Упокорення: як йому навчитися

Цій рисі неможливо навчитися, якщо не розуміти її суті. Упокорення нерідко плутають з баранячою стадністю в суспільстві, тихою поведінкою, просто терпінням і прихованням своєї невдоволеної чи озлобленої суті – але це лише зовнішній вигляд. Справжнє упокорення, яке від Бога, має виходити з внутрішнього світу людини, і одне з найважчих завдань, це навчитися саме такому упокоренню.

Найважливіше те, дорогі друзі, наскільки ми розуміємо, що основою упокорення є чесність стосовно самих себе. Перш ніж мати упокорення, важливо зрозуміти свою значущість у житті: чи дійсно ми чогось досягли самі? Чого ми вартуємо насправді? І повторимося друзі: важливо постаратися максимально ЧЕСНО підходити до подібних питань. І зараз, ми наведемо п’ять наочних прикладів, які допоможуть нам поставити себе «на те місце», яке ми дійсно заслуговуємо.

1 Приклад: іноді, знаходячись у товаристві, ми скільки завгодно можемо уявляти собі те, які ми елегантні та охайні. Але яким же буває розчарування, коли у віддзеркаленні ми побачимо, що в нас на обличчі непристойні плями, а наш одяг робить нас сміховиськом для оточення?

Висновок: ми можемо не бачити [а іноді і не хочемо бачити] себе з боку такими, якими ми є насправді. Варто згадати добре відомий вираз з Біблії: «Бо ти говориш: я багатий, розбагатів і ні в чому не маю потреби; а не знаєш, що ти нещасний і жалюгідний, і вбогий, і сліпий, і голий» (Одкр. 3:17).

2 Тому: як часто ми замислюємося про те, чому ми добре поставилися до тих чи інших людей? Чим по-справжньому мотивовані наші вчинки? Можливо тільки тому, що це нам самим приносить задоволення? У вас хороші стосунки в сім’ї – а як би ви поставилися до своєї дружини [чоловіка], якби вона [він] ставилася до вас не досить по-доброму?.. Якщо ми кристально чесно дамо відповідь собі на подібні питання, може, ми зрозуміємо, що не так вже ми велелюбні і добрі, як нам здавалося раніше.

Висновок: насправді, наші позитивні почуття і вчинки – нерідко можуть бути реакцією на сприятливі обставини та позитивне ставлення до нас самих (див. Мф. 5:46,47).

3 Навіть якщо хтось з нас, маючи якісь здібності, чогось досягнув у житті, то це ще далеко не привід гордитися. Наприклад: хтось може народитися найздібнішим у племені пігмеїв Африки, або в джунглях Папуа Нової Гвінеї; але, незважаючи на усі зусилля, він так і не став прем’єр-міністром Великобританії [не доля] – чому? Для цього, так само, важливо опинитися «у відповідний час і в правильному місці». Мудрий Соломон писав: «І обернувся я, і бачив під сонцем, що не прудким дістається успішний біг, не хоробрим – перемога, не мудрим – хліб, і не розумним – багатство, і не майстерним – прихильність, але час і випадок для всіх них» (Еккл. 9:11).

Висновок: безліч сприятливих обставин у нашому житті може залежати не від нас – але: «час і випадок».

4 Життя, іноді штука не справедлива. Можна народитися безрідним псом, або непоказним котом; і живучи на смітнику, не знати що таке любов хазяїв. Але якщо зовнішність і здібності хороші, то є не мала вірогідність того, що можна стати чиїмсь забавним улюбленчиком.

Так, ми вважаємо, що не справедливо винити того, хто народився з якимись дефектами – і це правильно! І так само, було б не правильно вихваляти себе за свої вроджені достоїнства, немов ми їх десь здобули.

Висновок: такі вроджені достоїнства, як розумові здібності і зовнішність – явно не наша заслуга, ви це не вибирали.

5 А тепер, уявіть собі місто з населенням у два мільйони людей – невже в ньому не знайдеться хоч би п’ятдесят по-справжньому віруючих християн?.. Ви скажете, до чого я кажу це? Не знаю любі друзі як вас, а мене спочатку дивувало те, що з майже двох мільйонів дорослих євреїв, що вийшли з Єгипту, в обітовану землю увійшли тільки двоє. Ні, ну ви уявіть… з майже двох мільйонів – лише двоє. Так чому в П’ятидесятницю, у дні апостолів, навернених християн було тисячі?.. Цим самим було показано те, що доки кожному з нас Всевишній не дасть духовного зору і слуху, щоб ми могли звернутися до Нього – то ми ніколи не зможемо зробити цього самі.

