Об’явлення 21:1-5 – Нове небо і нова земля
«І бачив я небо нове й нову землю, перше бо небо та перша земля проминули, і моря вже не було. І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога, що був приготований, як невіста, прикрашена для чоловіка свого. І почув я гучний голос із престолу, який кликав: Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними, і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося! І сказав Той, Хто сидить на престолі: Ось нове все творю! І говорить: Напиши, що слова ці правдиві та вірні!»
Чи доводилося вам колись думати: «Це – нове»? Я не маю на увазі машину з новими приладами або страву з новим поєднанням соусів і приправ (хоча і вони можуть вказувати в правильному напрямі). Я говорю про серйозний життєвий досвід, коли ми кажемо собі: «Зараз усе буде інакше. Це – нове. Відкривається цілий новий світ».
Так, таке трапляється: шлюб, народження дитини, остаточне одужання після довгої і тяжкої хвороби, поселення в домі нової людини. Цікаво, що все це ми знаходимо і серед образів, за допомогою яких Іван описує нове небо і нову землю. «Я буду Богом для нього, а він Мені буде за сина» (в. 7): нове народження. Святе місто уподібнене «невісті, прикрашеній для чоловіка»: шлюб. «Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде»: повне одужання. А в центрі картини (і як пояснення її сенсу) стоїть велике обіцяння: «Бог прийшов мешкати з людьми». Гість, що залишився в домі назавжди.
Проводячи подібні аналогії з відносно тривіальним досвідом, не хотілося б зменшити Іванову звістку. Проте важливо розуміти, що Іван не стільки описує реальність, скільки натякає на неї: «Можна порівняти з тим і тим, але набагато, набагато кращим». Нове небо і нова земля будуть новими в новому сенсі: сама новизна оновиться. Учитаємося в Божі слова: «Ось нове все творю!».
Дійсно «все»: виникають нове небо і нова земля, новий Єрусалим і новий Храм (який тотожний новому Єрусалиму; як ми побачимо, у цьому місті Храму вже не буде, бо він сам буде Храмом), нові люди, які виявилися за межами смерті, сліз і болю. «Перше минулося».
Багато християн читають Апокаліпсис з очікуванням, що в останніх розділах їм опишуть «небеса». І абсолютно не помічають, яке диво відкривається нашим очам. Платон помилився: «землю» не можна вважати жалюгідним, другосортним і тимчасовим житлом, а «небо» – ідеальним світом і вінцем спрямувань. Як ми вже неодноразово бачили, «земля» є славна частина славного творіння Божого, а «небо», хоча і є обителлю Божою, містить «море» як нагадування про силу зла. В одному місці ми навіть читали про «війну в небі». Тому обидві частини всесвіту потребують оновлення зверху.
Після оновлення виникає не просто нове небо, а вічне і нерозривне поєднання нового неба і нової землі. Дуже важливе дієслово «житиме» у вірші 3: це алюзія на «життя» Бога в єрусалимському Храмі, з’явлення Його слави серед Його народу. Про те саме ми читали в Євангелії від Івана: Слово сталося тілом і «перебувало» між нами, «розкинуло шатер» серед нас, і ми бачили славу Його. Те, що Бог зробив в Ісусі – з’явився до людей, що відкидають Його волю, – Він тепер робить на вселенському рівні. Він навіки приходить мешкати з людьми, дарує їм Свою цілющу, утішливу і радісну присутність. Концепція «втілення», така важлива в христології, виявляється ще і ключем до розуміння майбутнього задуму Божого про світ. Небо і земля з’єдналися в Ісусі; небо і земля одного разу з’єднаються повністю і навіки. Про це каже і Павло у своєму Посланні до Ефесян (Еф. 1:10).
От чому в завершальних розділах Біблії ми читаємо не про те, як люди «потраплять на небеса» (всупереч популярним уявленням), і навіть не про те, як Ісус спуститься на землю, а про те, як новий Єрусалим зійде з неба на землю. На перший погляд, це звучить парадоксально: адже новий Єрусалим, наречена Агнця, складається з народу Божого і, здавалося б, вже знаходиться на землі! Як вийшло, що він ще і перебуває на небі?
