Хто сказав, що люди створені рівними?

Гідність кішок і собак

Людська гідність – поняття не найочевидніше. От поняття власності є в будь-якому суспільстві, шлюб теж відомий усім, а гідність людини як такої – річ відносно нова. Досі є суспільства, де неможливо говорити про людську гідність. У минулі століття, наприклад, у Римі була відома гідність вільного громадянина, який зайнятий якоюсь громадською діяльністю. Була відома гідність вищих каст в Індії. Але що таке взагалі людська гідність? І чому виходить так, що в одному суспільстві воно є, а в іншому суспільстві про нього навіть дивно говорити? Можливо, років через 300 або 400 говоритимуть про гідність домашніх тварин. Але зараз ми про неї абсолютно не думаємо, хоча багато хто з нас любить тварин, тримає їх вдома.

Можна порівняти два суспільства з однією і тією ж історією і культурою. Є дві Кореї – Північна і Південна. В одній з них людська гідність не означає практично нічого, у другій означає все більше і більше, хоча 50-60 років тому це були дві дуже схожі військові диктатури, тільки з ідеологією, що трішки розрізняється. Чому так виходить? Можна припустити, що через те, що в Північній Кореї переміг комунізм, але при таких самих обставинах він переміг у Східній Європі – у Польщі, у Чехословаччині, у Румунії. Але чомусь наприкінці 80-х – початку 90-х років у Східній Європі – окрім Румунії, звичайно – суспільство досить мирно реформувалося, і основним гаслом була якраз людська гідність. А в Північній Кореї, боюся, навіть при якихось дуже серйозних політичних змінах це поняття не стане популярним. І в той же час воно популярне в Південній Кореї і стає все більш значущим. Чому так?

Я запропоную своє просте пояснення. Південна Корея – це, мабуть, єдина у світі країна, де мирним шляхом все більше місця займає християнська традиція, християнська віра. І багатьма громадянами християнство вже вважається основною, або, в усякому разі, другою релігією.

У Східній Європі християнська традиція налічує багато віків. І якщо ми подивимося на мапу світу, то побачимо, що країни, в яких поняття гідності дійсно значуще, в яких воно є визначальним, це країни саме з християнською традицією. Не можна сказати, що країни з конфуціанською, з будистською традицією примітивні чи слабо розвинені. Відомо, що культура, наприклад, Китаю дуже древня, але гідність у ній абсолютно не головна. Культура Китаю звертає велику увагу на суспільство, на ідеальну його побудову, на становище людини в суспільстві. І очевидно, що Корея, що належить до цього конфуціансько-будистського світу, багато в чому знаходиться в тій же парадигмі.

Про «самоочевидну істину»

Можна сказати, що окрім християнства в західної цивілізації є ще античне коріння. Проте в греко-римській античності гідність мали далеко не всі. І я хотів би поговорити про біблійні витоки поняття «Людська гідність». Не стверджуватиму, що в Біблії міститься Декларація прав людини. Але я стверджую, що без Біблії її б не було.

Ми періодично чуємо, що для християнства людина абсолютно нічого не означає, що для неї значуща Церква, імперія, держава. Але це неправда. Ці спотворення привносяться з певною політичною метою, тому звертати увагу на них не варто.

Декларація прав людини, прийнята в 1948 році Генеральною Асамблеєю ООН, починається із слів «гідність»: «визнання гідності, властивої усім членам людської сім’ї… є основою свободи, справедливості та спільного миру». І другим пунктом своєї преамбули Декларація вказує на досвід Другої світової війни: «зневага і презирство до прав людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства». Ідеології, що заперечували гідність, передусім, нацизм, призвели до незліченних лих. І в 1948 році це дуже добре працювало, бо, по-перше, переможець завжди має право диктувати, а по-друге, після таких жертв ні в кого не виникало питань, чому ж ми хочемо запобігти повторенням, і чому ми хочемо поставити якийсь заслін подібним ідеологіям на майбутнє. Сьогодні ми бачимо, що риторика, заснована на перемозі в Другій світовій війні, вже не працює.

Потрібно ще звернути увагу, що перша стаття Декларації прав людини починається із слів «усі люди» (all human beіngs/ Tous les êtres humaіns). І це нововведення для подібної декларації. Звичайно, Загальна декларація прав людини спирається на французьку Декларацію прав людини і громадянина кінця 18 століття, яка дає інше обґрунтування поняттю гідності. Вона стверджує, що «представники французького народу» встановлюють цю декларацію. Тобто враховуються представники тільки одного народу. Тут є посилання на щось вище: «Національні збори визнають і проголошують перед особою і під заступництвом Верховної істоти наступні права людини і громадянина». Незрозуміло, навіщо тут ця верховна істота, якийсь релікт, що залишився від християнської традиції.

