Гідність кішок і собак
Людська гідність – поняття не найочевидніше. От поняття власності є в будь-якому суспільстві, шлюб теж відомий усім, а гідність людини як такої – річ відносно нова. Досі є суспільства, де неможливо говорити про людську гідність. У минулі століття, наприклад, у Римі була відома гідність вільного громадянина, який зайнятий якоюсь громадською діяльністю. Була відома гідність вищих каст в Індії. Але що таке взагалі людська гідність? І чому виходить так, що в одному суспільстві воно є, а в іншому суспільстві про нього навіть дивно говорити? Можливо, років через 300 або 400 говоритимуть про гідність домашніх тварин. Але зараз ми про неї абсолютно не думаємо, хоча багато хто з нас любить тварин, тримає їх вдома.
Можна порівняти два суспільства з однією і тією ж історією і культурою. Є дві Кореї – Північна і Південна. В одній з них людська гідність не означає практично нічого, у другій означає все більше і більше, хоча 50-60 років тому це були дві дуже схожі військові диктатури, тільки з ідеологією, що трішки розрізняється. Чому так виходить? Можна припустити, що через те, що в Північній Кореї переміг комунізм, але при таких самих обставинах він переміг у Східній Європі – у Польщі, у Чехословаччині, у Румунії. Але чомусь наприкінці 80-х – початку 90-х років у Східній Європі – окрім Румунії, звичайно – суспільство досить мирно реформувалося, і основним гаслом була якраз людська гідність. А в Північній Кореї, боюся, навіть при якихось дуже серйозних політичних змінах це поняття не стане популярним. І в той же час воно популярне в Південній Кореї і стає все більш значущим. Чому так?
Я запропоную своє просте пояснення. Південна Корея – це, мабуть, єдина у світі країна, де мирним шляхом все більше місця займає християнська традиція, християнська віра. І багатьма громадянами християнство вже вважається основною, або, в усякому разі, другою релігією.
У Східній Європі християнська традиція налічує багато віків. І якщо ми подивимося на мапу світу, то побачимо, що країни, в яких поняття гідності дійсно значуще, в яких воно є визначальним, це країни саме з християнською традицією. Не можна сказати, що країни з конфуціанською, з будистською традицією примітивні чи слабо розвинені. Відомо, що культура, наприклад, Китаю дуже древня, але гідність у ній абсолютно не головна. Культура Китаю звертає велику увагу на суспільство, на ідеальну його побудову, на становище людини в суспільстві. І очевидно, що Корея, що належить до цього конфуціансько-будистського світу, багато в чому знаходиться в тій же парадигмі.
Про «самоочевидну істину»
Можна сказати, що окрім християнства в західної цивілізації є ще античне коріння. Проте в греко-римській античності гідність мали далеко не всі. І я хотів би поговорити про біблійні витоки поняття «Людська гідність». Не стверджуватиму, що в Біблії міститься Декларація прав людини. Але я стверджую, що без Біблії її б не було.
Ми періодично чуємо, що для християнства людина абсолютно нічого не означає, що для неї значуща Церква, імперія, держава. Але це неправда. Ці спотворення привносяться з певною політичною метою, тому звертати увагу на них не варто.
Декларація прав людини, прийнята в 1948 році Генеральною Асамблеєю ООН, починається із слів «гідність»: «визнання гідності, властивої усім членам людської сім’ї… є основою свободи, справедливості та спільного миру». І другим пунктом своєї преамбули Декларація вказує на досвід Другої світової війни: «зневага і презирство до прав людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства». Ідеології, що заперечували гідність, передусім, нацизм, призвели до незліченних лих. І в 1948 році це дуже добре працювало, бо, по-перше, переможець завжди має право диктувати, а по-друге, після таких жертв ні в кого не виникало питань, чому ж ми хочемо запобігти повторенням, і чому ми хочемо поставити якийсь заслін подібним ідеологіям на майбутнє. Сьогодні ми бачимо, що риторика, заснована на перемозі в Другій світовій війні, вже не працює.
Потрібно ще звернути увагу, що перша стаття Декларації прав людини починається із слів «усі люди» (all human beіngs/ Tous les êtres humaіns). І це нововведення для подібної декларації. Звичайно, Загальна декларація прав людини спирається на французьку Декларацію прав людини і громадянина кінця 18 століття, яка дає інше обґрунтування поняттю гідності. Вона стверджує, що «представники французького народу» встановлюють цю декларацію. Тобто враховуються представники тільки одного народу. Тут є посилання на щось вище: «Національні збори визнають і проголошують перед особою і під заступництвом Верховної істоти наступні права людини і громадянина». Незрозуміло, навіщо тут ця верховна істота, якийсь релікт, що залишився від християнської традиції.
