“А ви, браття, не втомлюйтеся, коли чините добре» (2Сол. 3:13)
Ісав та Яків
Усім нам важко поєднати роботу, студентську і професійну активність із особистим та духовним життям. Багато хто усвідомлює це як альтернативу «або-або». Однак треба працювати та активно захищати суспільні інтереси. Християнин не може цілими днями сидіти в храмі. Звісно, але доволі часто помічаємо, що робота поглинає все: неділю, молитву, потрібний діялог. Робота – ніби потвора, якій треба віддати в жертву все: «Від вас вимагається цілковита диспозиційність», «А ви одружені?», «Чи найближчим часом ви не плануєте народити дитину?» У зв’язку з цим часто ми чинимо щось усупереч етичним нормам. Багатьом навіть доводиться підписувати зобов’язання, що впродовж періоду праці вони відмовляються від материнства. Короткотривалі відпустки, корпоративні поїздки на вихідні… Фірма стає «найближчою» родиною. Крім цього, людина постійно відчуває страх за роботу: треба мати бездоганне резюме, дві вищі освіти, знати кілька мов, закінчити якісь курси…
Як прожити по-євангельськи? Апостол Павло каже: «Як хто працювати не хоче, нехай той не їсть!», а з іншого боку: «Безперестанку моліться!». Для пустельника св. Антонія цей внутрішній конфлікт став причиною глибокої внутрішньої кризи. Одного разу, просячи в Бога просвітлення, Антоній побачив монаха, який плів кошики з вербової лози, потім ставав молитися, а потім знову повертався до роботи, і повторював це раз у раз… А тоді він почув голос ангела: «Так роби і отримаєш спасення». Після цих слів святий відчув велику радість та довіру і, так чинячи, осягнув спасення. Усе залежить від почуття міри. Хоча в деяких святих воно було дуже дивне. Серед них – чимало трудоголіків. Наприклад, св. Тереза Авільська, навіть коли розмовляла з кимось, хто просив духовної поради або ж допомоги в суперечці, займалася якимось рукоділлям. Це була ціна відмови від постійних доходів. Одного разу когось це роздратувало, і їй принесли готову нитку, висукану на веретені, тільки щоб св. Тереза уважно вислухала. Були й такі святі, яких звинувачували в безтурботності. Наприклад, св. Миколая з Флюе, покровителя швейцарців, який задля споглядального життя пустельника залишив не тільки посади радника та судді, а й дружину та дітей (наймолодшому малюку було 16 місяців).
Однак проблема є глибшою. Вона не стосується винятково характеру чи способу активности. Євангеліє також не оцінює, чи споглядальне життя монахині-кармелітанки ліпше за життя таксиста або соціального працівника? Річ у тім, що дехто характером своїх занять чи почуттям власної незамінности виправдовує занедбання в інших сферах. Виклики епохи спонукають до пояснень.
Пригадаймо тут фрагмент з Євангелія, де розповідається про відвідини Ісуса в домі Марії та Марти, сестер Лазаря з Витанії. Пригадуєте, як поводилися ці жінки? Марта почувалася відповідальною господинею. Вона метушилася на кухні, щоб усе встигнути і гідно прийняти Гостя. Діставала тарілки, накрохмалену скатертину, готувала страви, різала овочі… І краєм ока помітила, що її сестра, ніби нічого й не сталося, сіла собі біля стіп Господа і уважно слухала Його. Марта не витримала і вибухнула – цілком слушно – претензіями: «Господи, чи байдуже Тобі, що на мене саму полишила служити сестра моя?». Для слухання ще буде час, а зараз є важливіші справи! Час біжить, а час – це гроші. Тому його не можна марнувати. Скільки сучасних Март відповідає так само: хто може дозволити собі таку розкіш? І раптом неабияке здивування: Ісус, замість того, щоб визнати її рацію та насварити ледачу Марію, відповідає: «Марто, Марто, турбуєшся й журишся ти про багато чого, а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу частку, яка не відбереться від неї» (Лк. 10:38-42).