Згадаємо слова Павла: «Життя ваше сховане в Бозі з Христом». Якщо людина належить Христу, вона живе на землі, але має ще і таємне життя, як дар зверху. Ця прихована реальність буде «явлена» в останній день (Кол. 3:4, 1Ів. 3:2). От чому ми бачили безліч людей, що стоять навколо престолу Божого на небесах і оспівують радісні пісні і вигукують хвалу (Об. 5, 17, 19). Це небесна реальність, яка відповідає (на вигляд) слабким і немічним хвалам церкви земної. Одного разу ця небесна реальність буде явлена. Попелюшка і рабиня стане нареченою.
Новизна полягає не в тому, що Бог знищить перше творіння (ніби вони не вийшло) і створить усе з чистого аркуша. Цей висновок заснований на поверхневому прочитанні вірша 20:11 («від лиця Його втекла земля й небо») і 10:6 («вже часу не буде»: як ми бачили, мається на увазі усунення не часу, а затримки). Проте в розділах 21 і 22 йдеться про повне перетворення неба і землі: Бог знищить у них усе скороминуще, усе, на чому лежить трагічний відбиток наслідків людського гріха.
У новому світі, як і в нинішньому, будуть краса і сила, радість і слава, задоволення і ніжність. Храму, який раніше був навіть на небі (11:19), у ньому вже не буде, – не тому, що Богові не варто було мешкати серед Свого народу, а тому що колишній Храм лише провіщав остаточний задум про весь всесвіт. Новий світ буде схожий на нинішній, але в ньому не буде смерті, сліз і всього, що псує нинішній світ.
От чому і «моря» вже не буде. Упродовж усієї книги, як і в багатьох інших біблійних книгах, «море» втілювало собою темну силу хаосу, що кидає виклик Божому задуму і Божому народу. Саме з моря вийшла перша звірина. Ми бачили «море» і на перших небесах (хоча там йому були покладені строгі межі). Проте в новому творінні «морю» вже немає місця, тобто немає місця хаосу, з якого могли б з’явитися чудовиська.
Проте в центрі картини стоїть поки що не сам новий світ, а єдиний істинний Бог, що створив перше творіння і полюбив його так сильно, що Він послав Агнця спокутувати і відновити його. Досі «Той, Хто сидить на престолі» майже завжди згадувався лише побічно. Так, Він займав ключове місце (Йому поклоняється всяке творіння), але говорили – лише Ісус, Ангел або «голос з неба». Тут же вперше після ввідного речення в 1:8 Бог особисто звертається до Івана, а через Івана – до Його церков і до наших церков. Це особисте звернення – частина новизни. Аналогічним чином, у вірші 4 Бог сам «кожну сльозу з очей їхніх зітре»: сам Бог, а не якийсь високий небесний чиновник. Замислимося, що це говорить про вічну природу Бога, про Його ласку і доброту. Перед нами відкривається цілий новий світ…
Об’явлення 21:6-21 – Новий Єрусалим
«І сказав Він мені: Сталося! Я Альфа й Омега, Початок і Кінець. Хто прагне, тому дармо Я дам від джерела живої води. Переможець наслідить усе, і Я буду Богом для нього, а він Мені буде за сина! А лякливим, і невірним, і мерзким, і душогубам, і розпусникам, і чарівникам, і ідолянам, і всім неправдомовцям, їхня частина в озері, що горить огнем та сіркою, а це друга смерть! І прийшов до мене один із семи Анголів, що мають сім чаш, наповнених сімома останніми карами, та й промовив до мене, говорячи: Ходи, покажу я тобі невісту, жону Агнця. І заніс мене духом на гору велику й високу, і місто велике мені показав, святий Єрусалим, що сходив із неба від Бога. Славу Божу він має. А світлість його подібна до каменя дорогоцінного, як каменя ясписа, що блищить, як кришталь. Мур воно мало великий і високий, мало дванадцять брам, а на брамах дванадцять Анголів та ймення написані, а вони імення дванадцятьох племен синів Ізраїля. Від сходу три брамі, і від півночі три брамі, і від півдня три брамі, і від заходу три брамі. І міський мур мав дванадцять підвалин, а на них дванадцять імен дванадцяти апостолів Агнця. А той, хто зо мною говорив, мав міру, золоту тростину, щоб зміряти місто, і брами його і його мур. А місто чотирикутнє, а довжина його така, як і ширина. І він зміряв місто тростиною на дванадцять тисяч стадій; довжина, і ширина, і вишина його рівні. І зміряв він мура його на сто сорок чотири лікті міри людської, яка й міра Ангола. Його мур був збудований з яспису, а місто було щире золото, подібне до чистого скла. Підвалини муру міського прикрашені були всяким дорогоцінним камінням. Перша підвалина яспис, друга сапфір, третя халкидон, четверта смарагд, п’ята сардонікс, шоста сардій, сьома хризоліт, восьма берил, дев’ята топаз, десята хрисопрас, одинадцята якинт, дванадцята аметист. А дванадцять брам то дванадцять перлин, і кожна брама зокрема була з однієї перлини. А вулиці міста щире золото, прозорі, як скло.»
