Об’явлення 19:1-10 – Перемога Божа
«По цьому почув я наче гучний голос великого натовпу в небі, який говорив: Алілуя! Спасіння, і слава, і сила Господеві нашому, правдиві бо та справедливі суди Його, бо Він засудив ту велику розпусницю, що землю зіпсула своєю розпустою, і помстив за кров Своїх рабів з її рук! І вдруге сказали вони: Алілуя! І з неї дим виступає на вічні віки! І попадали двадцять чотири старці й чотири тварині, і поклонилися Богові, що сидить на престолі, говорячи: Амінь, алілуя! А від престолу вийшов голос, що кликав: Хваліть Бога нашого, усі раби Його, і всі, хто боїться Його, і малі, і великі! І почув я ніби голос великого натовпу, і наче шум великої води, і мов голос громів гучних, що вигукували: Алілуя, бо запанував Господь, наш Бог Вседержитель! Радіймо та тішмося, і даймо славу Йому, бо весілля Агнця настало, і жона Його себе приготувала! І їй дано було зодягнутися в чистий та світлий вісон, бо віссон то праведність святих. І сказав він мені: Напиши: Блаженні покликані на весільну вечерю Агнця! І сказав він мені: Це правдиві Божі слова! І я впав до його ніг, щоб вклонитись йому. І він каже мені: Таж ні! Я співслуга твій та братів твоїх, хто має засвідчення Ісусове, Богові вклонися! Бо засвідчення Ісусове, то дух пророцтва.»
Як не дивно, у нинішній постмодерністській Британії весілля ще дуже популярні. Проте вони ще і дуже дорогі: вже не виключенням, а правилом стала ситуація, коли пара живе один з одним впродовж декількох років, збираючись одружитися, і накопичує на це гроші. Навіть у відносно бідних районах люди витрачають десятки тисяч фунтів на свята, що вважаються доречними в подібному випадку.
Не все мені в цьому подобається: занадто вже багато потурання комерційним інтересам. Трішки забувається справжній сенс. Хоча з іншого боку, добре: адже все це означає бути людиною. Ми створені за образом Божим – така в Книзі Буття кульмінація розповіді про створення світу. Коли чоловік і жінка сходяться в шлюбі, вони, вільно чи мимоволі, свідчать: творіння Боже дивне! Божий задум про нього ще не завершений! Він триває, і ми його частина! Впродовж багатьох віків богослови розглядали шлюбні обітниці, обітниці зберігати вірність у будь-яких випробуваннях як віддзеркалення Божих обітниць світу: людству взагалі і Своєму народу зокрема. Таким чином, весілля – це чудовий символ. Навіть коли люди одружуються, не думаючи про Бога, а піклуючись лише про сукню, фотографії і вино, воно все одно дивне.
Усе це стоїть у підтексті сцени, опис якої наведений в Апокаліпсисі. Розпусниця засуджена, і входить наречена. Блискучий і кричущо-позбавлений смаку світ Вавилона скинутий, і з’являється народ Божий, який удостоївся від Бога шани носити чистий і світлий віссон. Шлюб Агнця і Його нареченої – ключовий момент шлюбу між небом і землею. Вавилон же був марною пародією на нього. Як у давнину будівельники вавилонської вежі намагалися власними силами зійти на небо, так Вавилон, про який пише Іван, був людською спробою корисливо засвоїти блага, які може дати лише Бог Своєю благодаттю.
Ми знову опиняємося в тронній залі/Храмі і знову бачимо, як старці і живі тварини поклоняються Богові на престолі. Як у п’ятому розділі вони славили перемогу Агнця, що надала Йому право зняти печатку і прочитати книгу, так зараз вони возносять хвалу Богові разом з величезним натовпом (мабуть, тим же самим, який ми бачили наприкінці п’ятого розділу і потім знову в сьомому розділі).