Ось основна проблема, дорогий брате і сестро. Де ви зосереджуєте свої зусилля? Бо Марія віднайшла істинне джерело, з якого розливається життя для кожної людини: Божу Любов. Слово Ісуса вирішує всі проблеми Марії. Вона дорожить миттю близькости до Ісуса, бо знає, що цей дар може закінчитися. А ще його можна проґавити і не звернути на нього уваги. Натомість Марта готова тяжко працювати, навіть до знесилення, і ще й сваритися з усіма довкола, бо для неї праця – це все. Вона нерозумна чи не надто побожна? Ні. Вона вірить, що життя людини залежить від визнання, від того, як до неї ставляться інші. Марта працює, щоб довести собі, що вона чогось та вартує. Ой, Марто, тяжко тобі буде піти на пенсію, відчувати залежність від інших, коли будеш стара і немічна.
Чітке пояснення суті цієї проблеми подано в іншому біблійному сюжеті. Йдеться про двох братів із першої книги Старого Заповіту: Ісава та Якова. Кожен із них дотримується певної позиції. Їхня історія – це промовистий урок Бога для нинішніх поколінь, які живуть в епоху постійного поспіху, неймовірного темпу змін та розвитку, в епоху «глобального села». Сучасна людина відчуває постійну тісноту на нашій малій планеті, адже їй постійно доводиться ловити шанс і брати участь у «щурячих перегонах».
Отож, повернімося до розповіді про синів Ісака. Його дружина Ревека не могла завагітніти. Подружжя молилося Богові, й Господь благословив лоно Ревеки. Вона завагітніла й очікувала народження близнят. Ця вагітність нелегка, бо вже в лоні матері між хлопцями почалося суперництво за першість. Нарешті переміг Ісав. Він народився першим, увесь червоний від зусиль. Первородний успадкує благословення Бога, яке залишилося Авраамові та його нащадкам. Після Ісава на світ з’явився Яків, тримаючи старшого брата за п’яту, ніби боротьба все ще тривала. Брати зовсім не подібні. Ісав – улюбленець Ісака, людина дуже практична, розсудлива, підприємлива. Яків – чутливий, розумний, такий собі мамин син.
У Святому Письмі сказано, що Ісав постійно перебував у полі. Натомість Яків залишався вдома. Ісав жив тим, що давав світ, його спокушали матеріяльні здобутки. Він прагнув успіху, був готовий на все, щоб догодити батькові. А Яків заглиблювався у внутрішню сутність людини, роздумував над сенсом життя і вічними цінностями, він прислухався до інших, готовий був почути голос Бога.
Хто ти? Що в тобі є від Якова, а що – від Ісава. Життєві обставини більше сприяють Ісаву. Він швидше пристосовується, але захоплюється лише матеріяльними вигодами, усім, що можна виміряти грішми. Має шанс досягти успіху, зробити кар’єру, вирушити туди, де легше можна заробити й збагатитися. Віддає перевагу практичності, завдяки якій можна швидко створити комфорт. Сучасний Ісав не цікавиться духовними цінностями, у нього на це немає часу. Тож намагається не змарнувати ні хвилини. Бо в одну-єдину мить можна завоювати світ, а можна стати банкротом. Бог, Церква, родина, діти, любов – це все добре, але згодом.