Коли люди вирішують читати Біблію, вони зазвичай починають з Книги Буття. Натхненні динамічністю подій, вони часто переходять потім до Книги Виходу, сподіваючись, що темп, напруження подій залишаться колишніми. Спочатку їм не доводиться скаржитися. Більше того, перші двадцять з сорока розділів дуже і дуже драматичні.
Проте далі слід остигає. Йдуть детальні встановлення про те, що робити, якщо виникло бажання продати свою дочку в рабині (Вих. 21:7), або якщо твій віл заколов когось на смерть (Вих. 21:28), або якщо осел твого ворога звалився під ношею і т. д. Усе це по-своєму цікаве, але не надто захоплююче. Мало-помалу читач здається і взагалі кидає читати Біблію.
І дуже, дуже шкода, бо інша частина Книги Виходу (починаючи з розділу 24) присвячена мешканню Бога серед Його народу. Згідно з цією книгою, Бог вивів Свій народ з Єгипту (через великі кари), привів його до Сінаю і дав Закон, а потім повелів влаштувати собі житло і дав стосовно цього конкретні інструкції. До кінця книги ці веління вже виконані.
Проте далося це шляхом титанічної боротьби. Встановленню Божої обителі на землі чинився серйозний опір. Що ж, інакше і бути не могло. Царство Боже завжди народжується в муках; воно не може прийти на землю без перешкод.
Книга Виходу розповідає, що Мойсей на горі отримав детальні встановлення про прекрасну Скинію (роз. 25-31). Проте доки він знаходився нагорі, люди внизу почали нудьгувати і проявляти нетерпіння. Як часто буває, коли народ Божий нудьгує і проявляє нетерпіння, він робить собі ідолів. У даному випадку люди дали Аарону золоті сережки, з яких той виготовив золотого тельця (роз. 32). Вони вигукнули: «Оце твої боги, Ізраїлю, що вивели тебе з єгипетського краю!» (32:8). Як завжди, ідол виходить, коли хапаєшся за щось хороше, навіть обіцяне (у даному випадку – присутність Бога зі Своїм народом), але в невірний момент і по-своєму. Тому Мойсей повертається із словом скорботного, але суворого суду. Гірше за те, Бог погрожує позбавити народ Своєї присутності, відмовитися від задуму мешкати серед Свого народу.
Це загрожує обернутися тяжкими наслідками не лише для Ізраїлю, але і для всього світу, оскільки через обрання Ізраїлю Бог задумав благословити весь світ. Мешкання Бога серед Ізраїлю – перший крок до остаточної мети: Його присутність повинна наповнити весь світ (Чис. 14:21). Тому Мойсей відчайдушно молиться, а Бог виявляє Свою милість і погоджується-таки жити зі Своїм народом (роз. 33-34). Це означає, що Скинія може бути побудована (роз. 35-39). І коли вона, нарешті, зроблена, Бог приходить – у хмарі, вогні і славі – мешкати в ній (роз. 40). Такий сюжет Книги Виходу.