Хвала починається із слова такого відомого, що навіть дивно, що в Новому Заповіті воно вживається лише тут: «Алілуя!» Ця древнє єврейська славослів’я, що означає «Хваліть ГОСПОДА!», і характерне, зокрема, для Псалмів. Вірші 1, 3, 4 і 6 утворюють крещендо хвали, від вдячності Богові за вирок над розпусницею до радості про те, що її падіння остаточне («дим виступає на вічні віки»), заклику до всіх народів, малих і великих, славити Бога і до громоподібного голосу: «Алілуя, бо запанував Господь, наш Бог Вседержитель!» (пор. 11:15).
Подібно до бурхливого вигуку радості в Іс. 52:7 («Царює твій Бог!» – це правда! Він зробив це! нарешті Він став царем!), перед нами не теоретична і кабінетна абстракція про божественний промисел і суверенність. Абстрактні дискусії про суверенність Божу занадто часто заважають побачити кинутий нам виклик. Адже це дуже серйозно: те, що Бог став царем і приготував шлях шлюбу Агнця з нареченою Його, на який Вавилон зі своєю нечестивою торгівлею був лише мерзенною пародією.
Опис цього шлюбу сходить до древнє ізраїльської метафорики, при якій Ізраїль мислився як наречена ГОСПОДА: Бог «доглядав» за нею в пустелі, «одружився» на горі Сінай; згодом вона багато поколінь була невірна, а тому вигнана, але потім Бог знову приймає її через оновлення Заповіту, що виливається в оновлення усього творіння (Іс. 54-55). Пісня над піснями, велика поема про любов між чоловіком і жінкою, розумілась єврейськими і християнськими коментаторами як алегорія любові між Богом і Його народом (у християнському розумінні – між Христом і церквою). Тут ця тема досягає славного завершення і з’єднується з іншою древньою темою, темою святкування: відбудеться бенкет Божий, на який Він запросить усіх і кожного (Іс. 25:6-10).
Сам Ісус розповідав притчу про шлюбний бенкет, який зробив цар для сина свого (Мт. 22:1-14, див. також Мт. 25:1-13). (До речі, у ній є натяк ще на одну важливу тему: на вечері людина має бути в належному одязі.) Іван продовжує цю лінію. Він каже: довгожданий момент настав! Сталося те, чого світ чекав з першого розділу Буття, із Заповіту з Авраамом (спрямованого до створення сім’ї), із Заповіту з Мойсеєм і обіцяння про оновлення Заповіту, даного за часів вавилонського полону. Шлюб з Агнцем – вершина Заповіту. І хоча в Івановій символіці Церква одночасно є і нареченою, і гостями на весіллі (в. 9), це не повинно відволікати нас від почуття радісного звершення і повноти. Історія починається наново після довгих віків людського спротиву, нечестя, гордині і зарозумілості.
Іван у нестямі від захвату і навіть намагається вклонитися ангелові, який повідомив йому радісну звістку. (Він зробить це знову наприкінці книги, у 22:8, з тим же результатом.) І марно! Одна справа звістка, і друга – вісник. Дивним чином, навіть Іван ледь не впадає в ідолопоклонство (поклоніння творінню замість Творця). Можливо, він згадує про це в розраду тим читачам, які не цілком пройшли спокусу. Він як би каже: я і сам не без гріха. А тим часом з’ясовується щось дуже важливе. Упродовж книги підкреслювалося, наскільки важливо поклонятися тому, «Хто сидить на престолі, і Агнцеві» (5:13). Ісус розділяє престол з Богом і поклоніння, яке личить Богові і тільки Богові. Докір ангела показує якнайглибшу різницю між Ісусом і всіма іншими фігурами, попри те наскільки вони є високими.
Ми також згадуємо (пор. 1:1-2), що головне в пророчому натхненні – «свідоцтво Ісуса». Це і свідоцтво, яке ніс сам Ісус, вірний до смерті, і свідоцтво церкви про Ісуса. Через діяння Ісуса дається Дух, щоб церква була вірна Ісусу і тільки Ісусу.
