Глава 1

1:1а[1]. «Об’явлення Ісуса Христа, яке дав Йому Бог» – ці слова означають, що об’явлення належить самому Христові, йде через Нього, бо Він сам був найвищим об’явленням Божественного в світі. «Незабаром» – це апокаліптичний біблійний термін. Для Бога це може означати і тисячу років, і десятки тисяч. Історія людства порівняно з історією світу, яка налічує сотні мільярдів років, показує, наскільки швидкоплинне все, що відбулося. І коли Бог каже «незабаром», то навіть якщо це відбудеться через мільйон років, з Божого погляду це буде «незабаром».

1:1б-2. Христос послав «Своїм Анголом рабові Своєму Іванові» – не конче йдеться про появу ангела, як ми його зазвичай уявляємо; ангел – це будь-який посередник між небом і землею. Давній біблійний термін «раб» означає «служитель», «отрок», як деколи перекладають це слово. Тому, вживаючи вислів «раб Божий», ми вкладаємо в нього давній біблійний зміст – «Божий служитель». І це вносить зовсім інший відтінок, інше смислове забарвлення. Бо ж для нас раб – завжди щось принизливе, але, як ми знаємо, Христос відкидає для нас таку назву, кажучи: «Тому ти вже не раб, але син» (Гал. 4:7).

1:3. Це звернення до читача. «Пророцтво» в цьому разі не означає передбачення майбутнього, хоча дехто вважає, що Апокаліпсис зводиться до такого передбачення і, отже, він написаний не для всіх часів, а лише для якихось визначених, скажімо, для наших чи для ще пізніших часів. Але «пророцтво» з біблійної позиції є сповіщення Божої волі через людину, тому тут так і сказано: «хтододержує написане в ньому», тобто в пророцтві. Бо ж жодного пророцтва дотриматися не можна, воно – воля Божа, виражена словами.

1:4а. Азія – римська провінція, що займала більшу частину Малої Азії. Чому автор звертається до сімох Церков? Та ж Церков в Азії було значно більше, їх заснували апостоли Петро і Павло. Але для того, щоб зобразити повноту вселенської Церкви, Іван бере сім головних Церков Малої Азії. Сім – древнє священне число, що означає повноту. Очевидно, це ті Церкви, які були йому підлеглі, в яких він звершував свій подвиг і краще знався з ними. «Від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти» – це тлумачення Божого імени, яке знаходимо в Книзі Вихід. Коли Мойсей запитав у Господа: «Як Тобі на ім’я?» – Господь сказав їм: «Я Той, що є». Ось цей дивний для нас зворот перекладається як «Сущий» (див. Вих. 3:14). «Я є Той, що є», тобто «Мені належить час, вічність і все буття». І апостол Іван надає цьому визначенню Бога, що володіє минулим, теперішнім і майбутнім, тобто всім, що є в світі, есхатологічне значення: майбутнє належить Богові в особливому специфічному сенсі – це майбутнє, яким Він володітиме повністю, над яким Він царюватиме.

1:4б. Сім духів, згідно з древнім уявленням, означають повноту небесних єрархій.

1:5а. «Свідок вірний» – сказано на противагу старозавітним пророкам, які були свідками немічними, що усвідомлювали свою слабкість. Ви пам’ятаєте, що в Книзі пророка Ісаї сказано: «Горе мені» (Іс. 6:5). Єремія каже: «Я промовляти не вмію» (Єр. 1:6). Всі вони були свідками, але немічними. Є лише один Свідок Бога, Той, який несе Його в собі, «Первенець з мертвих і Владика земних царів». Є єдина справжня вища влада – це влада Христа, влада Того, хто сказав: «Дана Мені всяка влада на небі й на землі» (Мт. 28:18).

1:5б-6. Слова «вчинив нас царями, священиками» нагадують про Синайський заклик, коли Бог говорить народові: «А ви станете Мені царством священиків та народом святим» (Вих. 19:6), тобто народом, посвяченим Богові. З цієї жменьки людей згодом виросте вселенська Церква, і віднині всі ми, що посвячені Богові, належимо Христові, отже, є царством священиків.

