Перший дар, який нам необхідно дати Богові, – це ми самі. Ми не можемо пожертвувати Богові щось прийнятне Йому до тих пір, поки ми не пожертвуємо самих себе! Як тільки ми дійсно віддамо себе Богові, то, як каже Павло, усе, що ми даємо у вірі, веде нас до довершеності і затверджує нашу праведність. Павло цитує 9-й вірш 111-го Псалму, що говорить про одного праведного чоловіка: “Розсипав, роздав убогим, правда його перебуває повік“. Насправді цей Псалом дає приклад того, як щедрий, жалісливий і праведний дар затверджує праведність, яка перебуває повік.
Тепер ми досліджуємо дар як двосторонні взаємини між Богом і тим, хто дає. По-перше, давайте розглянемо дар як показник нашої любові до Бога.
“А оскільки ви багаті всім: вірою‚ і словом, і пізнанням, і всіляким старанням, і любов’ю вашою до нас, – так багатійте і цією чеснотою” (2Кор. 8:7).
Істинний християнин чи істинна християнська церква повинні мати можливість багатіти в благодаті дару. І потім Павло підкреслює, що це не згідно із законом – але по благодаті.
“Кажу це не як повеління, але старанністю інших випробовую щирість і вашої любови” (2Кор. 8:8).
Павло повідомляє коринф’янам про щедрість християн Македонії, і потім каже: “Тепер я хочу подивитися, чи насправді ваша любов щира, і я визначу це, порівнюючи ваші дари з тим, що дали християни Македонії”. Досить відверте твердження.
Павло щиро любив християн Коринфу. Вони були його духовними дітьми і плодом його служіння. Але він каже: “Тепер я хочу випробувати щирість вашу, чи насправді ви любите Бога чи це просто розмови. І я випробую вас тим, скільки ви даєте”. Він сказав, що стандартом, за яким він порівнюватиме їх, будуть християни Македонії, які давали з убогості з дивною щедрістю. Македоняни довели свою любов, і Павло казав коринф’янам: “Тепер ваша черга. Яку ви дасте відповідь на цей заклик довести свою любов Богові?”
Дещо далі, у тому ж самому розділі, Павло каже: “Отже, перед лицем церков дайте їм доказ любови вашої й того, що ми справедливо хвалимося вами” (2Кор. 8:24).
Дари деяких людей є таким секретом, що ніхто не знає про це. Напевно, це секрет тому, що якби всі узнали суми дарів, то багатьом було б соромно. Але Павло каже, що дар Богу не має робитися таємним чином. Він наказав коринф’янам зробити це відкрито перед усіма. Вони повинні надати можливість кожному охочому побачити міру їх присвячення Господу. Він гордився ними і для нього було надзвичайно важливо, щоб вони довели свою любов у цій значній справі дару.
Те, як ми даємо, є випробуванням нашої любові до Бога також, як і до наших братів-віруючих. Апостол Іоанн ясно каже про це в своєму 1-му Посланні: “Любов пізнали ми з того, що Він поклав за нас душу Свою: і ми повинні класти душі свої за братів (ми маємо бути готові покласти своє життя за інших, як Ісус зробив це за нас). А хто має достатки на світі, але, коли бачить брата свого в нужді, зачиняє від нього своє серце, то як може перебувати в такому любов Божа?” (1Ін. 3:16,17).
Покладати своє життя за братів означає також надавати і матеріальну допомогу, якщо вони в нужді, а ми в змозі допомогти. Іоанн продовжує: “Діти мої! Будемо любити не словом чи язиком, а ділом і правдою” (1Ін. 3:18).
Є хороше англійське прислів’я: “Ви вкладаєте гроші туди, де знаходиться ваш язик”. Це в точності те, про що каже Іоанн. Він каже: “Ви сказали це, тепер робіть це! Не любіть просто словами чи язиком, а ділом і правдою”.
Іоанн продовжує дивним твердженням: “І ось із цього пізнаємо, що ми від істини, і впокорюємо перед Ним серця наші; бо якщо серце наше засуджує нас, то тим більше Бог, бо Бог більший від нашого серця і знає все” (1Ін. 3:19,20).
Отже, якщо ми відчуваємо засудження і не впевнені в тому, що ми праві перед Богом, Іоанн каже, що наша щедрість принесе спокій нашим серцям. Це в точності те, про що казав Павло, цитуючи Псалом 111:9: “Розсипав, роздав убогим, правда його перебуває повік“.
Отже, коли справа стосується любові, перед нами встає вибір: любити просто словами і язиком або любити ділом і правдою. Показовим є те, як ми поступаємо зі своїми фінансами. Ми або підтверджуємо, що наша любов – тільки словом і язиком, або доводимо, що вона є ділом і правдою.
Як я вже сказав, приношення Богу – це двосторонні взаємини. Перший аспект цих взаємин – наше ставлення до Бога. Ми доводимо свою любов Богу, даючи Йому. Другий аспект взаємин – це Боже ставлення до нас. Новий Завіт учить, що правильне приношення проявляє Божу любов до нас особливим чином. Бог полюбив світ, але до однієї категорії людей Він проявляє Свою любов особливим чином – до тих, які дають щедро і з радістю: “Кожен приділяй з ласки серця, не з гіркотою і не з примусом, бо хто дає доброзичливо, того любить Бог” (2 Кор. 9:7).
Чи хочете ви особливих проявів любові Божої? – є один спосіб – доброзичливо давати. Бог любить того, хто доброзичливо дає. Грецьке слово, перекладене тут як “доброзичливо”, можна перекласти також “щедро”. Бог любить того, хто щедро дає. Чи думали ви колись про те, щоб щедро давати?
Я провів п’ять років у Східній Африці і пам’ятаю випадки в африканських церквах, коли люди давали з щедрістю. За нашими західними стандартами вони були дуже бідні. Більшість з них не мали грошей, але вони давали те, що мали: кавові зерна, пшеницю, яйця чи курчат. Я пам’ятаю африканок, які проходили повз мене до вівтаря церкви з кошиком або посудиною на голові, в яких були пшениця чи навіть жива курка. І поклавши все це біля вівтаря, вони поверталися назад, а потім рухомі Богом, приносили ще і інші дари. Я не думаю, що колись бачив людей щасливіших за цих людей. Вони були тими, хто щедро дає.
Чому людям слід бути щедрими, коли вони дають? Дозвольте мені навести три причини.
– По-перше, це надприродна благодать Святого Духа. Пам’ятайте, дар – це благодать, а не закон. Святий Дух – Дух благодаті. Коли ми виконуємо свої умови для отримання благословень, то Святий Дух сходить на нас з надприродною благодаттю. Коли Він діє, люди стають настільки щасливими, як неможливо бути щасливими на природному рівні.
– По-друге, дар спричиняє за собою Боже благовоління. Біблія говорить, що Боже благовоління – як щит і як хмара пізнього дощу. Дар приносить Його благословення.
– По-третє, щедрий дар звільняє нас від рабства мамони – злої сатанинської сили, що поневолила людей через залежність і прагнення до грошей. Коли ми починаємо щедро давати, ми кажемо мамоні: “Забирайся геть. Ти не командуватимеш мною. Ти не управлятимеш моїм мисленням. Я збираюся давати з радістю, бо я даю Богу, а Він любить того, хто щедро дає”.
