Одного разу Христос з учнями по дорозі з Галілеї до Єрусалиму прийшли в одне самарянське село, в яке їх не пустили переночувати. «Побачивши це, ученики Його, Яків і Іоан, сказали: Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і спалив їх, як і Ілля вчинив?» (Лк. 9:54). Що, цілком «раціоналізаторське» рішення: ми до них з щирими намірами, як мовиться, від усього серця, а вони… Що там казати, погани, які не заслуговують на пристойне поводження. Проте Христос так не вважав: «Але Він, обернувшись до них, заборонив їм і сказав: не знаєте, якого ви духу; бо Син Людський прийшов не губити душі людські, а спасати» (Лк. 9:55,56).
А не було комусь цікаво, змогли брати Зеведеєві звести вогонь з неба чи ні? Не поспішайте з відповіддю. «Істинно кажу вам, якщо будете мати віру і не засумніваєтеся, то не тільки зробите те, що сталося із смоківницею [смоківниця, якщо не забулися, засохла від слів Христових], але, якщо і горі цій скажете: піднімись і кинься в море, буде; і все, чого не попросите в молитві з вірою, одержите» (Мф. 21:21,22). Так змогли звести вогонь з неба чи не змогли? Не в тому суть, головне у нашій вірі (довірі) Богу, це поставлення Його волі вище за нашу: «Не Моя воля, а Твоя нехай буде» (Лк. 22:42), – казав Христос у Гефсиманському саду, показуючи усім нам приклад покори волі Божій.
Без покори Богові наша віра може стати реально страшною силою, бо при «переставлянні» гір ми ненароком, а, можливо, цілком навмисно можемо нанести шкоду чималій кількості людей. Так що, напевно, саме брак упокорювання, а не віри, не дозволяє нам переставляти гори у переносному та буквальному значенні цього виразу, бо гора велика річ (як і деякі наші задуми) – переставляючи її можна роздавити людину (і не одну), тому Господь і не дає нам зсовувати їх для нашого ж блага.
Редакція сайту
Ваш коментар: