Підпорядкування Богові

Христос у Гефсиманському саду, Генріх Хофман

В одному з попередніх дописів ми задалися питанням про те, як так сталося, що ми почали вважати упокоренням поведінку, яка насправді такою не є? Настав момент, щоб розібратися в цьому питанні. Допоможе нам у цьому розгляд ситуацій, в яких Христос, Якого нам Біблія ставить як приклад найбільшого упокорення,  начебто поводився зовсім не так, як на думку більшості повинна поводитися по-справжньому «упокорена» людина.

Отже, Його реакція на нетямущість учнів, які не змогли зцілити біснуватого отрока: «О роде невірний і розбещений! Доки буду з вами і терпітиму вас?» (Лк. 9:41). Христос роздратований, це зрозуміло, але до чого тут упокорення? Христос ж не виплескує Свою злість на учнів, не мститься їм,  Він лише висловлює Своє обурення. А хіба упокорення – це пригнічення емоцій? Хіба упокорена людина не може проявляти свої емоції: причому як позитивні, так і негативні? Приховування емоцій – це самопригнічення, що не є добре, або ж лицемірство, коли людина вдає інші емоції, які відчуває насправді, що є значно гіршим за самопригнічення. Упокорення насправді стосується зовсім інших речей, про що мова піде далі, а зараз перейдемо до наступного епізоду, де Христос знову ж таки діяв ніби «не так як слід».

«Підіть і скажіть отій лисиці» (Лк. 13:32), – якщо не забулися, саме таку характеристику дав Христос царю Іроду. І це насправді, ще дужа м’яка характеристика стосовно людини, яка на догоду п’яному натовпу наказала стяти голову Божому пророку Іоанну Предтечі, якого перед цим Ірод сам наказав заарештувати лише за те, що той казав правду про нього та його безсоромну дружину: «Не годиться тобі мати жінку брата твого» (Мк. 6:18). Що, хіба замовчувати правду – це упокорення? Певно, що ні.

Це саме стосується ситуації, коли Христос не зовсім «коректно» висловлювався на адресу книжників і фарисеїв. Він говорив про них правду, тільки правду і нічого більше. Між іншим, Спаситель хвалив декого з них, коли ті чинили чи висловлювалися згідно Закону, якому вони вчили людей: «Ісус, побачивши, що він розумно відповів, сказав йому: ти недалеко від Царства Божого» (Мк. 12:34).

А що ж насправді сталося в Храмі? «І ввійшовши у храм, почав виганяти тих, що в ньому продавали і купували, кажучи їм: написано: дім Мій є дім молитви, а ви зробили його вертепом розбійників» (Лк. 19:45,46). Хіба це упокорення – спокійно спостерігати, коли коїться явне беззаконня?

І останній згаданий приклад «не упокореної» Христової поведінки. «Друг митарям і грішникам» (Лк. 7:34). Так саме заради спасіння грішників Спаситель і втілився, і помер на Голгофському хресті: «Прийшов бо Син Людський знайти і спасти, що загинуло» (Лк. 19:10). Упокорення – це вже точно не зневажання і відкидання людей, які навіть скоїли безліч гріхів (і не приховують цього) і поводяться не відповідним чином.

А тепер настав момент, щоб з’ясувати, що стало причиною того, що ми почали вважати упокоренням поведінку, яка насправді такою не є. Насправді все дуже просто: упокорення – це коли свою волю, думки, бажання підпорядковуєш Богові. У будь-якій ситуації, за будь-яких обставин, на кшталт Христа в Гефсиманському саду: «Отче Мій! Якщо можливо, нехай обійде Мене чаша ця; втім, не як Я хочу, а як Ти» (Мф. 26:39). Якщо ж зважаєш на думку оточення стосовно як правильно поводитися, а як не правильно, – це не упокорення, а лише «дружба зі світом», яка, як відомо: «є ворожнеча проти Бога» (Як. 4:4).

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docПідпорядкування Богові


Ваш коментар:

Попередній запис

4 факти про упокорення, які варто знати

Чи є твоє розуміння "упокорення" правильним стосовно написаного в Біблії? Навколо терміну «упокорення» багато невизначеності. Часто його пов'язують з мовчазністю, ... Читати далі

Наступний запис

Упокорення: як йому навчитися

Цій рисі неможливо навчитися, якщо не розуміти її суті. Упокорення нерідко плутають з баранячою стадністю в суспільстві, тихою поведінкою, просто ... Читати далі