1:7. Хмара – це символ Богоявлення. Отже, Бог являється в силі і в славі. «І побачить Його кожне око, і ті, що Його прокололи були» – натяк на слова з Книги Захарії: «І будуть дивитись на Мене, Кого прокололи…» (Зах. 12:10). Це Творець, від Якого люди відвернулися, Якого прокололи своєю невдячністю, і потім вони плакатимуть через те, що вкоїли. Це прообраз Христового хреста.

1:8. «Альфа й Омега» – перша й остання літери грецького алфавіту. Отже, автор звертається до людей, що говорять грецькою.

1:9. Патмос – не символічне, а конкретне географічне місце, скалистий, пустельний острів в Егейському морі. Місця заслань були різні, але, очевидно, Івана вислали саме туди. Можливо, там були каменоломні, де працювали засланці.

1:10. «Був у дусі» – біблійний вислів, що означає екстаз, сходження певної духовної харизми на людину, коли вона починає говорити наче не від себе. «Господнього дня»: цікаво, що вже в першому столітті, через два-три десятиліття після П’ятдесятниці перший день тижня, який потім розпочали називати неділею, посвячується Господеві Ісусові Христові. Звук сурем був древнім символом Божої появи – ми знаємо, що над Синаєм гриміли звуки сурем.

1:11. Є думка, яку відстоюють деякі видання, зокрема перекладні, що ці Церкви насправді означають різні епохи в історії християнства. Але в новозавітному богослов’ї вона цілком неприйнятна. Всі ці Церкви були тоді славні, знамениті, відомі, і нічого символічного в них не було. Тому ми не маємо щонайменшої підстави вважати, що вони символізують епохи. Мало того, якби послання до тих Церков ми почали припасовувати до різних епох, то завжди знайшли би щось спільне, і це не випадково, бо всі послання стосуються до кожної Церкви, до кожного століття і до будь-кого з нас. Чудові, дорогоцінні рядки цієї глави звернені не лише до всіх Церков, а й до людських душ.

1:12-20. Перед нами опис видінь. Син Людський постає у вигляді гігантського ісполіна з білим волоссям і з вогняними ногами. Якось мірою він – антипод боввана, гігантської статуї, що означає поганську імперію, про яку йдеться в Книзі пророка Даниїла (Дан. 2:31-35). Гігантський ідол з золотою головою і з глиняними ногами – символ царств, держав цього світу, а протистоїть цьому велетню хтось, що схожий на Сина Людського. У цій же Книзі Даниїла йдеться про те, що ці страхітливі царства зміняться на Царство Сина Людського.

І ось Син Людський, подібний на первосвященика, постає в первосвященичих одежах, бо Він клопочеться за народ. «Обличчя Його, немов сонце, що світить у силі своїй», нагадує нам про Преображення на горі. У правиці Його – сім зірок і тут же сім світильників. Що вони означають? Тоді, коли на Церкви настали гоніння, коли християни, як і в наші дні, думали про те, що ж з ними буде, Христос цим показав, що Церкви – у Його руках, як ці зорі. Сім Церков, сім зірок, сім світильників, сім ангелів непохитні, бо їх поставив Христос. Якщо вони самі не зрадять Йому, то матимуть захист попри всі бурі. Христос стоїть серед світильників! Якби ми могли собі це якось уявити, то, звичайно, це було б вогненне видіння: мідь, текуча, як магма з вулкану, горюча, сяюча. А що ж бачив апостол, що було перед його очима? Я думаю, що це було внутрішнє видіння, яке він намагався виразити символічно, як на іконі, і жодних інших крім цих сяючих, яскравих, вогняних, сліпучих для людини образів, він підібрати не міг.


[1] Цифри на початку абзаців означають відповідний фрагмент з Книги Об’явлення.

Наступний запис

Глава 2

2:1. Що таке «ангел Церкви»? Пророк Даниїл писав про те, що ангели, тобто духовні сили, панують над народами, керують ними. ... Читати далі