рухався бойовою колоною, коли несподівано потрапив під шквальний вогонь супротивника. Японці сховалися на двох замаскованих позиціях ліворуч і праворуч від наступаючих, і щойно вони увійшли до зони ураження, скинули маскувальні сіті і почали їх нещадно розстрілювати. Протягом якихось 3 хвилин 100 з майже 300 американців були поранені чи вбиті. Поки інші поспішно відступали під захист скель, Досс був зайнятий перев’язкою поранених. Коли дим від стрілянини розсіявся, на полі бою, залитому кров’ю, стояла лише одна людина – це був Десмонд Досс. На вершині скелі залишився лише він, скажені японці і 75 поранених американців, які чекали на його допомогу.
Їх товариші, які сховалися під прямовисною 15-ти метровою скелею, стиснули зуби від усвідомлення того, що нічим не можуть допомогти тим, хто залишився вгорі.
Як раптом… на тлі неба над схилом прямовисної скелі з’явилося тіло – на мотузці спускався поранений. Розгойдуючись, він повільно опустився до її підніжжя. Спочатку Досс спустив одного, потім другого… третього. Для цього Десмонд спорудив з мотузка альтанку, на кшталт альпіністської, прив’язав інший її кінець до дерева і одного за другим спускав поранених солдатів вниз з 15-ти метрової скелі.
Щойно поранений опинявся внизу і мотузок слабшав, він втягував його вгору і повз за наступним. Так одного за другим він підтягував поранених до своєї імпровізованої “переправи” з того світу на цей. Як це вдавалося робити непоказному худорлявому санітарові не розумів ніхто, але він це робив, одного за другим, протягом 5 годин, доки не спустив вниз у безпечне місце 75 (!) поранених.
Одним з врятованих виявився боєць, який більше за всіх знущався з Досса, називаючи його “непридатним для військової служби”.
Японці підбиралися до групи тих, хто вижив, буквально на кілька метрів, фактично впритул, але солдати, які були ще здатні тримати зброю в руках вбивали їх, закриваючи власними тілами відважного санітара. Протягом цього часу він думав лише про одне: “Господи, допоможи мені врятувати ще хоч би одного! Господи, ще одного!”
Тільки коли вгорі більше не залишилося жодного живого американця, Досс покинув поле бою, спустившись тим самим мотузком, яким спускав поранених. Від виснаження він не міг навіть триматися на ногах.
Куля для санітара
Битва за висоту тривала майже цілий місяць, вона була надзвичайно кровопролитною, лише під час першого тижня бойових дій 1-й батальйон втратив убитими і пораненими 450 чоловік з 800, втрати японців на цій ділянці склали до 3000 людей.
У ніч на 21 травня американці почали останній штурм. Висота вже була взята, і треба було очистити територію відразу за нею. У непроглядній пітьмі і повній тиші солдати просувалися вперед – удар мав бути несподіваним для японців. Але всі плани порушила власна артилерія – помилково вона відкрила вогонь по своїх, а потім і японці кинулися в контратаку. Десмонд сховався у воронці від снаряда разом з трьома іншими солдатами, один з яких виявився пораненим. Поки він накладав йому пов’язку і уколював знеболююче, в їх укриття впала граната. Двоє інших миттю вискочили з укриття, але Десмонд не міг кинути свого “пацієнта” – він спробував відкинути гранату ногою і в цей момент вона вибухнула.
Коли він отямився, його нога була на місці, але була вся в крові через численні осколки. Проте поранений не отримав жодних додаткових поранень, бо під час вибуху був прикритий тілом Досса.
Замість того щоб кликати на допомогу іншого санітара, примушуючи його вилазити зі свого укриття та ризикувати власним життям, Десмонд сам перебинтував свої рани і 5 годин чекав настання нового дня.
На світанку до них підповзли солдати з носилками і запропонували евакуювати Досса в тил, але він відмовився, поступившись місцем важкопораненому. В очікуванні їх повернення він зіткнувся з ще одним пораненим бійцем. Разом вони рушили до своїх.
Вони повільно рухалися, підтримуючи один одного, коли їх наздогнала куля снайпера. Вона потрапила в ліву руку санітара, обвиту навколо плеча його нового товариша, пройшла через зап’ястя і лікоть та застрягла в плечі. Якби куля не потрапила в Десмонда, то, найімовірніше, вона пройшла б крізь шию його співвітчизника і виявилися для нього фатальною.
Незважаючи на страшенний біль, Досс зберігав холоднокровність. Він попросив у солдата його гвинтівку, обмотав її бинтом навколо своєї руки, зробивши з неї імпровізовану шину. Потім вони разом продовжили повільно добиратися до своїх.
