«Отже, будьте наслідувачами Богові, як улюблені діти, і поводьтеся в любові, як і Христос полюбив вас» (Еф. 5:1,2)
Устаньте, ходімо!
Людина – це міметична істота, яка має потребу наслідування, тому що належить до світу ссавців. Так вона вчиться жити й діяти відповідно до законів свого виду. Найліпше це помітно у сфері моди, особливо нині, в епоху мас-медія та шоу-бізнесу. Нова стрижка Бекхема чи Роналдо швидко з’явиться на головах уболівальників, так само, як нові фасони суконь популярних співачок, окуляри персонажів Матриці, штани реперів чи жарти Шрека. Діти, дивлячись рекламу або розважальні програми на телебаченні, не лише швидко запам’ятовують пісеньки чи гасла, а й копіюють чийсь стиль поведінки, жестів, співу тощо. Загалом, варто зауважити, що ми живемо в епоху суцільної імітації. Належність до групи визначає стиль буття (лисі голови та шарфи вболівальників, специфічні краватки політиків).
А якщо глобальний світ перетворюється в суцільну належність? У Нью-Йорку і Токіо, в Преторії та Буенос-Айресі, в Новосибірську та Варшаві ми п’ємо таку саму кока-колу, дивимося такі самі серіали, слухаємо таку саму музику, носимо такі самі джинси та обмінюємося такими самими поглядами, запозиченими зі ЗМІ.
Кожен із нас має потребу брати приклад із важливих осіб, ідеалів. Що ж дивного в наслідуванні Христа? Найголовніше – Його належно розпізнати та сприйняти таким, яким Він є, і згідно зі способом, яким Він хоче нам об’явитися. Чимало людей, особливо молодих, цікавить особа Христа, однак вони пізнають Його в тому образі, який проник у поп-культуру: фільми, мюзикли, тексти пісень. І дуже часто цей Христос більше подібний на Ернеста Че Гевару чи Магатму Ганді. Він уособлює певні цінності. Без Церкви, таїнств, моральних вимог.
Наслідувати Христа – це насамперед відкрити Євангеліє та послухати передання про Нього, тобто слова спасення. Наслідувати Христа – це вникати у свідчення тих, хто захоплювався Ним і віддав Йому все життя. Однак ідеться не про якогось чудо-чоловіка, а про Божого Сина. «Наслідуйте Христа», – навчає апостол Павло. Я розумію людей, які не погоджуються з цими настановами і кажуть: «А хто я? Звичайний смертний та ще й недосконалий». Однак Ісус стає на березі озера і каже простим рибалкам: «Ідіть за Мною!». Пізніше Він зупиняється біля чоловіка коло митниці й повторює ці слова. Багатому юнакові, який питає про дорогу до вічного життя, Ісус відповідає: «Продай добра свої… Потому приходь та й іди вслід за Мною». Але хто може піти за Ісусом, хто спроможний Його наслідувати?
Варто звернути увагу на дві пастки. Одна з них – це впевненість, що Христос прийшов на землю, щоб показати нам зразок для наслідування, спонукати до вибору. Він справедливий, убогий, доброзичливо ставиться до усіх людей, засуджує лицемірство, вчить любити ближніх. Нам необхідно самовдосконалюватися і сповідувати моральні чесноти згідно зі зразком, який залишив Господь. Як цього досягти? Виявляючи добру волю та докладаючи внутрішніх зусиль, акцентуючи на власному «я». Ця проблема називається неопелагіянізмом, що визначає християнство, яке базується на цінностях, але без живої особи Бога, Який рятує людей Своїм безпосереднім втручанням. Христос, Якого має наслідувати людина, залишається поза нею. А людина живе ілюзіями стосовно своїх можливостей і марно сподівається, що може реалізувати заклик Христа. Хіба наш Господь не сказав: «Без Мене нічого чинити не можете ви»? (Ів. 15:5). Людина без допомоги Святого Духа навіть неспроможна назвати Ісуса Господом. Друга пастка – це чистий євангелізм. Його пропагував Лев Толстой, а в наш час – деякі секти. Йдеться про християнство в найчистішій формі, без обрядів та інституцій, відповідно до якого потрібно дослівно дотримуватися моральної науки Євангелія, незважаючи на наслідки, які можуть виникати.