Багато читачів не помічають, наскільки схоже побудований Апокаліпсис. Сказано про великі кари, подібні до кар єгипетських. Про врятований народ, який біля моря оспівує гімн Мойсея і Агнця. Про великий обман ідолопоклонницької системи, вавилонської розпусниці: за зовнішнім блиском золота, срібла і брязкалець ховаються насильство і пригноблення, розпуста і деградація. Вавилон – пародія на реальність (наречену), подібно до того як золотий телець був пародією на Скинію. А зараз, нарешті, «Бог прийшов жити з людьми» (в. 3). Коштовності вавилонські, як і золоті сережки, для золотого тельця – порожня мішура порівняно з чудовим заснуваннями нового міста (в. 19-21).
Звернемо увагу на влаштування нового Єрусалиму. Передусім, воно відбиває ідентичність народу Божого: на воротах написані імена дванадцяти колін Ізраїлевих, а на підвалинах – імена дванадцяти апостолів (в. 12-14). Міська стіна є, але ворота, як ми побачимо, ніколи не закриваються. Ворота виконують не захисну, а декоративну функцію.
Далі, дивні масштаби міста. (Ангел вимірює небесне місто, як Івану було наказано виміряти небесний Храм у 11:1. Проте цього разу нам повідомляють отримані цифри, як і в Єз. 40-48: на цей уривок в Івана є безперечні відсилання.) Як ясно з вірша 16, місто не лише надзвичайно велике по площі (2300 км х 2300 км: розміром з Римську імперію!), але і має все ті ж 2300 км у висоту! Зрозуміло, не треба думати, що Іван передрікає будівництво суперхмарочосів у новому Єрусалимі: перед нами мова символів, а не архітектурне креслення. Мовою символів, досконала кубічна форма міста перекликається з формою Святого Святих у древньому єрусалимському Храмі (1Цар. 6:20). Усе місто стало житлом Божим, Храмом Божим. А якщо бути точним, то не просто Храмом, а Святим Святих. У ньому Бог житиме вічно.
Тому місто має «Славу Божу» (в. 11): на місто не просто приємно дивитися, але світлоносною присутністю Божою відмічений кожен камінчик, кожен куточок. Невипадково місто сходить «із неба від Бога»: нова реальність, місце Божого житла, на землі не може бути справою рук людських (людям під силу лише вавилонська вежа!), але є даром божественної любові і благодаті.
Бог говорить не лише про створення усього нового: Він називає себе Альфою і Омегою, Початком і Кінцем (пор. 1:8). Лише тому, що Бог є суверенний Творець, Джерело і Мета усіх речей, ми можемо набути бажаної розради і довгожданої води життя, про що говорив ще Ісус (Ів. 4). І тоді повної сили набуває обіцяння «переможцеві», що перекликається з обіцяннями в розділах 2 і 3. А з ним особливої серйозності набуває і застереження нинішній церкві: у церкві майбутнього не буде місця ні брехунам, ні лякливим (тим, хто ухиляється від конфлікту і боротьби, необхідних для перемоги).
Ще сказано, що в майбутньому віці не буде зрадників і носіїв скверни, вбивць і розпусників, чарівників і ідолопоклонників. Усе це люди, які не люблять, а то і ненавидять Божий світ, вважаючи за краще улаштовувати світ за власним розсудом. Між тим у світі життя вже не залишиться місця для брехні, смерті та антитворіння.
Можливо, до цього далеко. Проте з послань до церков ми вже знаємо: навіть у нашому краї сліз і брехні, тління і легкодухості є передвісники майбутнього блаженства. Контури нового Єрусалиму, на який сподіваємося, вже частково проглядаються в сьогоденні. Вони видні і в молитві, і у свідоцтві. Бо в майбутньому все буде зосереджене на Богу та Ісусі, а Ісус – не просто фігура майбутнього: Він жив, помер, воскрес і вже зараз царює в славі і тримає в руці сім зірок. І саме тому ми знаємо: нове місто – не просто утішливе видіння та фантазія. Учні Агнця вже належать цьому місту і вже мають право ходити його вулицями.
Бог не відсахнувся від Свого творіння через нечестя Вавилона, але з милості прийде і житиме зі Своїм народом, а Його милістю буде повний увесь всесвіт. Так ми підходимо до третьої і останньої частини опису дивного і славного нового міста.