Ісав – наречений, який винаймає помешкання, оселяється там із дівчиною. Про шлюб він подумає пізніше, коли закінчить навчання у виші, отримає ліпшу працю, коли вони більше пізнають одне одного… Ісав – це також чоловік і батько, завжди втомлений, постійно комусь телефонує, у нього немає часу на спільний відпочинок з родиною, на розмову з дружиною про «її проблеми», на велосипедну прогулянку з дітьми, на відвідини стареньких батьків. Бо він саме зараз розробляє нову концепцію, виграє судовий процес, працює у «Самопомочі» тощо. Такий чоловік переконаний: важливе лише те, що можна вигідно продати. Нікого не цікавлять його переживання, та й він тим не надто переймається. Для нього понад усе зовнішній вигляд, неповторний імідж і все, що для цього необхідно: автомобіль, багатий дім, басейн, заняття в спортзалі. Коли щось вийде з ладу, то можна звернутися за допомогою до когось із фахівців швидкого обслуговування, якщо раптом з’являться проблеми зі здоров’ям – звернутися до масажиста чи терапевта. Він не помічає, що між ним і дружиною наростає взаємне нерозуміння, що не попросив вибачення за грубіянство, що вже дуже давно нікуди її не запрошував. Щонайбільше, то раз у місяць він погоджується відвідати тещу. У такого чоловіка немає часу, щоб витрачати його на балачки чи на ігри зі сином. На неділю він приносить собі якісь документи з офісу, щоб додатково над ними помізкувати, вмикає пральну машину, їде на автомийку або до супермаркету – врешті-решт, він також має якісь потреби. А потім Ісав прокидається у вишуканому, але порожньому, будинку з джакузі та балконом. Він самотній, бо дружина не витримала постійного напруження і знайшла собі іншого, когось, хто врешті мав для неї час… Діти виросли і поїхали до Італії, Бельгії, Голландії або деінде, бо там ліпші перспективи, а сентименти все одно нікому непотрібні. Як кажуть, яке коріння, таке й насіння… Пригадую собі один похорон. Коли я опускав труну старшої жінки до гробу, в її доньки задзвонив мобільний телефон. Вона спокійно відповіла на дзвінок, просто відвернулася і розмовляла. Напевно, це була якась дуже важлива розмова…
Старий Ісав, навіть коли знову починає ходити до Церкви, то вже не зважає ні на що, крім своїх претензій. Він дозволить вкрасти благословення в себе, так само, як його біблійний прототип. Одного разу первородний син Ісаака повертався з поля, він був страшенно втомлений. А Яків, його брат, саме готував собі запашну страву. «Дай мені поїсти, бо я голодний ніби вовк». «А Яків відповів, продай мені найперше твоє первородство». Яків, зосереджений на нетлінному, знає, що в житті найважливіше. «А навіщо мені зараз такі дурниці, коли я падаю з ніг і ледь не вмираю від голоду». І погордував Ісав благословенням від Бога. Боже слово, молитва, сповідь, навернення, щира розмова, вічне життя? Він воліє наїстися сьогодні, а не бути щасливим завтра. «Ото буде садиба твоя без ситости землі, і без роси небесної згори» (Бут. 27:39).
«Дивіться, щоб хто не зостався без Божої благодаті, – читаємо в Посланні до євреїв, – щоб не виріс який гіркий корінь і не наробив непокою, і щоб багато-хто не опоганились тим. Щоб не був хто блудник чи безбожник, немов той Ісав, що своє перворідство віддав за поживу саму. Бо знаєте ви, що й після, як схотів він успадкувати благословення, відкинутий був, не знайшов бо був можливости до покаяння, хоч його із слізьми шукав» (12:15-17).
Важливо, де ти шукаєш сенс життя? Ісус від ранку до вечора звістував Боже Царство, оздоровлював, відвідував хворих, відповідав на запитання вчених, мандрував зі села до села, і не раз йому бракувало часу, щоб поїсти і відпочити. Після заходу сонця, а часом на світанку він ішов молитися, втікав від натовпу. Ісус не казав: «Я дуже втомлений, адже Я повинен про все подбати!». Натомість звертався до учнів: «Поправді, поправді кажу вам: Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець; бо що робить Він, те так само й Син робить» (Ів. 5:19). Багатьох осіб життєва активність звела до могили, але ще нікого вона не спромоглася звідти повернути. Щоправда, наші добрі вчинки колись заступляться за нас, але це Бог, Який любить нас, а не вони, наповнять світлом наше існування.
