Непрочитана книга

Віра полягає не в чіплянні за святиню, а в невпинному паломництві серця. Відважний задум, палкі співи, модерні думки, що охопили серце, порив, що розум підпорядкував, – усе прагнення до того, Хто любить, Який дзвонить у наше серце, немов у дзвін.

Абрам Хешель

Мій брат, що вчився в біблійному коледжі, у пору своєї легковажної юності любив шокувати групи вірних, цитуючи свої «улюблені вірші». Давши час усім іншим вимовити благочестиві висловлювання Приповістей, Послання до Римлян або до Ефесян, він піднімався і з вкрай серйозним обличчям швидко говорив такий рядок: «Для Парбару на захід четверо для битого шляху, двоє для Парбару» (1 Хроніки 26:18).

Його товариші з навчання глибокодумно морщилися, намагаючись зрозуміти, який духовний скарб знаходить він у цьому рядку. І взагалі, якою мовою він говорить?

Якщо ж брат був похмурий, він вимовляв інший рядок: «Вавилонськая дочко… Блажен, хто ухопить та порозбиває об скелю і твої немовлята!» (Псалом 136:8-9).

Пустуючи, брат абсолютно точно виділяв дві основні труднощі, з якими стикається читач Старого Заповіту: одні вірші здаються йому безглуздими, інші – суперечливими сучасній етиці. Через цю і деякі інші причини Старий Заповіт, тобто три чверті Писання, залишається непрочитаним.

Християни швидко забувають Старий Заповіт. У масовій культурі навіть сліди його практично відсутні. Заради жарту Джей Ліно перевіряв аудиторію на знання Біблії: «Назвіть хоч би одну з Десяти заповідей». Хтось зважився: «Бог допомагає тим, хто сам собі допомагає». Пролунав загальний регіт. Але інші учасники впоралися зовсім не краще. Опитування показують, що вісімдесят відсотків американців, згідно з їх власною думкою, вірять у Десять заповідей. Проте дуже небагато здатні перерахувати хоч би чотири. Половина дорослого населення Америки не знає, що книга Буття – це перша книга Біблії. Чотирнадцять відсотків вважають, що Жанна д’Арк була дружиною Ноя[1].

Жертвопринесення Ноя, Йозеф Антон Кох

Що ще дивовижніше: професор Вітон-коледжу Гері Бердж виявив, що незнання Старого Заповіту поширене і в церковних колах. Впродовж декількох років Бердж опитував абітурієнтів свого коледжу, що дає фундаментальну євангельську освіту, і переконався, що молоді люди, які з дитинства відвідували недільну школу, що дивилися по телевізору мультики про біблійних героїв і прослухали незліченну безліч проповідей, не знайомі з найголовнішими фактами, що містяться в Старому Заповіті.

Одну з причин цього неуцтва назвав Барі Тейлор, колишній рок-музикант, а нині священик. «На початку сімдесятих один мій приятель прийняв християнство. Я вирішив, що він з’їхав з глузду, і почав переглядати Біблію в пошуках аргументів для суперечки з ним. Навіть заради власного спасіння я не зміг би зрозуміти, навіщо Богові цікавитися надломленим крилом голубки, а тим більше чому Він наказав перебити сорок тисяч амаликитян, та й хто такі ці амаликитяни? На щастя, я все-таки продовжував читати, продираючись через ці важкі книги. І от, коли я дістався до Нового Заповіту, я зрозумів, що, окрім Ісуса, немає іншого шляху. Таким чином я теж став прибічником Ісуса».

Я радий, що Барі Тейлор прийшов до Ісуса. Але на цьому шляху він зіткнувся з тими ж труднощами. Чому Біблія приділяє стільки уваги храмам, священикам і правилам жертвопринесення – тим більше, що все це давно втратило силу? Чому Бога так цікавлять тварини з дефектом – кульгаві ягнята і голубки із зламаними крилами? Чому Він піклується про те, щоб козеняти не варили в молоці його матері, але при цьому здатен знищити цілий народ – тих же амаликитян? Чи можемо ми отримати якийсь сенс з дивностей Старого Заповіту і чи буде цей сенс прикладений до нашого нинішнього життя? Коротше кажучи, чи вартує Старий Заповіт тих зусиль, які ми витратимо на його читання і спробу зрозуміти його?

Я чув від місіонерів, працюючих в Африці та Афганістані, що ці народи з готовністю приймають Старий Заповіт, бо місця Старого Заповіту про тяжби через землю, право користування водою, племінні розбрати і споріднені шлюби в точності відповідають їх сучасному устрою. Проте ці звичаї були вже далекі для мислячої на грецький лад освіченої людини, яким був апостол Павло. І вже тим більше вони чужі городянинові або жителеві передмістя, скажімо, у Флориді. Коли ми, жителі розвинених країн, беремося за Старий Заповіт і починаємо його читати, нас цілком може здолати нудьга, замішання або навіть обурення зображеними тут сценами насильства. Ми в змозі уявити себе поряд з Ісусом. Нам здається, що ми розуміємо апостола Павла. Але що сказати про варварів, що жили тисячі років тому на Близькому Сході?

Більшість людей вирішують цю проблему просто: забувають про Старий Заповіт або, гірше за те, переорюють його в пошуках малого зерна істини, яке нібито можна витягнути на світ Божий, немов алмаз з тонни руди. Втім, забави мого брата показують, що можна витягнути і крупинку шлаку з тонни алмазів.

Але є одна «перевага» у тому, що люди забули Старий Заповіт. Єврейський учений Бубер колись сказав: «Сучасній людині слід було б читати Писання як щось зовсім їй невідоме, начебто вона ніяк не була підготовлена до його сприйняття». Тепер «побажання» Бубера збувається: сьогодні більшість людей дійсно читають Старий Заповіт як абсолютно незнайомий текст.