Об’явлення 19:11-21 – Перемога над звіриною
«І побачив я небо відкрите. І ось білий кінь, а Той, Хто на ньому сидів, зветься Вірний і Правдивий, і Він справедливо судить і воює. Очі Його немов полум’я огняне, а на голові Його багато вінців. Він ім’я мав написане, якого не знає ніхто, тільки Він Сам. І зодягнений був Він у шату, покрашену кров’ю. А Йому на ім’я: Слово Боже. А війська небесні, зодягнені в білий та чистий віссон, їхали вслід за Ним на білих конях. А з Його уст виходив гострий меч, щоб ним бити народи. І Він пастиме їх залізним жезлом, і Він буде топтати чавило вина лютого гніву Бога Вседержителя! І Він має на шаті й на стегнах Своїх написане ймення: Цар над царями, і Господь над панами. І бачив я одного Ангола, що на сонці стояв. І він гучним голосом кликнув, кажучи до всіх птахів, що серед неба літали: Ходіть, і зберіться на велику Божу вечерю, щоб ви їли тіла царів, і тіла тисячників, і тіла сильних, і тіла коней і тих, хто сидить на них, і тіла всіх вільних і рабів, і малих, і великих… І я побачив звірину, і земних царів, і війська їхні, зібрані, щоб учинити війну з Тим, Хто сидить на коні, та з військом Його. І схоплена була звірина, а з нею неправдивий пророк, що ознаки чинив перед нею, що ними звів тих, хто знамено звірини прийняв і поклонився був образові її. Обоє вони були вкинені живими до огняного озера, що сіркою горіло… А решта побита була мечем Того, Хто сидів на коні, що виходив із уст Його. І все птаство наїлося їхніми трупами…»
Є безліч наукових статей і книг про «месіанські сподівання» за часів Ісуса. Учені просіюють інформацію, яка міститься в древніх єврейських джерелах, і по крупинках намагаються зібрати з них цілісну картину: як розуміли сучасники Ісуса прийдешній прихід Месії? Чого саме вони чекали?
Чим далі спливає час, тим більш заплутаною виглядає картина. Багато єврейських текстів цього періоду взагалі не згадують про Месію. Інші (зокрема, кумранські рукописи) чекають приходу навіть двох Месій, царського і священицького. Згідно з третіми, прийде мудрий цар, подібний до Соломона; згідно з четвертими – великий цар-воїн, подібний до Давида. Багато хто чекав, що такий цар очистить Храм, подібно до Єзекії і Йосії. Причому в жодному тексті не є присутніми відразу всі ці особливості.
І це тільки тексти. Ми не знаємо, скільки людей читали їх і в якій мірі з ними погоджувалися. Проте ми знаємо, що в I столітті до Р. Х. – II столітті Р. Х. існувало декілька «месіанських» рухів, що мали немало прибічників. І в цих випадках ясно, чого саме чекали люди від Месії.
Зокрема, вони думали, що він битиметься з ворогами Ізраїлю: як з язичницькими ордами, бажаючими панувати над народом Божим, так і з відступниками в самому Ізраїлі, які йдуть на угоди зі своїми язичницькими хазяями і спотворюють чисте життя народу Божого. Крім того, очікувалося, що він виправить богослужіння, відновивши Храм. Саме тому, що Ісус не претендував на військове лідерство і зміну храмових статутів, багато Його сучасників (та і багато згодом) вважали, що він не міг розглядати Себе як «Месію».
Проте не забуватимемо, наскільки радикально Ісус переосмислив єврейські сподівання. Основною темою Його проповіді була тема Царства Божого (яка, як бачимо, стала наскрізною темою і в Апокаліпсисі). «Тепер настало спасіння, і сила, і царство нашого Бога, і влада Христа Його». «Алілуя, бо запанував Господь, наш Бог Вседержитель!» Ці твердження найбезпосереднішим чином пов’язані з уявленням про перемогу Ісуса.
