Об’явлення 5:1-7 – 5:8-14

Об’явлення 5:1-7 – Лев і Агнець

«І я бачив в правиці Того, Хто сидить на престолі, книгу, написану всередині й назовні, і запечатану сімома печатками. І бачив я потужного Ангола, який гучним голосом кликав: Хто гідний розгорнути книгу, і зламати печатки її? І не міг ніхто ні на небі, ні на землі, ані під землею розгорнути книги, ані навіть зазирнути в неї. І плакав я гірко, що не знайшовся ані один гідний розгорнути й прочитати книгу, ані навіть зазирнути в неї. А один із старців промовив до мене: Не плач! Ось Лев, що з племени Юдиного, корень Давидів, переміг так, що може розгорнути книгу, і зламати сім печаток її. І я глянув, і ось серед престолу й чотирьох тварин і серед старців стоїть Агнець, як заколений, що має сім рогів і сім очей, а це сім Божих духів, посланих на всю землю. І Він підійшов, і взяв книгу з правиці Того, Хто сидить на престолі.»

Ми стояли, втупившись на лист. Він лежав на доріжці, красивий конверт з хорошого паперу. Великими жирними буквами на ньому було надруковане прізвище і адреса, а вгорі, ще більшими буквами, значилися слова: РОЗКРИВАТИ ТІЛЬКИ АДРЕСАТОВІ. Між тим адресата будинку не було. Навіть доторкнутися до конверта і то страшно!

А що коли стояв би інший напис: РОЗКРИВАТИ ТІЛЬКИ ГІДНОМУ? Така цікава постановка питання створила б складнощі іншого плану: як дізнатися, гідний ти чи ні? Один автор не без підстав помітив, що у всіх нас перевитрачений кредит у моральному банку. Коли нас запитують, чи гідні ми виконати якесь завдання, ми починаємо вдивлятися у свою совість, де знаходимо немало такого, через що можна вважатися негідним чого б то не було.

Так йде справа на початку цієї сцени. Ми все ще дивимося Івановими очима на небесну тронну залу і розуміємо, що нескінченними прославляннями в ній справа не обмежується. Тронна зала Бога Творця не є лише ідилічна картинка, якою можна тільки милуватися. Ми бачимо план, ми чуємо заклик! Є робота, яку потрібно зробити.

Зокрема, потрібно врятувати творіння від смертельних небезпек, які йому погрожують, скинути сили, що намагаються знищити творіння рук Божих. Завдання, що і казати, страхітливе: кому ж таке під силу? Тим більше, куди нам рятувати інших: нас і самих хто б врятував!

Такі думки долають тих, хто чує заклик «потужного Ангола» (в. 2). Бог Творець тримає в правій руці книгу, як архітектор тримає план будівлі або генерал – план військової кампанії. Книга запечатана сімома печатками. Ми маємо право припустити, що в ній записаний таємний Божий план зі знищення смертоносних і згубних сил, що розбурхалися у світі, і повернення історії в правильне русло. Хто ж гідний відкрити книгу? Чи є хтось, хто не вніс би свій власний внесок у псування чудового творіння Божого?

Судячи з того, що пише Іван, він, подібно до інших новозавітних авторів, реалістично дивився на глибинну проблему людства, та і всього іншого творіння (в. 3). Ніхто не гідний відкрити книгу.

Проте от невдача: ще в перших розділах Книги Буття Бог вирішив діяти через слухняне людство. Такий первинний задум про світ. Тому Бог не міг сказати: «Гаразд, з людьми нічого не вийшло, значить, діятимемо інакше». Для цього довелося б міняти саму структуру (благого!) творіння, створювати принципово інший світ. Але таке рішення свідомо не годиться.

