Якова 4:11-17 – Жити з довірою до Бога
«Не обмовляйте, брати, один одного! Бо хто брата свого обмовляє або судить брата, той Закона обмовляє та судить Закона. А коли ти Закона осуджуєш, то ти не виконавець Закона, але суддя. Один Законодавець і Суддя, що може спасти й погубити. А ти хто такий, що осуджуєш ближнього? А ну тепер ви, що говорите: Сьогодні чи взавтра ми підем у те чи те місто, і там рік проживемо, та будемо торгувати й заробляти, ви, що не відаєте, що трапиться взавтра, яке ваше життя? Бо це пара, що на хвильку з’являється, а потім зникає!… Замість того, щоб вам говорити: Як схоче Господь та будемо живі, то зробимо це або те. А тепер ви хвалитеся в своїх гордощах, лиха всяка подібна хвальба! Отож, хто знає, як чинити добро, та не чинить, той має гріх!»
У Льюїса в «Хроніках Нарнії» («Племінник чародія») є дуже колоритний персонаж: дядько Ендрю. Спочатку здається, що він просто дивакуватий і непередбачуваний ексцентрик. Потім з’ясовується, що він ще і злий чарівник, який задумав за допомогою свого маленького племінника Дігорі та його подруги Полі випробувати чаклунські кільця (сам він боїться це робити).
Діти потрапляють у серйозну халепу. І спочатку йде досить моторошна сцена, коли дядько Ендрю пояснює, що до нього не підходять звичайні мірки. Він каже: «Ті, хто причетний до таємної мудрості, вільні і від міщанських правил, і від міщанських радощів. Доля наша, мій хлопче, піднесена і незвичайна. Доля наш висока, ми самотні». Як це часто буває, Льюїс тут влучає точно в ціль. Якщо людина каже (собі або іншим), що вона має право поводитися не так, як «прості смертні», бо вона – особлива, це означає, що вона переповнена гординею. З нею сталася духовна катастрофа.
В Якова ми знаходимо схоже застереження, коли він говорить про лихослів’я. Судячи з усього, він має на увазі плітки і наклеп, які, як ракові клітини, вражають християнське співтовариство, і від яких, якщо дороге життя, слід позбутися якнайскоріше. Той, хто поводиться так само, має (як дядько Ендрю) на увазі, що до нього не застосована звичайна заповідь про любов до ближнього. Він вищий за цю заповідь! Зі своїх духовних висот він може поглядати на неї з посмішкою! За словами Якова, такі люди де-факто «судять Закон» (замість того, щоб слухатися). Проте судити закон не просто безглуздо і пихато: це означає, узурпувати роль самого Бога (в. 12). Адже є лише один Законодавець, один Суддя. І в Нього є влада спасти чи погубити.
Останню фразу можна зрозуміти двояко. Можливо, мається на увазі, що лише Бог має право судити так, як судять часом один про одного християни. А можливо, це попередження. У Законодавця і Судді є влада спасти чи погубити, і якщо людина ставить себе вище за святий і царський закон свободи (1:25; 2:8, 12), вона цілком може потрапити під засудження цього закону.
Таким чином, обидві частини уривка застерігають: не можна ставити себе на місце Боже. В. 13-16 стосуються цієї небезпеки у зв’язку з майбутніми задумами. Допустимо, у християнина є невеликий бізнес. Він думає (і можливо, каже друзям): усе гаразд, справа розширюється, скоро влаштую торгівлю в іншому місті, і вона теж принесе прибуток. Він вже розписав для себе майбутнє. Можливо, навіть думає, що якщо він належить до народу Христового, майбутнє для нього ще надійніше, – адже Бог на його боці!
Як би то не було, Яків каже суворі слова: невже ви не розумієте, що таке ваше життя? Уявіть туман, який бачите осіннім ранком з вікна: як він висить у долині над струмком. Він красивий, принадний і загадковий. Але сходить сонце, і туман зникає. Так і людина зі своїм життям. Вона не знає, що принесе навіть сьогоднішній день, не кажучи вже про завтрашній.
