Одного заповіту недостатньо

Християни будь-якої конфесії згодні принаймні в одному: ми знаємо, що не можемо задовольнитися тільки Старим Заповітом. Ісус Христос приніс нам «новий заповіт» і тепер, услід за апостолом Павлом, ми можемо сприймати старозавітний період як підготовку до нової ери. Я безумовно згоден з цим. Проте я все більше переконуюся в тому, що одним тільки Новим Заповітом ми теж не маємо права обмежуватися. Сам по собі, без Старого Заповіту, він виявляється недостатнім для розуміння Бога і нашого світу.

Для своєї книги «Дари Ісуса» Томас Кахіл придумав підзаголовок: «Яким чином плем’я кочівників-номадів змінило образ наших думок і почуття». Він, безумовно, правий. Усі основи західної цивілізації покояться на наріжному камені Старого Заповіту: вийми цей камінь – і наша цивілізація рухне. Кахіл вказує, приміром, що юдаїстський монотеїзм прищепив нам віру у Велике Ціле, в однорідний всесвіт, який, будучи породженням єдиного Творця, може бути підданий науковому дослідженню і навіть технічному перетворенню. Як ні смішно, першоджерелом технологічних досягнень сучасного світу можна назвати плем’я, що кочувало колись у пустелі.

Євреї дали нам і те, що Кахіл назвав «совістю Заходу», а саме, переконання, що присутність Божа проявляється не стільки в деяких зовнішніх феноменах, скільки в «тихому слабкому голосі» совісті. Бог любові і милосердя печеться про все Своє творіння, особливо про людину, створену «за Його образом і подобою», і закликає нас чинити так само. Кожна людина на землі має Божественну гідність. Корячись заповідям Божим, євреї подали приклад для великих визвольних рухів сучасної історії і першими спробували створити справедливі закони для захисту слабких, пригноблюваних, різних меншин.

Згідно Кахілу, без євреїв: «Ми б ніколи не мали руху аболіціоністів, руху за реформу тюремної системи, антивоєнного руху, профспілкових об’єднань, боротьби за громадянські права, рухів тубільного населення і колоніальних народів, виступів проти апартеїду в Південній Африці, «Солідарності» у Польщі, боротьби за гласність і демократію в таких країнах Далекого Сходу, як Південна Корея, Філіппіни і навіть Китай».

Безліч концепцій і понять, якими ми користуємося щодня, – «новий», «індивідуальний», «особа», «історія», «свобода», «дух», «справедливість», «час», «віра», «паломництво», «революція», – згадуються в Старому Заповіті. Ми навряд чи можемо усвідомити світ і своє місце в ньому, не спираючись на спадщину древніх юдеїв. Герой комедії Мольєра несподівано виявляє: «Я говорю прозою! Я говорю прозою!». Наше коріння так глибоко йде в Старий Заповіт, що в багатьох відношеннях – в уявленнях про права людини і влаштування уряду, у поводженні з ближніми і з Богом – ми, самі того не знаючи, говоримо і думаємо за зразком Старого Заповіту.

І, безумовно, не можна вірно сприймати Новий Заповіт без урахування Старого. Це очевидно: спробуйте уявити Послання до Євреїв, Послання Юди чи Об’явлення не оглядаючись на Старий Заповіт. Зробити це неможливо. Ймовірно, саме тому багато сучасних християн вважають за краще обходити своєю увагою і ці книги Біблії. Можна прочитати Євангелія як окрему, ні з чим не пов’язану повість, проте читач, не знайомий із Старим Заповітом, випустить з уваги багато прихованих у них відтінків значення. Павло постійно посилається на Старий Заповіт. Кожен автор Нового Заповіту писав про сучасні йому дії Бога на землі, дивлячись на них крізь призму Його колишніх справ.

Китайський філософ сідав на свого мула задом наперед, щоб не піклуватися про те, куди він їде, і повністю зосередитися на думці про те, де він був раніше. Приблизно так само діє і Біблія. Послання проливають нове світло на Євангелія, і ми починаємо по-новому розуміти їх. Послання і Євангелія, узяті в укупі, проливають нове світло на Старий Заповіт.