Для чого все це?

У цій книзі розповідається про те, як я почав читати Старий Заповіт і врешті-решт полюбив його. Зізнаюся, що спочатку мене спонукали до читання не надто піднесені мотиви: мені за це платили, бо я редагував «Біблію для студентів». Та все ж багато років після того, як «Біблія для студентів» була видана і потрапила на полиці книжкових магазинів, я продовжував повертатися до цього читання.

І тут мій читацький досвід співпав з тим, який я отримав раніше, читаючи Шекспіра. У нападі ідеалізму я дав новорічну обітницю осилити за рік усі тридцять чотири п’єси великого драматурга. Поїздки, переїзд через усю країну та інші обставини змусили мене продовжити цей термін. Та все ж, на мій подив, здійснення цього завдання виявилося швидше задоволенням, ніж тяжкою роботою. Спершу доводилося розшукувати в словнику архаїзми, намагатися не переплутати різних персонажів і пристосуватися до важкого жанру п’єси. Проте вийшло так, що в міру просування вперед я звикав і до ритму, і до мови. Відволікаючі моменти відходили на другий план, і я з головою занурювався в драму. Незабаром я вже з нетерпінням чекав настання вечора, відведеного для читання Шекспіра.

Я сподівався більше дізнатися про світ письменника і про людей, що жили в цьому світі. Але насправді я значно більше дізнався з цих п’єс про свій власний світ. Цей драматург залишається незмінно привабливим для нас саме тому, що його геній дозволив йому проникнути в таємниці людських сердець. Його мистецтво і нині, через декілька століть після його смерті, привертає до нього читачів у Штатах, Китаї, Перу, у найрізноманітніших куточках світу. У його драмах ми зустрічаємося із самими собою.

Через той же процес мені довелося пройти і при читанні Старого Заповіту. Від первинного неприйняття його я мимоволі перейшов до розуміння того факту, що зобов’язаний прочитати три чверті Біблії. Здолавши перші перешкоди (схожі на ті, що виникли при знайомстві з Шекспіром), я відчув потребу читати далі. Мені пристрасно захотілося отримати те, чому ця книга мене вчила. Нарешті, я вже і сам хотів прочитати всі тридцять дев’ять книг, що вгамовували в мені певний голод, не підвладний жодній іншій книзі, навіть, вважаю, Новому Заповіту. Книги Старого Заповіту учили мене життю з Богом – не тому, як слід було б його будувати, а тому, як воно будувалася насправді.

Нелегко набути нагороди, яку обіцяє нам Старий Заповіт. Щоб звикнути до його текстів, знадобиться і час, і чимале зусилля. Всяке досягнення, будь то в галузі скелелазіння, гри на гітарі або спортивних змагань, вимагає такої ж наполегливої праці. Ми долаємо перешкоди, бо віримо в прийдешню винагороду.

При читанні Старого Заповіту стикаєшся з труднощами, що не виникають при читанні інших книг. Приміром, мене спочатку відлякувала непослідовність викладу. Складалося враження, що Старий Заповіт – це не логічна розповідь, а якась суміш віршів, історичної прози, проповідей і коротких повістей, написаних різними авторами і розташованих упереміш. Свого часу ніхто, зрозуміло, і не сприймав Старий Заповіт як єдину книгу. Кожна книга складала окремий сувій. Довга книга, наприклад пророцтва Єремії, була сувоєм завдовжки в сім, а то й десять метрів. Входячи в синагогу, юдей бачив перед собою не окрему книгу, а рулони сувоїв і, знаючи про відмінності між ними, робив відповідний вибір (наприклад, у деякі урочисті дні юдеям дозволялося читати тільки з Йова, Єремії і Плачу Єремії, щоб дотримати траур; усі інші книги вважалися занадто розважальними).

Євреї моляться в синагозі на Йом-Кіпур, Маврикій Готтліб

З іншого боку, мене здивувало, що такі різнорідні збірки текстів, що писалися впродовж тисячоліття декількома десятками авторів, все ж мають таку помітну єдність. Щоб уявити собі це, спробуйте уявити книгу, яку почали писати за п’ятсот років до відкриття Америки і тільки тепер закінчили. Вражаюча єдність Біблії – один з щонайпотужніших доказів на користь твердження, що Сам Бог керував її створенням. Використовуючи безліч авторів у найрізноманітніших культурних ситуаціях, Бог створив усебічний опис того, що хотів нам повідомити. Дивним чином різнорідні частини виявилися так підігнані одна до одної, що з них склалося цілісне оповідання.

Чим далі я продирався через ці сторінки, тим більше розумів. А чим більше я розумів, тим частіше знаходив у цій книзі себе. Навіть у такому світському суспільстві, як Сполучені Штати Америки, книги, на кшталт «Турботи про душу» Томаса Мура і «Прогулянок монастирем» Кетлін Норіс, стають бестселерами, вгамовуючи глибоку духовну спрагу. Але Старий Заповіт, як ніяка інша книга, звернений до нашої якнайглибшої духовної потреби. У ній не знайти уроку богослов’я, що складається з акуратно зведених і логічно впорядкованих абстрактних концепцій. Навпаки: Біблія – це урок життя з Богом, повний пристрасті та особистого досвіду.


[1] «Arc» – англійською «ковчег» (прим. пер.)

Наступний запис

Одного заповіту недостатньо

Християни будь-якої конфесії згодні принаймні в одному: ми знаємо, що не можемо задовольнитися тільки Старим Заповітом. Ісус Христос приніс нам ... Читати далі