Заразом у першій статті Декларації згадується les hommes, що взагалі можна перекласти як «чоловік». Чи відноситься це до жінок? Чи відноситься до рабів у французьких колоніях, адже французька республіка, що прийняла цю Декларацію, вела колоніальну війну на Гаїті. Тобто ця Декларація не є загальною.

Французька Декларація прав людини і громадянина, затверджена в 1789 році, у свою чергу спирається на Декларацію незалежності США 1776 року, яка виходить «із тієї самоочевидної істини, що всі люди (all men) створені рівними і наділені їх Творцем рівними невідчужуваними правами». Хіба це було самоочевидною істиною наприкінці 18 століття? Звідки взялося, що всі люди рівні та наділені правами? У південних штатах у той момент процвітало рабство, і його ніхто серйозно не оскаржував. Одні народжуються чоловіками – інші жінками, одні чорними – інші білими, одні багатими – інші бідними, рівні права всіх людей зовсім не самоочевидні. Але ця Декларація згадує одну річ: вони створені рівними і наділені Творцем певними правами. Саме це могло бути самоочевидним для того американця, який в умовах того часу ходив усе дитинство в недільну школу і учив усе це напам’ять.

Виявляється, Декларація незалежності посилається ні на що інше, як на творіння людини як на єдине джерело цього поняття.

Декларація незалежності США 1776 року

Ловити рибу в проточній воді

У 16 столітті в Німеччині була селянська війна. Селянських війн в історії було багато, будь-яка селянська війна досить жорстока і спирається на бажання селян, щоб їх не притискували, щоб їм надали права, які, на їх думку, у них відняли, щоб їх не вважали другорядними людьми. Селянська війна в Німеччині не виключення. Але вона уперше серед усіх селянських повстань проголошує певну ідеологію в документі, який називається «Дванадцять статей». Вона прописує дуже чітко, чому власне селяни повстають проти кріпацтва: «було у звичаї вважати нас «власними людьми», що жалості подібно, зважаючи, що Христос пролиттям Своєї дорогоцінної крові звільнив і спокутував нас усіх як пастуха, так і найвищого, не виключаючи нікого. Ми не сумніваємося, – звертаються вони до дворян, – що ви, як істинні і справжні християни, відпустите нас з вічної фортеці або ж доведете нам згідно Євангелія, що ми маємо бути кріпаками».

От цього не буде в Росії ні в Пугачова, ні в Разіна, хоча селянських повстань було і буде багато.

Ось ще: «…досі було в звичаї, що сільська людина не мала права ловити дичину, птаха чи рибу в проточній воді… коли Господь Бог створив людину, він дав їй владу над усіма звірами, над птахом у повітрі і над рибою у воді. Тому наше бажання таке: якщо хто має воду і може довести достатніми письмовими документами, що воду він купив з відома селян, то ми не бажаємо брати її в нього силою, …а хто не може надати достатнього доказу, той повинен належним чином дати в користування общині».

Тобто йде пряме посилання на біблійний текст про створення людини. Ніде в Біблії не написане, що тільки дворяни володіють водою і землею, ними володіє людина взагалі, тому селяни вимагають наділити їх такими ж правами, вони настільки ж люди, як і дворяни, або доведіть зворотне за допомогою Біблії.

Німецькі селяни прочитали Біблію своєю рідною мовою вже в 16 столітті, російські селяни, на жаль, прочитали її ближче до кінця 19 століття – перша повна російська Біблія вийшла в 1876 році. До революції залишалося близько 50 років, можливо, якби минуло більше, то і революція була б трохи іншою, або її зовсім не відбулося. Відповідно тому будь-який селянський бунт до того часу спирався абсолютно на інші аргументи, не на біблійні. А в Німеччині скоро вже 500 років, як простий селянин сам читає Біблію і робить з неї висновок, що в нього, виявляється, є гідність.

«Позбавтеся від колишньої суті»

У Книзі Буття сказано, що Бог створив людину, образ Свій, чоловіка і жінку. Тому людство єдине. Воно сукупне із самого початку, і воно із самого початку образ Божий. І в той же час людство складно влаштоване. Ні французька, ні американська Декларація прав людини не каже про те, що чоловік і жінка рівні, до 20 століття ця думка нікому не спадала на думку. А в книзі Буття це вже було – у суспільстві, яке було дуже далеке від практичної рівності чоловіка і жінки. Але сутнісно вони були рівні, бо вони однаково входять у це створене людство. Крім того, їх гідність у Книзі Буття прописана в тому, що вони повинні підкорювати і заселяти землю, панувати над рибами, птахами, отримувати усе, що росте на землі – це їх, вони царі цього світу. Таке становище було спочатку, тому німецькі селяни в 16 столітті про це і згадали.