Чуда Ісуса та Його досконала особа нецікаві, бо належать до світу міфів. А що таке євангельське навчання про любов до недругів та відмову підтримувати зло без особи Христа та Його Божественної сили, без Церкви і таїнств? Це безглузда ідеологія, пожива для потенційних клієнтів психіятричних клінік.
Справді, лише нова людина може наслідувати Христа, лише той, хто зі стану грішника перейшов до стану благодаті, отримавши нову сутність та нову моральність. Уподібнитися до Христа може той, хто живе в Христі, живе силою Його страстей та воскресення. «Скинули з себе людину стародавню з її вчинками, та зодягнулися в нову, що відновлюється для пізнання за образом Створителя її», де «все та в усьому Христос» (Кол. 3:9-11).
Колись я дуже переймався власним покликанням. Це вкрай важливо, хоч і нелегко, бо варто збагнути, чи одружитися з особою, яка тобі подобається, чи піти до семінарії, чи обрати інше життя, яке тобі підготував Господь Бог. Від вагань мене врятував один священик із Франції, якого зустрів цілком випадково. Мені доручили провести для нього невелику екскурсію місцевими пам’ятками історії. Коли я почав йому довірливо розповідати про свої дилеми, він відповів: «Це абсолютно другорядна річ, чи ти станеш священиком, чи батьком родини. Це лише спосіб, реалізація. Важливо, щоб ти став учнем Христа». Ця відповідь була світлом, яке звільнило мене від неврозу і бажання швидко віднайти своє покликання, а згодом допомогло обрати життєвий шлях. Отож, покликання – це бути християнином. Не лише тому, що мене в дитинстві охрестили і я виріс у християнській родині, воно радше пов’язане зі закликом Бога. «Іди за Мною», – звертався Христос передусім до Своїх учнів, а не до семінаристів чи монахинь.
Це і є первинне покликання. Ніхто не стане християнином, бо так йому заманулося. Повинна діяти сила Христового Слова. Одного разу до Ісуса прийшов хтось, хто хотів за Ним ходити. Ісус відповів: «Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, Син же Людський не має ніде й голови прихилити!» (Лк. 9:58). І більше про цього чоловіка в Євангелії немає згадки. Ніхто не може піти слідами Вчителя з Назарету, якщо йому це не дано. В цьому переконався апостол Петро, коли питав Ісуса про Його місію: «Куди, Господи, ідеш Ти?». І почув у відповідь: «Куди Я йду, туди ти тепер іти за Мною не можеш, але потім ти підеш за Мною». А Петро далі вів своє: «Чому, Господи, іти за Тобою тепер я не можу?» (Ів. 13:36). Він не розумів тих слів, які почув від Ісуса: «але потім», «коли постарієш». Це означало благодать, яку Петро мав отримати після смерти й воскресення Господа, коли Ісус об’явиться в ньому та інших учнях як перемога над гріхом та страхом, а також як спроможність любити Бога та інших людей, про яку перший із апостолів тоді не мав ніякого уявлення. Нова сутність у Христі означатиме нову свободу зречення усього, з огляду на любов до Спасителя, спосіб життя, який абсолютно неможливо осягнути, докладаючи лише людських зусиль. «Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний. І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний. Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її» (Мт. 10:37-39).
Тому бути християнином – це означає вирушити в дорогу, почувши заклик Христа, щоб відчути зміну. Так було з десятьма прокаженими, які прийшли до Господа, просячи оздоровлення. А Ісус вислав їх у дорогу, до священиків. Коли недужі йшли, то відчули оздоровлення. Так само було з хлопцем, сліпим від народження – Ісус намастив його очі болотом і наказав піти до Сілоамської купелі, щоб там обмитися. Той пішов – і прозрів. Йдеться про шлях постійного навернення, неустанного зіставлення свого життя з Євангелієм. Шлях від благодаті до благодаті, від однієї Євхаристії до наступної. Святий Антоній кожного ранку казав собі: «Сьогодні я починаю заново». А от Поімен, його співбрат з пустельні, коли був на смертному ложі, зізнався: «Щойно тепер я почав навертатися».