Заразом у першій статті Декларації згадується les hommes, що взагалі можна перекласти як «чоловік». Чи відноситься це до жінок? Чи відноситься до рабів у французьких колоніях, адже французька республіка, що прийняла цю Декларацію, вела колоніальну війну на Гаїті. Тобто ця Декларація не є загальною.
Французька Декларація прав людини і громадянина, затверджена в 1789 році, у свою чергу спирається на Декларацію незалежності США 1776 року, яка виходить «із тієї самоочевидної істини, що всі люди (all men) створені рівними і наділені їх Творцем рівними невідчужуваними правами». Хіба це було самоочевидною істиною наприкінці 18 століття? Звідки взялося, що всі люди рівні та наділені правами? У південних штатах у той момент процвітало рабство, і його ніхто серйозно не оскаржував. Одні народжуються чоловіками – інші жінками, одні чорними – інші білими, одні багатими – інші бідними, рівні права всіх людей зовсім не самоочевидні. Але ця Декларація згадує одну річ: вони створені рівними і наділені Творцем певними правами. Саме це могло бути самоочевидним для того американця, який в умовах того часу ходив усе дитинство в недільну школу і учив усе це напам’ять.
Виявляється, Декларація незалежності посилається ні на що інше, як на творіння людини як на єдине джерело цього поняття.
Ловити рибу в проточній воді
У 16 столітті в Німеччині була селянська війна. Селянських війн в історії було багато, будь-яка селянська війна досить жорстока і спирається на бажання селян, щоб їх не притискували, щоб їм надали права, які, на їх думку, у них відняли, щоб їх не вважали другорядними людьми. Селянська війна в Німеччині не виключення. Але вона уперше серед усіх селянських повстань проголошує певну ідеологію в документі, який називається «Дванадцять статей». Вона прописує дуже чітко, чому власне селяни повстають проти кріпацтва: «було у звичаї вважати нас «власними людьми», що жалості подібно, зважаючи, що Христос пролиттям Своєї дорогоцінної крові звільнив і спокутував нас усіх як пастуха, так і найвищого, не виключаючи нікого. Ми не сумніваємося, – звертаються вони до дворян, – що ви, як істинні і справжні християни, відпустите нас з вічної фортеці або ж доведете нам згідно Євангелія, що ми маємо бути кріпаками».
От цього не буде в Росії ні в Пугачова, ні в Разіна, хоча селянських повстань було і буде багато.
Ось ще: «…досі було в звичаї, що сільська людина не мала права ловити дичину, птаха чи рибу в проточній воді… коли Господь Бог створив людину, він дав їй владу над усіма звірами, над птахом у повітрі і над рибою у воді. Тому наше бажання таке: якщо хто має воду і може довести достатніми письмовими документами, що воду він купив з відома селян, то ми не бажаємо брати її в нього силою, …а хто не може надати достатнього доказу, той повинен належним чином дати в користування общині».
Тобто йде пряме посилання на біблійний текст про створення людини. Ніде в Біблії не написане, що тільки дворяни володіють водою і землею, ними володіє людина взагалі, тому селяни вимагають наділити їх такими ж правами, вони настільки ж люди, як і дворяни, або доведіть зворотне за допомогою Біблії.
Німецькі селяни прочитали Біблію своєю рідною мовою вже в 16 столітті, російські селяни, на жаль, прочитали її ближче до кінця 19 століття – перша повна російська Біблія вийшла в 1876 році. До революції залишалося близько 50 років, можливо, якби минуло більше, то і революція була б трохи іншою, або її зовсім не відбулося. Відповідно тому будь-який селянський бунт до того часу спирався абсолютно на інші аргументи, не на біблійні. А в Німеччині скоро вже 500 років, як простий селянин сам читає Біблію і робить з неї висновок, що в нього, виявляється, є гідність.
«Позбавтеся від колишньої суті»
У Книзі Буття сказано, що Бог створив людину, образ Свій, чоловіка і жінку. Тому людство єдине. Воно сукупне із самого початку, і воно із самого початку образ Божий. І в той же час людство складно влаштоване. Ні французька, ні американська Декларація прав людини не каже про те, що чоловік і жінка рівні, до 20 століття ця думка нікому не спадала на думку. А в книзі Буття це вже було – у суспільстві, яке було дуже далеке від практичної рівності чоловіка і жінки. Але сутнісно вони були рівні, бо вони однаково входять у це створене людство. Крім того, їх гідність у Книзі Буття прописана в тому, що вони повинні підкорювати і заселяти землю, панувати над рибами, птахами, отримувати усе, що росте на землі – це їх, вони царі цього світу. Таке становище було спочатку, тому німецькі селяни в 16 столітті про це і згадали.
