Малий пінгвін на кілька секунд замислився.
– У нас на борту бракує голуба, – сказав він, розмисливши, – але надмір пінгвінів.
Усі глянули на нього спантеличено.
– Невже ви не розумієте? – сміючись запитав він.
– Я розумію, – швидко проказав один пінгвін.
– Я теж, – квапливо додав інший.
Голубка витерла очі.
– То чи не були б ви ласкаві ще й мені розтлумачити?
– На жаль, ні, – пошепки відповів їй один пінгвін.
– Я лише вдавав, буцімто зрозумів, – заперечно похитав головою інший.
Маленький пінгвін енергійно поплескав у крила, просячи уваги.
– Слухайте уважно. Справа цілком надійна – комар носа не підточить. Нам знадобиться лише…
Він притишив голос і розповів решті, що в нього на думці.
Птахи схилили свої голови докупи і почали збуджено перешіптуватися. Зрештою навіть голубка зрозуміла, про що йдеться.
– План ризикований, – сказала вона. – Утім, Ной уже старенький і трохи недобачає. Тому задумка може спрацювати.
Над трапом стоять двоє пінгвінів. Вони міцно тримаються за крильця і мружать очі: по стількох днях у темному трюмі ковчегу їм не так просто звикнути до денного світла. У небі світить сонце. Небо сяє блакиттю. Звідусіль чути щебет птахів. Лише в одному місці досі виблискує велика калюжа. Два пінгвіни перевальцем, обережно долають сходинки трапу. І ось, коли, нарешті, у них під ногами твердий ґрунт, вони чують низький голос:
– Ласкаво просимо в оновлений світ! Але спершу скиньте брудні черевики.
Перед ними, спираючись на ціпок, стояв старий із довгою сивою бородою. Він дивився на двох пінгвінів крізь товсті лінзи своїх окулярів.
– А ми взагалі не взуті, – відповіли пінгвіни.
– Але ж ви залишаєте за собою чорні сліди, – показав старий ціпком на сходинки трапу.
Пінгвіни обернулися. Трап справді був поплямований чорними слідами пінгвінячих лап.
– О, та це звичайна смола, – запевнили пінгвіни дідугана. – Вона дуже легко відшкрябується.
– Сподіваюся, ви вже останні, – крекнув старий.
– Там іще двоє йдуть, – обидва пінгвіни махнули крилами в бік виходу.
Над трапом уже стояла пара голубів. Пара? Так. Пара голубів. Один із птахів, огрядний і білий, вбраний був у трохи затісний чорний фрак, що аж напинався йому під крилами. На голові у товстуна був чорний циліндр.
Інший голуб, від якого трохи відгонило рибою, був на цілу голову вищий за першого. Він з голови до п’ят був закутаний у щільний білий серпанок, крізь який заледве можна було щось розгледіти. Закутаний голуб почав незграбно спускатися по трапу, а голуб у циліндрі чалапав поруч із ним, тримаючись так, щоб не потрапити на очі старому з сивою бородою.
– Ці два голуби познайомилися на борту ковчега, – пояснили пінгвіни. – То було кохання з першого погляду. Вони трималися за руки, чи то пак за крила, і ні на мить не відпускали одне одного. Тож ми їх, для більшої певності, вирішили поєднати законним шлюбом.
– Один голуб істотно більший, – невпевнено завважив старий.
– Це типове явище, – заспокоїли його пінгвіни. – Голубка завжди трохи вища за свого обранця.
Щойно спустившись трапом на землю, пара голубів стала подалі від старого, щоб він не зачув, що від нареченої відгонить рибою.
– Дякуємо за квитки, – гукнули вони здаля. – Ми збережемо цей незабутній круїз у своїй пам’яті, як найкоштовніший спогад. Харчування на борту було дуже різноманітним, а розважальна програма перевершила найсміливіші сподівання!
Далі птаство рушило разом, і їхня невеличка групка вже зникала за рогом, коли наречена знов обернулася до старого. Вона відчула, що відійшла вже достатньо далеко, щоб озватися до нього.
– Нечасто мені випадало так гарно розважитись, як на Ноєвому ковчегу, – заявила вона.
– Стривайте лишень, – підніс свій ціпок старий.
Птаство затамувало подих. Ніхто не смів навіть головою поворухнути. Тепер усе пропало. Огрядний голуб скинув циліндр, подарував пінгвінам прощальний погляд і повільно поплентався до сивобородого дідуся. Голубка усвідомлювала, що на неї чекає добряча прочуханка. Від самого початку вона все робила не так. Вона неправильно відбирала тварин на ковчег; ті тварини безперервно галасували, потай поприносили на борт заборонені харчі; вона грала в карти з гримучими зміями; бувало, навіть потроху куняла упродовж рейсу і мало не проґавила момент, коли показалася земля і треба було летіти по оливкову гілку. Не кажучи вже про те, як вона забула знайти собі пару. Мало того, ще й видавала пінгвіна за голуба і – що найгірше – мала Ноя за дурника, сподіваючись, буцім він цього шахрайства не помітить. Під тягарем усвідомленої провини голубка похнюпила свою голівку.
