Цей принцип – щоденно брати свого хреста й зрікатися себе – повністю суперечить нашому природному способу мислення. Це – діаметрально протилежне тому, як мислить звичайна людина.
Мені б хотілося навести кілька інших прикладів із Святого Письма, де я знаходжу виклик і які спонукають до серйозних роздумів. Перший приклад, що його ми розглянемо без глибокого аналізу змісту, знаходиться в 1-му Посланні до Коринтян 1:25: «Бо Боже й немудре – розумніше воно від людей, а Боже немічне – сильніше воно від людей!»
Оце так парадокс! Існує слабкість, що виходить від Бога, й вона сильніша, ніж будь-яка наша сила. Існує дещо немудре, що виходить від Бога, й воно мудріше за будь-яку нашу мудрість. І було щось одне, у чому все слабке й немудре, що від Бога, втілилося вповні. Що ж це? Хрест! Тим немічним і немудрим, що було в Христовому хресті, Бог запанував над усією силою й усією мудрістю цього світу. Я вірю, що Господь просить нас із вами опанувати таке немічне й таке немудре.
Мені ніколи не доводилося докладати якихось зусиль, щоб стати сильним як особистість. Більше того, Бог благословив і використав силу, що її я маю. Він же показав мені той рівень, якого я здатен досягти власними зусиллями. Якби я захотів, то міг би лишитися на ньому – ніхто не примушував мене підніматися ще вище. І мені довелося бачити багато людей і служінь, які на цьому й зупинилися. Трохи згодом я говоритиму про служіння й той вибір, із яким стикається кожен з них.
Тепер давайте перейдемо до іншого вірша стосовно цієї теми – це Послання до Римлян 8:9: «А ви не в тілі, але в дусі, бо Дух Божий живе в вас. А коли хто не має Христового Духа, той не Його».
Зверніть увагу, що в першому реченні йдеться про «Духа Божого», а в другому – про «Христового Духа». У жодному разі не йдеться про якусь відмінність між Ними. Але я вірю, що різниця існує в способі прояву Божої природи.
В усій Біблії «Духом Божим» називається Святий Дух. Це – затверджена названа третьої іпостасі Божества. Бог – Дух Святий є рівним Отцеві й Синові, й Він говорить від першої особи як Бог. Приміром, у Діях Апостолів 13:2 Святий Дух промовляє до пастирів церкви в Антіохії: «Відділіть Варнаву та Савла для Мене на справу, до якої покликав Я їх!»
Тут ми бачимо Самого Бога – Духа Святого, Який використовує займенник «Я» і промовляє від першої особи як Бог. Тут особливий наголос – на силі й владі.
З іншого боку, я гадаю, що «Дух Христовий» представляє Божественну природу, що особливим чином була явлена в житті Ісуса Христа. Вона невіддільна від Ісусової природи і Його особистості. Дух такого роду, за словами Павла, вирізняє справжнє Боже дитя: «А коли хто не має Христового Духа, той не Його».
Мені довелося переконатися, виходячи з досвіду й особистих спостережень, що є багато людей, хрещених Святим Духом, які говорять мовами, творять дива, але мало являють чи й зовсім не проявляють Духа Христового. Ознака, що робить нас Божими, – це не говоріння мовами, не чудотворення, навіть не вражаючі проповіді. Це – наявність Христового Духа. Якщо б мене запитали, що таке Дух Христовий, то я б мусив відповісти, що це смиренний дух, покірливий дух, м’який дух. Він точно не гордовитий, не той, хто сам себе стверджує, й не той, хто догоджає сам собі. І я вірю: Дух Христовий – саме наявність Його відрізняє справжніх дітей Божих.
Ми чуємо достатньо багато вчень про те, як затребувати свій спадок і отримати те, що нам належить. Я сам багато разів проповідував про це на основі таких місць Святого Письма, як 3 Послання Івана 1:2: «Улюблений, – я молюся, щоб добре велося в усьому тобі, і щоб був ти здоровий, як добре ведеться душі твоїй».
«Любий друже! Я молюся, щоб ти процвітав в усьому, і був здоровий, бо вже я знаю, що ти духовно процвітаєш» (Свята Біблія Сучасною Мовою, 2007).
Подяка Богові, я вірю в процвітання та успіх! Але знаєте що? В Божих очах ви досягаєте успіху не завдяки ствердженню своїх прав. Дух Христовий не висуває вимог щодо Своїх прав. Я вірю, що дійсно процвітання, здоров’я, мир всередині й душевне благополуччя – це права нового творіння в Христі. Але часто вони нелегально привласнювалися ветхою людиною для власних егоїстичних цілей.