У Старому Завіті ми бачимо дуже багато речей, які сьогодні несумісні з людською гідністю. Страта, у тому числі, наприклад, за перелюб, фізичні покарання. Але якщо ми порівняємо Старий Завіт з тим, що було до нього, ми побачимо, у чому різниця. Згідно із законом Хамурапі, за Вавілонськими законами, древнішими, людина була певною господарською одиницею. Наприклад, згідно із законом Хамурапі, якщо хтось убив чужу дочку, то потрібно у відповідь убити дочку цієї людини. Бо дочка – це майно, цінний актив. Якщо у вас відібрали цінний актив, то потрібно, звичайно, відшкодувати або, принаймні, покарати кривдника, відібравши в нього такий же цінний актив.
У Біблії, у Виході, сказано: «всякий, хто ударить людину так, що та помре, має бути відданий на смерть». Покарання за смерть – це смерть. Втім, тут обмовляється, якщо вбивство було неумисним, тут є деякі способи для мимовільного вбивці отримати притулок і таким чином перервати цю низку кровної помсти, коли без кінця хтось когось вбиває. І в Біблії не робиться відмінності: хто це – селянин або знатна людина. Рабство є, але це окрема велика тема.
У Старому Завіті закладається основа того, що людина є образ Божий, вона покликана бути царем цього світу, її життя священне, а людство єдине. До речі, у культурі багатьох народів є поняття «Справжніх людей». Наприклад, чукчі називають себе лиг’ораветлян – «справжня людина». Справжні, а є всі інші. У Біблії ж спочатку сказано, що всі люди – одна сім’я, і що людина – це той, хто має дуже високу гідність за визначенням. Але в християнській традиції, у Новому Завіті, додається одна дуже важлива ідея. У «Посланні до Колосян» сказано: «Не говоріть неправди один одному, скинувши стародавню людину з ділами її та вдягнувшись у нову, яка оновлюється в пізнанні за образом Творця її, де немає ні елліна, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, варвара, скіфа, раба, вільного, але все і у всьому Христос» (3:9-11).
Можна прочитати цей текст як текст суто релігійний, про те, що люди повинні прийняти віру в Христа, і ця віра стирає відмінності між ними. Але можна його прочитати і як дуже серйозний проект нового людства, що виникає з його первинної гідності. Що тільки людина, причому людство в усій своїй єдності та одночасно людина в усьому своєму різноманітті націй і соціальних верств є певною вищою цінністю – «все і у всьому Христос».
Украй важко знайти подібні декларації про людину і людство в ісламі, у буддизмі або в конфуціанстві, при всій моїй повазі до цих релігійних традицій. Надалі, включаючи наш час, і християнська, і юдейська традиції періодично від цього становища відходили, вишукували в біблійних текстах виправдання для того ж рабства, експлуатації, для пригнічення інакомислення. Це є, на мій погляд, дуже грубим порушенням того духу, тієї суті, яка в усіх текстах є присутньою спочатку.
Християнські країни, а саме протестантські країни, де багато читали Біблію, першими заговорили про скасування рабства. Англія була першою країною, яка глобально заборонила рабство, будь-яке работоргове судно, зустрінуте англійським військовим кораблем, негайно піддавалося найжорстокішим репресіям, його команду вішали на реях. Ісламська ж традиція, так само як і буддистська, і конфуціанська, нічого проти рабства не мають. У християнській традиції із цього приводу є певна двоїстість. З одного боку, вона визнає рабство як якийсь соціальний інститут, з іншого боку, вона зсередини руйнує його. Є маленький текст «Послання до Филимона», де апостол Павло каже, що є раби і хазяї, але насправді це нічого не означає. Чіпляючись за це «нічого не означає», у християнському співтоваристві з’являється критична маса людей, яка каже: раз так, рабів не має бути. І вони досягають успіху. Хоча ще нещодавно рабство існувало, останньою країною, яка його скасувала в 80-х роках минулого століття, була Мавританія.
Слід розуміти, що суть традиційної віри значно більше про гідність, ніж про імперії, церковні інституції, багате життя начальства і все інше. Ніде в Старому і Новому Завіті ці цінності не проголошуються головними, вони є і є. А от людська гідність у Біблії проголошується безумовно.
Автор: Андрій Десницький