– Я ще не мав нагоди належно тобі подякувати, – почула вона голос старого. – Я знаю, як багато ти зробила. Мураха віднайшла свою пару. Жирафи одужали від морської хвороби. Леви мирно проспали поруч з антилопами. Жодна тварина на ковчегу не зжерла іншої тварини. Це можна прирівняти до дива. Але воно стало можливим лише завдяки твоїй тяжкій праці.
Голубка вдячно подивилась на старого. На очі їй навернулися сльози. Вона ніжно обхопила дідугана крилами.
– Ось лише навіщо ти взяла на борт пінгвінів? – запитав той. – Пінгвіни вміють плавати.
На мить голубка так остовпіла, що можна було почути, як думки ворушаться в неї в голові.
– Ви вмієте… що таке? – скрикнула вона раптом.
– Це правда! – ляснули себе пінгвіни крилами по лобах. – Плавати ми вміємо!
Раніше, через усі оті хвилювання, вони якось про це не подумали. Зрештою, був же кінець світу. За таких умов легко забуваються дрібні деталі.
– Ми, коли на те пішло, чудові плавці, – своїм глибоким голосом озвалася наречена.
Але два пінгвіни перервали її:
– Ти не вмієш плавати, адже ти голубка.
– Правда, – прошепотіла наречена, – я ж не пінгвін.
Старий похитав головою.
– Мені було дуже приємно з вами познайомитися.
І він почав повільно підніматись трапом.
– Сподіваємось якнайшвидше знову побачитися, – запопадливо гукнули два пінгвіни.
А наречена зухвало гигикнула:
– Щойно станеться черговий потоп.
– Тільки не це, – простогнала голубка.
– Більше не буде Всесвітніх потопів, – сказав старий, цього разу дещо розчаровано. – Бог твердо мені це обіцяв.
– Але ми не можемо пообіцяти завжди-завжди гарно поводитися, – не вгавала наречена.
– Проте з усіх сил старатимемося, – квапливо докинули обидва пінгвіни, даючи нареченій копняка.
– Бог знає, що ніхто не змінився, – сказав старий, глянувши на пінгвінів так, що вони мимоволі позадкували, – ні люди, ні тварини. Вони й далі перечать Богові. Але Він обіцяв більше нікого не карати.
– Звідки ти так точно все знаєш? – запитали пінгвіни, дивлячись на старого широко розплющеними очима. – Ти либонь і є Бог?
Старий усміхався, погладжуючи свою довгу сиву бороду. Але перш ніж спромігся щось відповісти, огрядна голубка вибухнула реготом.
– Йолопи ви! Та це ж Ной!
Вона реготала так, що аж заточилась і ляпнулася на спину. Замість підводитись, вона потягнулася, реготнула ще двічі або тричі й мирно захропіла. Дивуватися не випадає: сорок днів бідолашна голубка майже не спала. Тож щойно опинилася на спині, як одразу ж впала в глибокий сон.
– Ні, я не Бог, – сказав Ной, потішений таким припущенням.
– Але ми саме таким уявляли Бога, – зізналися пінгвіни, – стареньким дідусем із довгою сивою бородою.
– Так багато хто думає, – сказав Ной. – Але Бог не дідусь.
– Він бабуся?
– Ні, – сердито блиснув старий окулярами.
– Я розумію, – сказав один із пінгвінів, – Бог – набагато складніша річ.
– Як електротостер? – писнув закутаний у серпанок пінгвін.
– Ви можете уявляти собі Бога таким, як вам заманеться, – пояснив Ной, – але Він є скрізь, у кожній людині, у кожній живій істоті, у кожній рослині і…
– Стривай! – перервав його раптом один із пінгвінів. – То Бог визнав, що Всесвітній потоп був помилкою?
Ной показав своїм ціпком на обрій. Там, на небосхилі, вигравала всіма барвами веселка.
– Ця веселка – знак від Бога. Вона показує, що ніколи більше дощ не періщитиме стільки днів поспіль. І ніколи на стільки часу не ховатиметься за хмарами сонце.
– Це дуже шляхетний знак, – захоплено вибалушили очі пінгвіни.
Вони б неодмінно поскидали шапки, якби лишень мали їх на головах.
Пінгвіни так захоплено милувалися веселкою, що в них запаморочилося в голові. А Ной тим часом піднявся по трапу і зник у своєму ковчегові.