Висновок: якщо ви справжній християнин, це істинно, не ваше досягнення. Христос стверджував: «Для того і говорив Я вам, ніхто не може прийти до Мене, якщо Отець, Який послав Мене, не залучить його» (див. Ін. 6:44,45,65.). І це є причиною, щоб дякувати Всевишньому, побоюючись втратити чистоту серця через свої недоліки (Рим. 3:10-12). Не дивно, що Христос казав: «Так і ви, коли виконаєте все, що вам наказувалося, кажіть: ми раби нікчемні; бо зробили тільки те, що повинні були зробити» (Лк. 17:10). Дехто може запитати: «До чого таке самоприниження?». Друзі, давайте звернемо увагу на дві історії, які можуть здатися звичайними – але разом, ці дві події відкривають нам вражаючу істину.

Отже: «І запитав Його один з начальників, кажучи: Учителю благий, що мені зробити, щоб успадкувати життя вічне? Ісус сказав йому: чого ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог. Заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, шануй батька твого і матір твою. Він же сказав: усе це я зберіг від юности моєї. Почувши це, Ісус сказав: ще одного не вистачає тобі: все, що маєш, продай і роздай убогим, і матимеш скарб на небесах, і йди слідом за Мною. Він же, почувши це, засмутився, бо був дуже багатий. Ісус же, побачивши, що він засмутився, сказав: як важко тим, що мають багатство, увійти в Царство Боже! Бо легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти до Царства Божого. Ті, що чули, сказали: то хто ж може спастися? Він же сказав: неможливе для людей – можливе для Бога» (Лк. 18:18-27).

Багатий молодий начальник (ймовірно начальник синагоги), звернувся до Сина Божого: «Учителю благий (добрий)» – Христос же сказав: «Чого ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог». Що це означає? – На питання учнів: «Хто ж може спастись? Ісус, глянувши на них, говорить: для людей це неможливо, та не для Бога, бо все можливо Богові» (Мк. 10:26,27). Відразу після цієї події вони приходять у місто Єрихон (Лк. 18:31,35; 19:1). «І ось один муж на ім’я Закхей, він був старший над митарями і чоловік був багатий… вставши, сказав Господеві: Господи, половину добра мого я віддам убогим і, якщо кого скривдив чим, поверну вчетверо» (Лк. 19:2,8). Отже, коли Господь говорив про те, що «легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти до Царства Божого», Він що, помилявся? – Ні, ніскільки. Але слова: «Ніхто не благий, тільки один Бог» вказують на те, що духовне зцілення, це абсолютно не наша заслуга. Пророк Єзекиїль писав про це так: «І дам вам серце нове, і дух новий дам вам; і візьму з плоті вашої серце кам’яне, і дам вам серце плотське. Вкладу всередину вас дух Мій і зроблю те, що ви будете ходити у заповідях Моїх і устави Мої будете дотримувати і виконувати» (Єз. 36:26,27). Це і є дар того духовного «розуміння», про яке говориться в Біблії: Втор. 29:2-4. Ін. 6:44,45,65.

Так, наше завдання полягає в тому, щоб ми духовно працювали і примножували духовні «таланти» нашого Господа – і якщо не виконуємо це від щирого серця, то коїмо гріх. Але слово Боже говорить про те, що «вухо, що чує, й око, що бачить, – і те й інше створив Господь» (Пр. 20:12); а тому, тут так само актуальний вираз апостола Павла: «Ми нічого не принесли у світ» (1Тим. 6:7).

Отже, упокорення: щоб навчитися цій рисі, передусім важлива чесність, за допомогою якої ми можемо правильно оцінювати наші «заслуги» перед Всевишнім (Мф. 5:8). І от ми плавно перейшли до питання:

Навіщо нам прагнути до упокорення?

