Сказавши це, вона щільно зачинила за собою двері.
– Ватрушки йому, бачте, закортіло! – простогнали в один голос два пінгвіни.
– Мені нічого іншого не спало на думку, – засоромлено пролопотів маленький пінгвін.
– Через те голубка здогадалася, що ти не Бог, – сказав один із пінгвінів.
– А я, до речі, набагато раніше це зрозумів, – додав інший.
– Зрозумів що?
– Що ти не Бог.
– То ви що ж, – вражено запитав маленький пінгвін, – ладні були повірити, що Бог сидить у цій валізі?
– На якусь мить так. Ти був аж надто переконливий.
Маленький пінгвін зашарівся з гордості:
– Та я навіть не вигадував нічого навмисне. Мені ті всі слова просто самі з язика зіскакували.
Почувши такі балачки, третій пінгвін вибухнув гнівною тирадою:
– Чи ви обоє геть із глузду з’їхали?! Бог ніколи б не визнав, буцімто Він допустився помилки. Ти наважився діяти від імені Бога. Так, наче ти сам Бог. А це такий… такий…
Від хвилювання голос його зірвався, і він насилу закінчив:
– Я навіть слова не доберу для такого злочину, бо ніхто раніше на таке не зважувався. Нас за це буде жахливо покарано. Я вже відчуваю, як Він заніс над нами Свою караючу долоню.
– А може, Бог не такий, як ми собі уявляємо, – мимрили двоє інших, – напевне ж, Він не такий злопам’ятливий.
Але насправді вони самі не надто на це сподівалися, тож похнюпили голови і нічого доброго не очікували. Пінгвіни чекали на покарання і думали лише про те, яким воно буде. Хоч і не могли знати, що саме мається на увазі під «короткою розмовою», але здогадувалися, що розмова ця буде вкрай неприємною. До того ж вони не знали, чи випаде їм чекати на обіцяне покарання одну хвилину, день чи цілий тиждень. Секунди збігали немилосердно повільно. «Можливо, цього покарання ніколи й не буде, – гадали пінгвіни, – а оце нестерпне очікування і є покаранням?»
Раптом вони відчули могутній поштовх. Корабель труснуло так, що пінгвіни повалилися один на одного в «малу купу».
Звідусіль почулися крики. Ведмеді заревли, барани забекали, свині зарохкали, слони засурмили, гуси заґелґотіли, мавпи заверещали, кози замекали, коні заіржали, собаки загавкали, півні закукурікали, жаби закумкали, кури заквоктали, пугачі запугукали, змії зашипіли, бегемоти заревли, корови замукали, вовки завили, коти занявкали – одне слово, розлігся оглушливий гамір.
Водночас почулося тупання й човгання. Тупання не припинялося, а голоси тварин поступово стихали й віддалялися. Утім, невдовзі тупання й човгання теж почало поступово стихати. А потім пінгвіни нічого вже не чули. Вони уважно прислухалися, але не розрізняли жодного стороннього звуку. Не чутно було навіть звичного хлюпання води. Навіть лампочка більше не теліпалася, а спокійно висіла під стелею.
У цілковитій тиші один із пінгвінів раптом сказав:
– Не знаю чому, але мені дуже закортіло ватрушки.
Наступної миті двері відчинилися.
На порозі стояла біла голубка. Вона щось тримала у дзьобі.
– Ош, ше овивова іка, – сказала голубка.
– Що, що? – перепитали пінгвіни.
– Оше овиввова кіка! – роздратовано повторила голубка, але пінгвіни однаково не розібрали ані слова.
– Це оливкова гілка, телепні, – втретє пояснила голубка, впустивши гілку й звільнивши таким чином дзьоба. – Дощ припинився, то мені Ной і каже: «Полети та подивися, чи немає де клаптика сухої землі». Я полетіла і надибала оцю оливкову гілку. Потоп закінчився. Вода спадає. Земля просохла. Чого ж ви чекаєте? Можна сходити на берег. Усі інші тварини вже пішли. Ви, як завжди, останні. Навіть черепахи спритніші за вас. Марш звідсіля! Нема чого тут розлежуватися. Всі тварини мають парами спускатися на берег.
Три пінгвіни взялися за крильця.
– Ми не можемо спускатись на берег парами. Бо нас же троє.
Голубка з відчаю аж застогнала. З пінгвінами самі прикрощі.
– А де другий голуб? – запитав маленький пінгвін.
Голубка почухала собі голову.
– Що значить «другий»?..
– Якщо всі тварини мають парами спускатися на берег… – почав був малий.
Однак голубка перервала його.
– Тепер я зна-аю, чому! – пронизливо верескнула вона, роззявивши дзьоба. – Мене весь час терзало непевне відчуття, наче я щось забула. Па-ара! Я забула взяти на борт іншого голуба.
Голосно ридаючи, птаха звалилася на землю і накрила голову крилами.
– Я подбала про пару для кожної тварини, і лише про себе забула. Як я покажуся Ноєві на очі без іншого голуба? Та він мене обскубе й кістки перерахує. Що ж мені робити?