У Старому Завіті ми бачимо дуже багато речей, які сьогодні несумісні з людською гідністю. Страта, у тому числі, наприклад, за перелюб, фізичні покарання. Але якщо ми порівняємо Старий Завіт з тим, що було до нього, ми побачимо, у чому різниця. Згідно із законом Хамурапі, за Вавілонськими законами, древнішими, людина була певною господарською одиницею. Наприклад, згідно із законом Хамурапі, якщо хтось убив чужу дочку, то потрібно у відповідь убити дочку цієї людини. Бо дочка – це майно, цінний актив. Якщо у вас відібрали цінний актив, то потрібно, звичайно, відшкодувати або, принаймні, покарати кривдника, відібравши в нього такий же цінний актив.

У Біблії, у Виході, сказано: «всякий, хто ударить людину так, що та помре, має бути відданий на смерть». Покарання за смерть – це смерть. Втім, тут обмовляється, якщо вбивство було неумисним, тут є деякі способи для мимовільного вбивці отримати притулок і таким чином перервати цю низку кровної помсти, коли без кінця хтось когось вбиває. І в Біблії не робиться відмінності: хто це – селянин або знатна людина. Рабство є, але це окрема велика тема.

У Старому Завіті закладається основа того, що людина є образ Божий, вона покликана бути царем цього світу, її життя священне, а людство єдине. До речі, у культурі багатьох народів є поняття «Справжніх людей». Наприклад, чукчі називають себе лиг’ораветлян – «справжня людина». Справжні, а є всі інші. У Біблії ж спочатку сказано, що всі люди – одна сім’я, і що людина – це той, хто має дуже високу гідність за визначенням. Але в християнській традиції, у Новому Завіті, додається одна дуже важлива ідея. У «Посланні до Колосян» сказано: «Не говоріть неправди один одному, скинувши стародавню людину з ділами її та вдягнувшись у нову, яка оновлюється в пізнанні за образом Творця її, де немає ні елліна, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, варвара, скіфа, раба, вільного, але все і у всьому Христос» (3:9-11).

Можна прочитати цей текст як текст суто релігійний, про те, що люди повинні прийняти віру в Христа, і ця віра стирає відмінності між ними. Але можна його прочитати і як дуже серйозний проект нового людства, що виникає з його первинної гідності. Що тільки людина, причому людство в усій своїй єдності та одночасно людина в усьому своєму різноманітті націй і соціальних верств є певною вищою цінністю – «все і у всьому Христос».

Украй важко знайти подібні декларації про людину і людство в ісламі, у буддизмі або в конфуціанстві, при всій моїй повазі до цих релігійних традицій. Надалі, включаючи наш час, і християнська, і юдейська традиції періодично від цього становища відходили, вишукували в біблійних текстах виправдання для того ж рабства, експлуатації, для пригнічення інакомислення. Це є, на мій погляд, дуже грубим порушенням того духу, тієї суті, яка в усіх текстах є присутньою спочатку.

Християнські країни, а саме протестантські країни, де багато читали Біблію, першими заговорили про скасування рабства. Англія була першою країною, яка глобально заборонила рабство, будь-яке работоргове судно, зустрінуте англійським військовим кораблем, негайно піддавалося найжорстокішим репресіям, його команду вішали на реях. Ісламська ж традиція, так само як і буддистська, і конфуціанська, нічого проти рабства не мають. У християнській традиції із цього приводу є певна двоїстість. З одного боку, вона визнає рабство як якийсь соціальний інститут, з іншого боку, вона зсередини руйнує його. Є маленький текст «Послання до Филимона», де апостол Павло каже, що є раби і хазяї, але насправді це нічого не означає. Чіпляючись за це «нічого не означає», у християнському співтоваристві з’являється критична маса людей, яка каже: раз так, рабів не має бути. І вони досягають успіху. Хоча ще нещодавно рабство існувало, останньою країною, яка його скасувала в 80-х роках минулого століття, була Мавританія.

Слід розуміти, що суть традиційної віри значно більше про гідність, ніж про імперії, церковні інституції, багате життя начальства і все інше. Ніде в Старому і Новому Завіті ці цінності не проголошуються головними, вони є і є. А от людська гідність у Біблії проголошується безумовно.

Автор: Андрій Десницький

Попередній запис

Про гідність

Гідність як відвага Давні греки, прагнучи перемогти уявлення про людську слабкість перед лицем зовнішнього світу, шукали мудрості, але суто людської. ... Читати далі

Наступний запис

Гідність людська

«І побачив Бог усе, що Він створив, і ось, добре воно» (Бут. 1:31). Досконалість створеного Господом стосувалася, звичайно, і людини, ... Читати далі