Візьмемо для початку такий повчальний приклад: «Два чоловіки прийшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митар. Фарисей, ставши, так про себе молився: Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар. Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю. А митар, стоячи віддалік, не смів навіть очей звести на небо; але, б’ючи себе в груди, говорив: Боже, будь милостивий до мене, грішного! Кажу вам, що цей пішов до дому свого виправданий більше, ніж той: бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться» (Лк. 18:10-14).

Насправді, якщо вже згідно із законом, то фарисей був менш винен. Проте «сліпота» фарисея полягала в тому, що він не враховував того, що народився і жив зовсім в іншому середовищі. Можна згадати 3-й пункт з 5-ти причин того, щоб не гордитися: у ньому говориться про те, що існує «час і випадок», обставини, які ми не можемо вибирати самі. Ймовірно, митар і був тією «вівцею, що не має Пастиря», про яких написано в: Мф. 9:36. Єз. 34:2-5,17-20,23,24. Мф. 9:11-13 – а от фарисеєві, ймовірно могло пощастити більше. Так, наприклад: виховання в релігійній сім’ї, а так само духовна освіта, дає можливість менше скоювати гріховних вчинків. Проте вчинки (як наприклад цього фарисея), це лише зовнішній прояв – існують приховані «вчинки». Так наприклад: хтось не перелюбствує – можливо, бо не може? А якби міг?.. «А Я кажу вам, що всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму» (Мф. 5:28). Так або інакше, Писання каже про те, що «всі згрішили і позбавлені слави Божої». Тому в посланні до Римлян ми читаємо: «Отже, нема тобі виправдання, всякий чоловіче, що судиш іншого; бо тим же судом, яким судиш іншого, осуджуєш себе, чиниш бо те саме й ти‚ що судиш. Або зневажаєш багатство Його милосердя, лагідности і довготерпіння, не розуміючи, що милосердя Боже веде тебе до покаяння?» (Рим. 2:1,4).

Так друзі: істинне упокорення, можна осягати все життя; і те, що ми постаралися викласти вам, є дуже малою частиною цієї багатогранної риси характеру. Проте, зараз, якщо ми хоч би розуміємо те, чого ми насправді вартуємо перед Всевишнім, це допоможе нам упокорено молитися про милість Небесного Отця. У свою чергу, можливо, це відкриє нам шлях до стосунків з Богом, Який сказав: «Так говорить Господь: небо – престіл Мій, а земля – підніжжя ніг Моїх; де ж побудуєте ви дім для Мене, і де місце спокою Мого? Бо усе це створила рука Моя, і усе це було, – говорить Господь. А ось на кого Я спогляну: на смиренного і скрушеного духом і на того, хто тріпоче перед словом Моїм» (Іс. 66:1,2).

Сьогодні, християнство живе в очікуванні другого пришестя Христового; і така риса як упокорення, допоможе набути спасіння і вічного сенсу бути зі Всевишнім. Навчаючись у Господа Христа, «лагідного і смиренного серцем», ми можемо стати синами Небесного Отця, «за образом і подобою Божою» (Мф. 5:44-48). «Близький великий день Господа, близький, і дуже поспішає: уже чутний голос дня Господнього; гірко заволає тоді й найхоробріший!.. Шукайте Господа, всі смиренні землі, які виконують закони Його; шукайте правду, шукайте смиренномудрість; можливо, ви сховаєтеся у день гніву Господнього» (Соф. 1:14; 2:3.).

І ще: розуміння основ цієї риси – це ще тільки теорія. Через страждання людина має можливість набути практичного розуміння того, що означає упокорення (Плач 3:27-40.). Так, наприклад, Писання каже: «Він [Христос], у дні плоті Своєї, з великим голосінням та сльозами приніс молитви і благання Тому, Хто міг спасти Його від смерти; і був почутим за Своє благоговіння; хоч Він і Син, однак стражданнями звик до послуху» (Євр. 5:7,8).

Благословень вам, усім, хто любить Небесного Отця і Господа Христа. Амінь.

Автор: Сергій Яковлєв

Попередній запис

Підпорядкування Богові

Христос у Гефсиманському саду, Генріх Хофман В одному з попередніх дописів ми задалися питанням про те, ... Читати далі

Наступний запис

Як стати кращим?

Отже, у попередніх дописах ми з’ясували, що справжнє упокорення – це зовсім не благочестива поведінка чи намагання дружити за будь-яку ... Читати далі