Ісус і сам говорив про перемогу. Проте, всупереч очікуванням, Він мав на увазі не перемогу над римськими військами: більше того, коли інші хотіли повстати проти Риму з мечем у руках, Він прозоро натякав, що вони абсолютно не розуміють волю Божу. Бо справжній ворог – темна сила, яка стоїть за Римом і всіма іншими язичницькими імперіями. Ісус закликав битися саме із справжнім ворогом. А справжній ворог – це сатана, що стягнув усе людство, включаючи Ізраїль, у спротив Богові Творцю. Для Ісуса шлях до перемоги в цій битві лежав через власну смерть.
Саме це коло уявлень пояснює військові образи цього уривка. Повторимося: перед нами саме образи. Їх не можна розуміти буквально. Вважати, що Іван провіщає і легітимує реальну військову битву християн з шанувальниками інших богів так же безглуздо, наскільки і думати, що в дванадцятому розділі він має на увазі буквальну звірину з головами і рогами. Йдеться про перемогу над всякою язичницькою владою. І це означає перемогу над самим насильством. Така символіка доречна, оскільки посилає до уривків, які в Новому Заповіті регулярно розуміються як пророцтва про тріумф Месії: Ісая 11 (де Месія судитиме народи мечем вуст своїх), Псалом 2 (де він пастиме їх жезлом залізним), Ісая 63 (де він топтатиме чавило гніву Божого). Як вже добре відомо читачам Апокаліпсису, «зброя», якою виграється битва, це кров Ісуса, любляча жертва Ісуса.
Роберт Саутвел, англійський поет XVI ст., чудово говорить про цей парадокс:
- Ворога Він плачем переможе:
- Голі груди – надійний щит
- Стріла – Його благаючий погляд
- А схлипи – наповал вражають;
- Святий прапор – дитячий страх
- А тільце – кінь у Його боях.
Саме в цьому ключі треба розуміти яскравий образ Ісуса у віршах 11-16. Таким є перед світом Цар над царями, і Господь над панами. Вища справедливість, яка кличе Його на переможну битву (в. 11), є справедливість Божої любові. А Божа любов діє через Слово (в. 13, 15). Вона втілена в чистоту і святість: звернемо увагу, що «білий та чистий віссон» у вірші 14 відповідає вбранню нареченої у вірші 8. Любов переможе, бо в особі Ісуса назавжди розчавила грона гніву (в. 15).
Якщо опис військової перемоги носить образний характер, то образна і згадка про птахів, які, подібно до стерв’ятників, злітаються бенкетувати на тіла тих, хто йшов за звіром і лжепророком. Розпусниця була покарана в розділах 17 і 18, а зараз настає черга великої імперської системи і місцевих еліт, які затверджували її і обманювали народи. Вони вийшли на останню битву. (Пам’ятаєте книгу Льюїса «Остання битва» з циклу казок про Нарнії? Вона багато в чому спирається на образи Апокаліпсису, зокрема, на ті, що оповідають про обман людей звіром і лжепророком.) А осягне їх розплата: вони будуть кинуті живими «до огняного озера, що сіркою горіло» (алюзія на цілий ряд біблійних уривків, зокрема, розповідь про Содом і Гомору в Бут. 18).
Багатьох людей і в наші дні пригноблюють жахливі системами під фанфари місцевої пропаганди. Більше того, немало добромисних простаків вірять цьому обману. Дев’ятнадцятий розділ Апокаліпсису утішає перших і попереджає других. Коли ви розумієте, хто такий Ісус і що відбулося через Його смерть, сумнівів в остаточному результаті не залишається. Цар над царями, і Господь над панами переможе і жахливі режими, і обман, який вони сіють. Але поки що нам потрібна пильність: компромісів бути не може.