Століттями формула «як було передбачене пророками» чинила щонайпотужніший вплив на людей, що зверталися до віри. Юстин Мученик приписував своє навернення до християнства тому враженню, яке здійснили на нього пророцтва Старого Заповіту, що незмінно збуваються. Блискучий французький математик Блез Паскаль також згадує пророцтва, що виконалися, як один з головних чинників, що навернули його до віри. Нині мало хто з християн читає пророків, хіба що в пошуках зашифрованих повідомлень про наше майбутнє. Ми втратили властиве епосі Реформації глибоке переконання в єдності обох частин Старого Заповіту.

Я назвав дві важливі причини, за якими необхідно читати Старий Заповіт: заради розуміння Біблії в цілому і заради розуміння нашого світу. Проте найбільш суттєвою причиною здається та, що дала назву цій книзі: Старий Заповіт – це та Біблія, яку читав Сам Ісус, в якій Він знаходив ключі до таємниці Власної Особи і Своєї місії. Він цитує Старий Заповіт, вирішуючи суперечки з такими опонентами, як фарисеї, саддукеї і Сатана. Образи, які Ісус застосовує до себе, – Агнець Божий, Пастир, знамення Йони, камінь, відкинутий будівничими, – почерпнуті безпосередньо із сторінок Старого Заповіту.

Був в історії випадок, коли держава спробувала відсікти Старий Заповіт від християнського Писання. Нацисти заборонили в Німеччині вивчення «єврейської книги», і дослідження Старого Заповіту на рівні семінарій і наукових журналів припинилися. У 1940 році, коли нацисти тішилися своїм тріумфом, Дитріх Бонхоффер кинув їм виклик, опублікувавши книгу про псалми, за що був покараний. В апеляції він переконливо доводив, що коментував молитовник Самого Ісуса Христа. Бонхоффер відмітив, що Ісус часто цитує Старий Заповіт, причому жодного разу не звертається до апокрифічних джерел, хоча в ту пору канон книг Старого Заповіту ще не набув остаточної форми. Крім того, багато місць у Старому Заповіті прямо або опосередковано вказують на Ісуса.

Читаючи Старий Заповіт, ми тримаємо в руках ту саму книгу, яку вивчав і якою користувався Ісус. Ми бачимо молитви, які Він повторював, вірші, які Він учив напам’ять, пісні, які Він співав, казки, які Він слухав у дитинстві, пророцтва, над якими Він замислювався. Чим краще ми розуміємо Старий Заповіт, тим краще розуміємо і Самого Ісуса. Як сказав Мартін Лютер, «Старий Заповіт – це заповіт Христа, який за Його волею був розкритий після Його смерті і прочитаний, і проголошений всюди за допомогою Євангелія».

В одному із завершальних епізодів свого Євангелія Лука оповідає про те, як Ісус несподівано з’являється перед двома учнями на шляху в Еммаус. Хоча звістки про Воскресіння поширювалися, як лісова пожежа, ці двоє спочатку не повірили диву. Ісус ясно бачить це за тим, як вони відвертаються і опускають очі. Немов заради жарту, Ісус примушує їх переказати усе, що сталося в останні дні з тією людиною, Ісусом. Але вони як і раніше не впізнали Його. А потім Ісус докоряє їм: «О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що сповіщали Пророки! Чи ж Христові не це перетерпіти треба було, і ввійти в Свою славу? І Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясняв їм зо всього Писання, що про Нього було».

Дорога в Еммаус, Роберт Цюнд

Нині нам потрібне «диво на шляху в Еммаус», але із зворотним знаком: учні знали Мойсея і пророків, але не могли осягнути, як вони пов’язані з Ісусом Христом. Сучасна церква знає Ісуса Христа, але швидко втрачає всякий зв’язок з Мойсеєм і пророками.

Іншим разом Ісус розповів притчу про двох будівничих, чиї будинки зовні походили один на одного. Але, коли насунулася буря, між ними виявилася відмінність. Один будинок встояв, хоча дощ лив потоками і вітер гнівно бив у його стіни. Будинок встояв, бо основою йому служила скеля. Другий будинок, зведений дурнем на піску, обрушився. У богослов’ї фундамент має не менше значення, ніж в архітектурі.

Попередній запис

Непрочитана книга

Віра полягає не в чіплянні за святиню, а в невпинному паломництві серця. Відважний задум, палкі співи, модерні думки, що охопили ... Читати далі

Наступний запис

«Скоріш скажи, як виглядає Бог»

Елен Сторкі розповідає, що з цим проханням – «Скоріш скажи, як виглядає Бог» – п'ятирічна дівчинка звернулася до свого новонародженого ... Читати далі