Наслідувати Христа – це йти, не зводячи з Нього очей. Так само Ісус наслідував Бога, Свого Отця: був увесь звернений до Нього, цілковито виконуючи Його волю. Христос підтримував синівські взаємини в Тройці, занурений у любов Отця. Євреям у святині Він говорив: «Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець… Я нічого не можу робити Сам від Себе» (Ів. 5:19,30). За інших нагод Ісус наголошував на тому, що не переказує слухачам власні слова. Кожну подію Він переживав, задивлений в Отця: і вибір дванадцятьох, і встановлення Євхаристії, і молитву в Гефсиманії, і, врешті, страсті на хресті: «Отче, у руки Твої віддаю…». Ісус наслідує Бога, люблячи Його до кінця. На хресті Син Господній виконав найголовнішу Божу заповідь: «І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю!… І будеш любити ближнього свого, як самого себе!» (Втор. 6:5; Лев. 19:18), щоб у самому Собі відкрити шлях до наслідування Бога в нашому житті. «Якщо Ви Мене любите, Мої заповіді зберігайте». Наслідувати Христа – це відкритися на Його слово, нести його в собі, цілковито скорившись Його волі.
Нам не можна лише оглядатися назад. Не кажи: це не для мене, я – надто великий грішник. Це все правда, але скільки тут залежить від тебе? Це Господь проведе тебе від гріха до свободи, з країни темряви та невдоволення до Божого Царства. Його не зупинить твій гріх. Бо Господь чудово знає, який ти слабкий та непослідовний. Не забувай про важливе, а саме про те, що спіткало дружину Лота. Коли Бог рятував Лота та його родину зі Содому, який мав спокутувати гріхи його жителів, то наказав їм іти, не оглядаючись. А дружина Лота не витримала, оглянулася і перетворилася на соляний стовп. В Книзі Мудрости згадується про те, що «пам’ятником душі невіри стоїть стовп соляний» (Муд. 10:7). Ісус ходив від однієї місцевости до іншої, проголошуючи Євангеліє, оздоровлюючи людей та виганяючи з них нечистих духів. Лише в Назареті, рідному місті, нічого не зміг зробити. І дивувався, коли земляки не довіряли Йому.
У житті багато залежить від того, ким ми захоплюємося і кого наслідуємо: «З ким поведешся, від того і наберешся». Одного разу селянин зловив у полі молодого яструба і закрив його в курнику. Цей яструб ріс разом із курми. Намагався вириватися, та господар прив’язав його за ногу до курника, щоб той не втік. З часом яструб шарпався щораз менше, щораз рідше його тягнуло в небо. Птах навіть почав поводитися так само, як кури: він дзьобав зерно, сідав на жердині в курнику, засинав разом з курми. Хоча й виглядав, як дорідний яструб, та насправді був куркою, навіть тоді, коли через якийсь час мотузка перетерлася і порвалася. Птах забув про свою справжню природу, про своє покликання.
Ісус квапить Своїх учнів, кажучи: «Вставайте, ходімо». І ти також встань та йди. Ти тут, щоб почути Його голос. Він нікого не здобуває силою, нікому не погрожує. Його делікатний і сильний водночас голос чути, незважаючи на глибоку зневіру, занепад, рутину, тотальний егоїзм, тривогу й навіть страх. Не оглядайся назад, ні про що не жалкуй. Не повертайся думками до поразок та невдач. Не кажи, що ти – безнадійний, що тут опинився випадково. Іди й запитуй, яким є твоє покликання, чого Бог хоче від тебе. Ми вибрані, щоб вирушити в дорогу, а мету свого шляху не визначаємо самостійно. Її визначає Той, хто наказав нам вирушити в дорогу.