Коли сьогодні я чую, як люди кажуть «брате, ти просто витребуй це», то внутрішньо здригаюся. Коли чую ці слова, у моїй голові виникає образ такого собі самовпевненого «я», яке відстоює свої права.
Хотів би запитати у вас, чи сподобалося б вам жити поруч із тим, хто завжди «просто вимагає»? Хоча всі мої вимоги можуть бути цілком законними, але внутрішньо я втомлююся від подібних законницьких відстоювань свого спадку в Христі.
Я справді втомлююся від християн, які весь час говорять про те, як бути здоровими і процвітаючими. Можливо, вони справді цього потребують, але, брате й сестро, коли ви навчитеся бути здоровими й успішними, це зовсім не означатиме, що ви вже залишили духовний дитячий садочок. Ваша сила – не в тому, що ви маєте чи можете продемонструвати. Ваша сила – у здатності зносити неміч слабких. І це – велика різниця.
Дух Христовий – це Дух, Котрий кориться добровільно. І я вірю, що Він Сам є вищим прикладом покори. У цьому – саме той аспект Його поведінки, що найясніше демонструє різницю між Ним і сатаною. У Посланні до Филип’ян 2:6 йдеться про Ісуса: «Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним…»
В іншому перекладі Біблії цей вірш звучить так: «Він не вважав Свою рівність із Богом чимсь, що потрібно захопити й утримувати». Отож тут у нас – повна відмінність Ісуса від сатани. Ісус по праву був Богові рівнею. У Нього була Божественна сутність, й Він мав на це Божественне право. Він не захоплював цього. Люцифер, який потім перетворився на сатану, не був рівний Богові, але він зажадав захопити це, у результаті впав донизу із шумом і гуркотом. У цьому полягає суть різниці між захопленням і підкоренням. Я намагався визначити, як багато в наших відстоюваннях, вимогах і заявах на права відображено Духа Христового, а скільки надходить, вочевидь, із зовсім іншого джерела.
Переконаний, що в найближчому майбутньому харизматичний рух опиниться перед лицем цієї проблеми. Ми мусимо навчитися розрізняти істинних і лжепророків, тих, хто служить Богові в дусі та правді, й тих, хто не бажає слідувати цим шляхом. Чудеса не є вирішальним показником у цій відмінності. Основною ознакою є Дух Христовий: «А коли хто не має Христового Духа, той не Його» (Рим. 8:9).
Чи знаєте ви, що я думаю про харизматичний рух? Я вірю, що це лише інтервал між двома хвилями. Коли одна з них спадає, а інша тільки наближається, у просторі між ними відбувається спінювання. Там – штовханина бруду й сміття, хаос і плутанина, там діють зустрічні потоки й коловороти. Це і є харизматичний рух! Це зовсім не те, чого Бог врешті-решт прагне досягти! Повірте мені. Цьому на зміну приходить дещо інше – впорядковане, благочестиве, таке, що поважає Христа. І воно спонукатиме до упокорення, братської любові, і кожен шануватиме інших більше, ніж себе.
Я повністю переконаний, що настають дні, коли еталоном Божого провидіння для людини буде «муж віри й сили». Я кажу це без будь-якого критицизму на адресу людей, які правомірно носили таке звання. Ми мусимо усвідомити, що Бог у різний час діє по-різному. Він не завжди чинить за одним зразком. Деякі християни не готові прийняти це. Вони знаходять формулу успіху, що дає результат, і продовжують експлуатувати її до тих пір, доки в ній зовсім не залишиться життя.
Я згадую слова Павла, з якими він звертався до жителів Атен. Згадуючи про їхнє служіння ідолам, що тривало багато століть, він сказав: «Не зважаючи ж Бог на часи невідомости…» (Дії 17:30). Таким чином, Господь певний час свідомо дивився крізь пальці на цю «невідомість»[1]. Далі ж ідеться: «…ось тепер [Бог] усім людям наказує, щоб скрізь каялися».
Багато хто з людей заперечує: «Але ж Бог дозволяв мені чинити так ось уже десять років, тож я збираюся поводитися так і далі». Ні, не вийде! Бог раніше закривав на це очі, але тепер це не так. Він дивиться прямісінько на це й каже: «Тобі краще змінитися». І коли Бог говорить про те, що вам краще змінитися, то моя порада – змініться! Якщо ж ви не змінитесь, Бог знайде спосіб напоумити вас!
[1] Себто незнання – прим. пер