Перед нами урок упокорювання, що нагадує про сказане у віршах 6 і 10. Навчіться сприймати кожен день як дар Божий, і у світлі цього вибудовуйте свої плани. Це знали наші християнські предки, що часто додавали: «Якщо Богові буде угодне…», «якщо буде на те воля Божа…» Звичайно, такі речі можуть говоритися і бездумно, без реального усвідомлення сенсу. Але проте, ми бачимо, що цей конкретний урок був засвоєний християнською культурою (чого, на жаль, не можна сказати про деякі інші уроки).
Розділ закінчується попередженням, яке носить загальний характер і звучить дуже тривожно. Якщо людина відчуває, що вона повинна зробити щось, і не робить, це гріх! Недостатньо лише утримуватися від гріха. Якщо ви упокорено ухвалили царський закон Божий, Боже володарювання над своїм життям, і взялися жити відповідно, ви ясніше побачите, до яких позитивних речей покликані. Можливо, це якесь велике рішення, що змінить раз і назавжди все влаштування життя. А можливо, це невелика сила згори, щоб зробити щось хороше знайомій або незнайомій людині. Проте якщо ви відчуваєте, що голос Божий кличе вас до чогось, малого чи великого, не можна робити вигляд, що ви нічого не чули: це було б гординею; це означало б поставити себе на Боже місце.
Останній вірш кличе до постійного дослідження совісті: чи вірний я Богові? Чи не відступаю від Його волі? Чи зробив усе, що від мене було потрібним? Такі питання – річ абсолютно нормальна, і шкода, що далеко не всі християни ставлять їх собі. Звичайно, бувають і надмірні сумніви. (Знову-таки людина ставить себе в центр картини, думаючи більше про стан свого розуму і серця, ніж про Бога і ближнього.) Буває параноїдальна недовірливість, і тоді краще звернутися за пастирською допомогою. Проте в більшості випадків вимогливість до себе потрібна. Наслідуючи ж заклик Божий і допомагаючи іншим в їх бідах, ми починаємо спокійніше дивитися і на власні внутрішні хвилювання.
Якова 5:1-6 – Попередження багачам
«А ну ж тепер ви, багачі, плачте й ридайте над лихом своїм, що вас має спіткати: ваше багатство згнило, а ваші вбрання міль поїла! Золото ваше та срібло поіржавіло, а їхня іржа буде свідчити проти вас, і поїсть ваше тіло, немов той огонь! Ви скарби зібрали собі на останні дні! Ось голосить заплата, що ви затримали в робітників, які жали на ваших полях, і голосіння женців досягли вух Господа Саваота! Ви розкошували на землі й насолоджувались, серця свої вигодували, немов би на день заколення. Ви Праведного засудили й убили, Він вам не противився!»
От, воно як! Читаючи послання досі, ми могли подумати, що Яків повчає нас то про те, то про це, то в цілому: що робити, і чого не робити. Проте тут ми бачимо, що справа йде глибше, ніж ми думали. Можливо, має сенс повернутися до початку і перечитати все наново.
Звернімо увагу на в. 6. Завершальне викриття на адресу «багачів» полягає не в тому, що вони живуть у розкоші, а бідняків пригноблюють і обкрадають. Багачі зробили щось гірше: Праведного засудили й убили. Іншими словами, несуть відповідальність за страту Ісуса.
Несподівано стає ясно, хто такі «багачі» (а також де і коли написане послання). «Багачі» – це єрусалимська еліта, саддукеї і первосвященики. Вони живуть у розкішних будинках і жиріють на прибутках від паломництв і жертвопринесень, які здійснюють благочестиві юдеї. Їх ставлення до Бога і Його Закону суто прагматичне: храмові священнодії і свята для них – лише спосіб залишитися при владі. Вони також стежать, щоб був потрібний римлянам мир, щоб в Юдеї (особливо в Єрусалимі і Храмі) ніщо не порушувало статус-кво, а за необхідності застосовують силу.
