Відповідальна місія

Одна з причин, через яку світ не хоче/не готовий прийняти Христову Благу вість, полягає у відмінності поглядів на людську природу, яких тримається світ і Церква, у свою чергу ґрунтуючись на Слові Божому. Зі світського погляду, людина загалом – не погана, звісно, є усілякі негідники, проте їх небагато, а в основній своїй масі люди непогані. Біблія стосовно цього має абсолютно протилежну думку: «Немає праведного ні одного; немає, хто розумів би; немає‚ хто шукав би Бога; всі ухилилися з путі, негідні всі до одного; нема того, хто чинить добро, нема жодного”» (Рим. 3:10-12), – от зовсім коротенький нарис про те, що думає Біблія стосовно з нас. Без будь-якого виключення: «тому що всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим. 3:23).

Усі ми, абсолютно всі, є ураженими гріхом, тобто душевнохворими (у декого гріх безпосередньо викликає «класичне» божевілля, втім, божевілля може мати і загально соматичні причини, проте це не є темою цієї розмови). А якщо є хвороба, має бути і лікар, і як, напевно, ви вже здогадалися, ім’я цьому Лікареві – Ісус Христос: «Прийшов бо Син Людський знайти і спасти, що загинуло» (Лк. 19:10).

Проте лікування неможливе без згоди хворого, а от з цим і виникають певні труднощі: адже більшість людей відмовляються визнавати себе хворими, а якщо немає визнання хвороби – неможливе і лікування: адже «не здорові потребують лікаря, а недужі». А Христос «прийшов прикликати не праведників, але грішників до покаяння» (Мф. 9:12,13). А так як світ, втім, лише на його власну думку, складається в більшості з «праведників», яким звісно зовсім не потрібне лікування, то і Христос для них залишається не затребуваною фігурою. Проте, насправді в такому ставленні немає нічого нового: «До своїх прийшов, і свої Його не прийняли. А тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути» (Ін. 1:12).

З цим, здається, усе ясно, і в цьому начебто, варто зазначити, немає нічого нового, якби… Та сама картина не повторювалася вже всередині Церкви Христової: у ній перебуває немало людей, які вважають себе цілком самодостатніми праведниками. Можливо, вони такого не кажуть вголос, проте їх лицемірна поведінка видає їх з головою. Яка сама? – Уважно перечитайте характеристику, яку дав Спаситель фарисеям у 23-му розділі Євангелія від Матфея, щоб усе стало на свої місця. Проте це, як на нашу думку, не є ще найгіршим.

Що ж може бути ще гіршим? На це запитання дає відповідь Господь через пророка Малахію: «Син шанує батька і раб – господаря свого; якщо Я батько, те де повага до Мене? і якщо Я Господь, то де благоговіння переді Мною? – говорить Господь Саваоф вам, священики, що знеславлюєте ім’я Моє. Ви говорите: “чим ми знеславлюємо ім’я Твоє?” Ви приносите на жертовник Мій нечистий хліб, а говорите: “чим ми знеславлюємо Тебе?” – Тим, що говорите: “трапеза Господня не варта поваги”. І коли приносите у жертву сліпе, чи не погано це? або коли приносите кульгаве і хворе, чи не погано це? Піднеси це твоєму князеві; чи буде він задоволений тобою і чи прихильно прийме тебе? – говорить Господь Саваоф» (1:6-8), – тобто люди в ті часи, втім, як і в інші, приносили Богові в жертву не найкраще, як вимагав Мойсеїв Закон, а найгірше, просто непотрібне.

Послухаємо, що каже Господь через пророка далі: «Краще хто-небудь з вас замкнув би двері, щоб дарма не тримали вогню на жертовнику Моєму. Немає Мого благовоління до вас, – говорить Господь Саваоф… Проклятий неправдивий, у якого у стаді є незіпсований самець, і він дав обітницю, а приносить у жертву Господу пошкоджене: тому що Я Цар великий, і ім’я Моє страшне серед народів» (1:10,14).

Тобто зі всього сказаного можна дійти висновку: коли ми жертвуємо Богові не найкраще, що в нас є, це є образою для Нього. Тут хтось може зауважити, що з часів Хресної смерті Ісуса Христа потреба в жертвоприношеннях відпала. – Так, але залишилися різноманітні приношення на потребу певної церковної общини (не враховуючи десятини), а також наша допомога, яка здійснюється завдяки соціальному служінню церкви, як наприклад, коли люди жертвують потребуючим особисті речі. Але які то бувають речі?! Просто соромно деколи стає, що вірні здатні на таке. В ім’я Спасителя віддають усілякій непотріб, і вважають, що тим самим, роблять послугу ближнім і наближають настання Царства Божого! Швидше іншого царства, але точно не Божого!

Щось подібне відбувається коли людина відкрито, «на публіку», заявляє про свою віру, про спасіння завдяки Христу, але поводиться в професійній сфері по-нехлюйські, вже не кажучи, про обман і шахрайство. Саме про подібне ставлення попереджає апостол Павло: «Наставник нерозумних, учитель дітей, той, що має в законі взірець знання і правди: як же ти, навчаючи іншого, не навчаєш самого себе? Проповідуючи не красти, крадеш? Кажучи: не перелюбствуй, перелюбствуєш, гидуючи ідолами, святотатствуєш? Хвалишся законом, а, порушуючи закон, Бога безчестиш? Бо, як написано, “через вас ім’я Боже ганьблять язичники”» (Рим. 2:20-24). Але «не обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне» (Гал. 6:7), – дає іншу важливу пораду апостол.

Загалом, сподіваємось, що все написане має зміцнити вас у думці, що бути вірним – це надзвичайно відповідальна місія, а зовсім не привід для піднесення над ближніми, так би мовити «духовних гордощів», які крім як негараздів і духовного, а часто разом з ним і тілесного, падіння нічого іншого в життя не приносять. І це не дивно, адже «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (1Пет. 5:5). А без благодаті Божої ми в реальності ніхто.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docВідповідальна місія


Ваш коментар:

Попередній запис

Спасіння ділами Закону або Благодаттю?

І. Виправдання ділами Закону або вірою Сьогодні сперечаються про благодать і спасіння. Одні кажуть, що спасіння є безвідплатним даром від ... Читати далі

Наступний запис

У чому різниця між милістю і благодаттю?

Милість і благодать часто плутають. Хоча ці слова мають схожі значення, благодать і милість не є одним й тим самим. ... Читати далі