А якщо подивитися на ситуацію з позиції юдейських передань? Ізраїль – богообраний народ, через який повинен був втілитися Божий план зі спасіння людей. Між тим стан Ізраїлю також залишає бажати кращого: він підвів Бога. Значить, знову перед Богом стоїть дилема. Він може сказати: «Ізраїль не виправдав надій, тому викреслимо його зі Своїх планів». Проте це несерйозно: не можна думати, що Творець пробує то одну ідею, то другу, і в результаті жодна не працює. Згідно з Його задумом, ключову роль повинні грати люди: саме через них Він править світом, рятує ж світ – через Ізраїль. Але, повторимося, як бути, якщо і світ, і Ізраїль підвели Його? «Хто гідний розгорнути книгу, і зламати печатки її?»

Мимоволі розплачешся разом з Іваном: невже все безнадійно? Проте план, який зітре всяку сльозу з очей (7:17; 21:4), вже в дії. Один із старців каже: «Не плач! Дивися! Є той, хто це зробить». І ми можемо здогадатися, хто це: це Месія, Який справжня людина і дійсно ізраїльтянин.

Проте Іван висловлюється не безпосередньо, а приховано, створюючи надзвичайно багатоплановий текст. Фраза про «Лева з племени Юдиного, кореня Давидового», на якого запропоновано поглянути Івану, насичена численними біблійними алюзіями. Адже очікувалося, що Месія прийде з роду Давидового, племени Юдиного. У Бут. 49:9 Юда описаний як лев. Цей образ ми також знаходимо в пізнішому візіонерському тексті, де Месія представлений у вигляді лева, нападаючого на «орла» Римської імперії (2 Езд. 11 і 12). Для будь-якого єврея I ст. була б зрозуміла і ця алюзія, і згадка про «Корінь Давидів», яке посилає до великого пророцтва з Книги Ісаї (Іс. 11:1-10, пор. також Об. 22:16). Як і слід чекати від справжнього Месії, він не лише «гідний» відкрити книгу, але і «переміг». Євреї сподівалися, що Месія вступить у битву з останнім страшним ворогом народу Божого і переможе, принесе звільнення. По суті, старець каже Івану: ти чекав цього? Це відбулося!

Тут ми підходимо до одного з ключових моментів Священного Писання. Іван чув про з’явлення лева, проте бачить він – Агнця! Як поєднати ці два, на перший погляд, діаметрально протилежних, образи? Адже лев втілює верховну владу і царствену, а агнець – лагідність, уразливість, готовність бути принесеним у жертву. Такий парадокс: перемога лева здобувається через жертву агнця, і ніяк інакше. Саме про це дізнається Іван, а через Івана – ми, його уважні читачі. Тут важливо зрозуміти, що через жертву Агнця не просто знімається гріх декількох людей: перемога Агнця – це ще і перемога Бога, великого Лева, здобута через того, Хто у Своїй особі утілив і вірний Ізраїль і вірне людство. Цей тріумф над силами тління і смерті, над усім, що хоче знищити і винищити благе і чудове творіння Боже.

Впродовж століть не було браку в християнах, налаштованих на «левовий» лад: ніби, так, Христос помер за нас, але пора переходити до рішучих дій, за необхідності використовуючи грубу силу – інакше світ не виправиш, не приведеш у відповідність з волею Божою. Їм відповідає Іван: думаємо ми і справді про лева, але дивимося – на агнця!

Немало і християн, що бачать перед собою тільки образ агнця. Так, погоджуються вони, Месія зображається в пророцтвах як «Лев, що з племени Юдиного», але те лише політична ідея, для нас неможлива: спасіння полягає в прощенні гріхів, ми ж повинні покинути світ цей і потрапити на небеса. Їм відповідає Іван: дивлячись на агнця, не забуватимемо, що здобув перемогу – лев!

Ще одна деталь, що заслуговує на увагу: в Агнця сім рогів і сім очей. Іншими словами, він всемогутній і всевидячий. І в нього є право узяти книгу і розкрити її. Звідси слідує все інше.

Об’явлення 5:8-14 – Агнець Достойний!

«А коли Він узяв книгу, то чотири тварині й двадцять чотири старці попадали перед Агнцем, а кожен мав гусла й золоті чаші, повні пахощів, а вони молитви святих. І нову пісню співають вони, промовляючи: Ти достойний узяти цю книгу, і розкрити печатки її, бо Ти був заколений, і кров’ю Своєю Ти викупив людей Богові з усякого племени, і язика, і народу, і люду. І Ти їх зробив для нашого Бога царями, і священиками, і вони на землі царюватимуть! І я бачив, і чув голос багатьох Анголів навколо престолу, і тварин, і старців, і число їх було десятки тисяч раз по десять тисяч і тисячі тисяч. І казали вони гучним голосом: Достойний Агнець, що заколений, прийняти силу, і багатство, і мудрість, і міць, і честь, і славу, і благословення! І кожне створіння, що воно на небі, і на землі, і під землею, і на морі, і все, що в них, чув я, говорило: Тому, Хто сидить на престолі, і Агнцеві благословення, і честь, і слава, і сила на вічні віки! А чотири тварині казали: Амінь! І двадцять чотири старці попадали та поклонились Тому, Хто живе повік віку!»

Знову уявимо себе в театрі. Потухли вогні, звучить барабанний дріб, повільно і ритмічно. Напруга наростає, ритм прискорюється, а звук стає все голосніше і голосніше. Чутні голоси і несамовитий спів, що б’є по нервах. Спалахують один за другим вогні, і вступає музика: потужні труби, пронизливі скрипки і гобої, як птахи співучі флейти. От-от розпочнеться п’єса, дивна і небачена раніше п’єса…

Але де ж актори? І в цей момент ми з потрясінням дізнаємося: актори – ми самі. Хочемо ми чи не хочемо, але потрібно виходити на сцену і грати свою роль. Про це каже Іван в уривку, який ми зараз читаємо.

Читаємо уважно. Коли старці падають перед Агнцем, кожен з них тримає в руках гусла і золоту чашу з пахощами. Іван повідомляє, що такі пахощі: молитви святих (тобто ваші і мої!). Небесна сцена тісно пов’язана із земними подіями. Звичайні та упокорені молитви християн на землі сприймаються на небесах як солодкі і приємні пахощі. Підозрюю, що це стосується і музики: небесні гусла відповідають нашим спробам, скільки завгодно жалюгідним і не в такт, оспівати хвалу Богові. Потім, у першій з трьох пісень уривка, славиться Агнець. Славиться не лише за те, що врятував нас, але і за те, що зробив з нас замість безнадійних бунтівників корисних служителів Божих, з рабів гріха – «царів і священиків». З бруду ми потрапили в князі. Така наша роль. Агнець звільнив нас, і ми із залу для глядачів переходимо на сцену вже як актори.

Це крещендо пісень ми слухаємо не лише із захопленням і захватом, але і з почуттям покликання. Зауважимо хвалу Агнцеві за те, що Він зробив (в. 9-10): так, Він дійсно достойний узяти книгу і, зірвавши з неї печатки, розгорнути її, достойний бути знаряддям божественного задуму зруйнувати руйнівників, скинути сили зла, встановити замість старого устрою світу, що здається таким могутнім, Свій новий порядок. Здійснює ж усе це Агнець через Свою смерть, через Свою кров.

Будь-який єврей I ст. зрозумів би ці образи жертви і смерті. І зрозумів би, що жертва, через яку Бог «набув народ», зробивши його царством і священством, є жертва пасхальна: завершення задуму, який був розпочатий з позбавлення ізраїльтян з єгипетського рабства. Бо в події древнього виходу ізраїльтяни були «придбані» як раби на невільничому ринку, щоб перетворитися на «царствене священство», народ, через який здійснюється задум Божий про людство. Це стає ясним з Книги Виходу (19:4-6).