З Євангелій ми знаємо, що після приходу в Єрусалим Ісус «очистив» Храм. Швидше за все, то був пророчий акт, схожий на інсценовані притчі в Єремії та Єзекіїля, який символізував прийдешнє руйнування Храму. Стурбована храмова еліта відреагувала так, як і слідувало чекати від багатої еліти: баламута треба усунути.
Проте Ісуса не «усунеш». (У наступні століття тирани переконувалися в цьому знову і знову.) Бог воскресив Його з мертвих. І тоді не лише Його учні, але і Його родичі на кшталт Якова, що досі не вірили в Його месіанство, зрозуміли, що він – «Праведник». Воскресіння довело Його праведність/правоту.
Убили ж Месію саме багачі. Подібно до Ісуса, Яків викриває економічне пригноблення, що просочило юдейське суспільство, пригноблення, основну відповідальність за яке несли офіційні володарі. Володарі показують приклад іншим (зокрема, збирачам податків). Ісус же сповістив настання Ювілею, великого звільнення від боргів, якого давно сподівався народ Божий. Як нам добре відомо, всякого, хто пропонує простити біднякам їх борги, багачі піднімають на сміх. (Це не перешкодило багачам після всесвітньої фінансово-економічної кризи 2008 року самим просити про прощення боргів – за кошт платників податків! Декілька урядів покірно пішли для них назустріч. Що ж, один закон для багачів, другий – для бідняків: нічого нового…)
Яків виділяє і такий соціальний гріх: «багачі» утримують плату поденників. Мабуть, розрахунок йшов на те, щоб отримати прибуток: нехай гроші покрутяться день-другий. До криків же бідняків, яким не було на що годувати сім’ї, вони залишалися глухими. Яків попереджає: утримані гроші «голосять» до Бога, і Бог – чує.
А от ще важлива нова тема: «Ви скарби зібрали собі на останні дні» (в. 3). Яків вірив, що з явленням Ісуса почалася нова епоха, Царство Боже на землі, як і на небі. Цей «вік майбутній», великий час виправлення світу, якого сподівався і про що молився, Ізраїль. Він і названий тут «останніми днями».
Збирати багатства в цю нову епоху – ідея украй невдала. Бог перевертає усе догори ногами, прославляє убогих і упокорених, крушить сильних і багатих, – а деякі якраз намагаються збагатитися! За словами Якова, становище багачів серйозніше, ніж вони думають. Поглядаючи на них пророчим оком, він бачить красиві будинки, повні срібла, золота та дорогого одягу, і комори, повні їжі, і льохи, повні вина. І дивиться Яків на це так, як дивиться Бог: усе це – міль та іржа (пор. Мт. 6:19-20!), а їжею багачі відгодовують себе на забій як гусей перед Різдвом (в. 5). Перед нами одне з найгрізніших біблійних застережень проти бездумної розкоші.
Зауважимо, що воно актуальне понині. Можливо, нам обридає говорити і слухати про це, але всесвітня економіка недалеко пішла від економіки I століття: більша частина грошей тече в одному напрямі. Це відбувається і на місцевому рівні: невеликі групи можновладців лізуть з шкіри геть, щоб у них було не просто «досить» коштів, а більше, ніж досить (і навіть набагато більше), тоді як поруч з ними багато хто вимушений голодувати і жебракувати.
Без сумніву, багата єрусалимська еліта дивилася на жебраків звисока: ніби, ледарі, самі винні, що не уміють влаштовуватися. Але церква повинна невпинно пам’ятати про Як. 5:1-6, викривати нечестя не лише тих чи інших конкретних людей, але і вади цілих систем. Така поведінка робила жорстоким серця начальників, яким розправа над Ісусом здавалася не лише доречною, але абсолютно нормально.
Але коли повністю зійде зоря нового дня, нової епохи Божої, усе встане на свої місця: голодні наситяться, а багачі залишаться ні з чим.
