Про лицемірство

Напевно, не помилюся, якщо скажу, що лицемірство веде до смерті душі, а це – головне. “Благими намірами вимощена дорога в пекло” – це про лицемірство. Ми звикли жити в оточенні лицемірства, самі лицеміримо, десь свідомо, а десь не замислюючись, не помічаючи цього. Лицемірство як вірус, ми не відчуваємо його проникнення і розмноження. Лицемірство можна порівняти з покровом, який приховує зло, десь дуже уміло, десь прозоро, так, що вади видно наскрізь. Лицемірство як бур’яни, що стали частиною пейзажу, звичного для нашого погляду. Вони розростаються так, що нищать усе живе. Їх можна скосити, навіть переорати, але зберігається коріння (те, що залишається в душі людини), і воно дасть нові паростки, нові сходи.

Без прикладів все ж не обійтися. Усі ми (принаймні більшість) визнаємо в собі ті чи інші вади, гріхи, але в лицемірстві боїмося, не хочемо зізнатися, не то що комусь, самім собі боїмося, не вирішуємося. Живемо подвійним життям, у виправданні себе, занурені в себелюбство, живемо обманом, усипляючи свою совість. Губимо свою душу, губимо себе. Ховаючи глибоко насіння, паростки лицемірства, ми боїмося потривожити їх: не чіпай, це “святе”. Напевно, тому, викриваючи лицемірство книжників і фарисеїв, Ісус Христос став для них смертельним ворогом.

Найстрашніше, що ми лицеміримо перед Богом. Завжди важче переносити лицемірство, обман, зраду близьких, тих, на кого сподіваєшся, розраховуєш, кому довіряєш. Вважаючи себе людьми віруючими, ми часто молимося, просимо Господа в отриманні земних благ, а не про спасіння душі.

І згадуємо Господа Бога лише тоді, коли відчуваємо потребу. Торгуємося: ми Тобі, Господи, молитви, а Ти допоможи нам, як ми хочемо, а не так, як Ти вважаєш за потрібне. Проклали собі коротку доріжку до душевного спокою: згрішив – покаявся. Благодать. У прагненні до комфорту (і до зовнішнього і до внутрішнього) ми досягли успіху. Поспішна, не вдумлива, байдужа молитва, те, що ми іноді чуємо, чи це не лицемірство? А коли ми молимося машинально, звично, перетворюючи це на ритуал, чи це не лицемірство? А наші добрі справи, з розрахунку на вдячність, з думками, що нам зарахується, нам відплатиться. Можна багато про що згадати.

Як не сказати про пожертвування і жертводавців. Пожертвування в правильному розумінні ми подаємо на славу Божу, з щирою вдячністю до Бога, з благоговінням, з бажанням і істинним прагненням наблизитися до Бога. Хіба можна назвати пожертвуванням ті гроші, які “жертводавець” отримав неправедним шляхом. Щоб прославити Бога він обманював, крав, набуваючи ці кошти? Хіба передавши їх, людина стала на шлях спасіння? Що казати, більшість багатих жертводавців мають одну мету – відкупитися від Бога, сподіваються, що їм зарахується на Остаточному суді. І хваляться з екранів телевізорів відомі люди перед країною і один одним, хто який храм побудував, що доброго зробив.

От так ми і живемо, відкуповуючись від Бога, торгуючись з Ним, продаючи, зраджуючи Його, відділяючись від Господа нашого Ісуса Христа стіною лицемірства. “З нами Бог” – стверджуємо ми, б’ємо себе в груди. Так, Бог з нами. А ми з Ним?

Взагалі, Господь не чекає, не вимагає від нас якихось жертв. Він сподівається на нашу любов до Нього, на нашу любов до ближніх, на дотримання нами заповідей Божих, боротьбу з пристрастями для нашого ж блага, для нашого ж спасіння. Нам це важко, ми починаємо торгуватися. Нам простіше відкупитися. Загалом, що ми можемо Господу Богу віддати? Тільки те, що не можна ні купити, ні продати – це любов. І Слава Богу, приклади такої любові є, вони навколо нас, вони не виставляються напоказ. І дай нам Боже хоч трохи залучитися до цієї любові. Тільки жити треба нелицемірно, допоможи нам, Господи, у цьому.

З повагою Сергій Ожегін

Наступний запис

Лицемірство

Горе вам, книжники і фарисеї, Джеймс Тіссо «Тим часом, коли зібралися тисячі народу, так що тиснули ... Читати далі