Проте, як часто буває в Апокаліпсисі, однією-єдиною біблійною алюзією справа не обмежується. У першій пісні є відсилання на знаменитий сьомий розділ Книги Даниїла, де після чудовиськ і після виправдання «ніби Сина Людського», Бог встановлює Своє володарювання на землі через «народ святих Всевишнього» (Дан. 7:22,27). Даниїл фактично пророкуватиме про великий новий вихід, в якому місце єгипетського фараона займають монстри, що пригноблюють народ Божий. Іван продовжує цей сюжет, але сполучає образи заколеного пасхального Агнця і виправданого Сина Людського. Такий поворот сюжету не лише можливий, але і напрошується, оскільки в Ісусі і справді з’єдналися обидва покликання.

Перший гімн славить Агнця за те, що Він Своєю смертю врятував народ, який віднині може виконувати свою місію у світі, бути царством і священством Божим. Другий гімн, що оспівується міріадами ангелів, говорить вже не про те, що Агнець зробив, а про те, що Він заслужив: Він заслужив всяку честь і славу від творіння. Йому належить багатство і могутність народів; усе, що ушляхетнює і збагачує життя людське, робить людей мудріше, допомагає радіти добрості Божого світу, – усе це слід покласти біля ніг Його. На жаль, багато християн асоціюють Ісуса лише з власним благополуччям і власною надією («Він врятував нас, і Він нам друг»), абсолютно не бачачи масштабу Його величі, Його слави. Багато хто вважає, що Ісус корисний для певної «духовної» мети, але призначають багатство, силу і славу земним силам і земним володарям. Можливо, одна з причин, чому Апокаліпсис не люблять читати в деяких церквах, полягає в тому, що він різко викриває таке ставлення.

Третю пісню оспівує усе створене Богом (пор. Фил. 2:9-11). Цього разу хвала Агнцеві супроводить хвалу Богові Творцю, як і в розділі 4. У цьому громоподібному служінні все творіння славить того, «Хто сидить на престолі, і Агнця».

Якщо ми не пригнічені величчю видіння і не виснажені спробами його зрозуміти, зауважимо найважливіший момент, який, як і все інше в розділах 4 і 5, грає величезну роль у наступному оповіданні. Агнець удостоюється хвали разом з Богом. Перед нами варіація на тему великої і парадоксальної християнської істини: Ісус, Який є Лев і Ягня, Месія Ізраїльський, досконала людина, отримує поклоніння, яке личить лише одному Богові Творцю.

Вдумаємося в сенс. Про повну і недвозначну божественність Льва-Агнця говориться виключно в контексті перемоги Божої – через Льва-Агнця – над силами зла. Недостатньо погодитися з абстрактною тезою про те, що Ісус в якомусь сенсі є Бог. (Мене часто запитують: «Ісус – це Бог?», немов нам спочатку відомо, хто такий Бог, і залишається лише вписати Ісуса в цю картину.) Як ми вже бачили, Бог є Творець, Який активно бере участь у нашому житті і Якому возносить хвалу творіння. Бог задумав позбавити світ від усього, що псує і спотворює його, іншими словами, відновити Своє суверенне володарювання («Царство») на землі, як на небі. Така сама суть задуму, і лише в зв’язку з цим ми бачимо, як Лев-Агнець ділить престол з єдиним Богом. На жаль, церква занадто часто говорила про «божественність» Ісуса у відриві від встановлення Царства Божого. Проте не можна використовувати одну частину істини як спробу захистити себе від того, до чого кличе друга частина істини. Ми усвідомлюємо і святкуємо божественність Месії, Льва-Агнця, лише коли беремо участь у Його справі як царствене священство і коли не лише приєднуємося до хвалебного хору, але і несемо рятівне володарювання Месії у світ.

Попередній запис

Свято втраченої любові

Цар Ірод відтяв голову пророку Іоанну Хрестителю просто так. Через п'яні хвастощі. Заради дівчинки, яка танцювала перед п'яними чоловіками. Мужик ... Читати далі