«Який чоловік з вас, маючи сто овець і загубивши одну з них, не залишить дев’яносто дев’ять у пустелі і не йде за загубленою, доки не знайде її? І, знайшовши її, з радістю візьме на плечі свої» (Лк. 15:4,5). Образ Спасителя як доброго пастиря, який несе віднайдену овечку на плечах, відомий, певно, всім. От тільки не всі бачать у цій віднайденій овечці особисто себе. Що заважає цьому?
Здавалося б, цьому може бути безліч причин, хоча насправді, якщо розібратися і бути чесними перед самими собою, причина одна – гординя, а саме: відмова коритися Богові та переконання в тому, що ми самі на щось здатні, тому не потребуємо Божої допомоги.
Хоча стосовно Божої допомоги ще можна посперечатися – дійсно, люди самі на щось дійсно здатні, от тільки нічого доброго з цього не виходить… І вся людська історія тому добрий приклад. А створити щось дійсно добре в людини просто немає сил: «Не обманюйтесь, браття мої улюблені. Всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходять зверху, від Отця світів, у Якого немає зміни і ні тіні переміни» (Як. 1:16,17). Хоча, звісно, дехто може з цим біблійним твердженням посперечатися. Що ж, це його право надалі залишатися заблукалою вівцею.
Тепер стосовно відмови коритися Богові. Часто причиною цієї відмови є той факт, що стосунки з Богом неможливі без жертви: як з Божого боку, так і з боку певної людини. От тільки розміри жертв просто не сумірні. Бог віддав за нас життя: «Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас» (Рим. 5:8). Від нас же Він вимагає щоб ми відкинули свої гріховні звички, вподобання, деякі знайомства, які насправді нічого доброго не несуть у наше життя.
Звичайно, легко сказати, але важко виконати. Недаремно Христос попереджає: «І якщо спокушає тебе рука твоя, відсічи її; краще тобі калікою ввійти в життя, ніж, дві руки маючи, йти в геєну, в огонь невгасимий, де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає» (Мк. 9:43,44). Те саме, між іншим, Спаситель радить робити з іншими «частинами тіла»: ногою та оком, що можна сприйняти як натяк: якщо ти вирішив слідувати за Христом, то повинен відкинути (принаймні, намагатися це зробити) всі гріховні звички, не залишаючи жодної з них. Інакше вони рано чи пізно дадуть про себе знати: «Пильнуйте, щоб хто не позбувся благодаті Божої, щоб якийсь гіркий корінь, що виріс, не завдав шкоди і щоб ним багато хто не осквернився» (Євр. 12:15).
Можете не сумніватися, гріховні звички вкорінені глибоко в нас і викорінити їх насправді важко, проте коли ти відвертий з Богом, Який несе тебе на власних плечах, тобі в дійсності нічого не страшно! У цій ситуації залишається лише радіти, що свого часу дозволив Богові відшукати себе та взяти Йому на власні плечі: «Господь – мій помічник, і я не боюся, що зробить мені людина?» (Пс. 117:6)
Дійсно, хто тобі чим може зашкодити, якщо ти на Господніх плечах? От тільки чи пам’ятаємо ми про це?
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
На Божих плечах
Ваш коментар: