Якова 5:7-12 – 5:13-20

Якова 5:7-12 – Терпіти і вірити

«Отож, браття, довготерпіть аж до приходу Господа! Ось чекає рільник дорогоцінного плоду землі, довготерпить за нього, аж поки одержить дощ ранній та пізній. Довготерпіть же й ви, зміцніть серця ваші, бо наблизився прихід Господній! Не нарікайте один на одного, браття, щоб вас не засуджено, он Суддя стоїть перед дверима! Візьміть, браття, пророків за приклад страждання та довготерпіння, вони промовляли Господнім Ім’ям! Отож, за блаженних ми маємо тих, хто витерпів. Ви чули про Йовове терпіння та бачили Господній кінець його, що вельми Господь милостивий та щедрий. А найперше, браття мої, не кляніться ні небом, ані землею, і ніякою іншою клятвою! Слово ж ваше хай буде: Так, так та Ні, ні, щоб не впасти вам в осуд.»

Коли ми з сестрою трохи підросли, батьки іноді залишали нас увечері одних, без няні. Як правило, проблем не виникало: вхідні двері були замкнені, сторонні увійти не могли, та взагалі в ті роки світ був безпечнішим. Але одного разу увечері, сам не знаю, чому, я розхвилювався. Замість того, щоб спати, як завжди, я сидів і тремтів. Швидше б вони прийшли! Я спробував розрахувати, в який час вони повернуться, і мені це не вдалося. Головною вулицею їздили машини, і я вслухувався: чи не зверне одна з них у наш провулок? То одна, то друга машина іноді звертали, але проїздили повз. А на мене навалилися різні думки. Раптом щось сталося? Раптом нещасний випадок? Раптом вони взагалі ніколи не прийдуть? Сестра додивлялася третій сон (інакше б веліла мені не робити дурниці!), а я сидів біля вікна, заклякнувши від жаху.

І от, нарешті, біля будинку зупинилася машина, і з неї вийшли батьки, свіжі і радісні після добре проведеного вечора. «Навіщо ж ти так хвилювався?»…

Мені здається, коли Ісус прийде, у багатьох буде таке ж почуття, яке було в мене тоді: яким же я був безглуздим, що сумнівався! Нехай час приходу виявився не таким, як я думав і сподівався, – навіщо ж було впадати в паніку? Досі кожне покоління християн молилося, щоб Він прийшов, як обіцяв, і кожному доводилося вчитися терпінню. Більше того, заклик до терпіння укупі з тим фактом, що терпіння – один з основних дарів Духа, сам по собі означає, що без терпіння нам не обійтися. Із затримки дивуватися не варто. Врешті-решт, скільки віків довелося чекати єврейському народу, перш ніж прийшов Месія! Деякі навіть стали думати, що неправильно зрозуміли древні пророцтва.

І звичайно, це питання упокорювання (один з основних уроків Якова!). Не варто думати, що в Бога ті ж тимчасові масштаби, що і в нас. Візьмемо паралель із землеробством. Кілька тижнів тому я бачив, як один фермер розорює поле і сіє урожай. Це поле і зараз розстилається за моїм вікном: на вигляд нічого не змінилося (лише зникли чайки, які йшли за плугом). Ґрунт такий же голий, яким був, коли фермер взявся до роботи. Але чи означає це, що він згаяв час даремно, і урожай не зійде? Звісно, ні! Усьому свій час. Часом треба більше часу, ніж ми б хотіли. Фермери підкоряються ритму пір року. Наше суспільство, з його безумним поспіхом, хоче, щоб кожен овоч лежав у магазині цілий рік, а тому ввозить його літаками з-за кордону. До терпіння воно не звикло. Тим більш важливо для нас, учнів Ісусових, навчитися бути терплячими.

Для цього треба спрямувати погляди до Бога. Бо Господь, за словами Якова, «вельми милостивий та щедрий». Повірити в це буває важко, але дуже важливо. Куди як легше вважати, що Бог далекий від нас, що Він про нас не піклується, що Йому байдуже (а якщо і не байдуже, то Він вічно нами невдоволений). Що ж, вимогливість до себе дуже доречна, але не можна забувати, що милість Божа найвища (Як. 2:13). Це найглибша правда про Бога.

Цю правду прозрівали вже старозавітні пророки. Спілкуючись з Богом, вони вчилися бачити за буденною земною реальністю реальність небесну. Приклад з Йовом – найяскравіший, але є і багато інших: як сказано в Посланні до Євреїв, ці люди зберегли вірність, хоча і не дожили до виконання обітниць. Поспіх, нетерпіння – одна з форм гордині: людина вважає, що краще за Бога знає, коли краще статися тій чи іншій події.

І знову-таки терпіння і довіру повинне супроводити чисте слово. Яків повторює, що не потрібно бурчати один на одного (в. 9): судячи з усього, в Яковій церкві така проблема існувала (як, на жаль, і зараз існує). Християни в Єрусалимі та околицях зазнавали гоніння ще із смерті Степана (Дії 7). Коли групи і братерства виявляються під загрозою ззовні, страхи і тривоги сприяють внутрішнім сваркам і конфліктам. Навчитися терпіти один одного – ще один бік упокорювання.

Попередження про прийдешній суд трансформувалися із загальних тез (напр., 2:8-13) у конкретне пророцтво про прийдешній день Господній. «Суддя стоїть перед дверима!» (в. 9). Такий суд, каже Яків, можна накликати на себе зайвим словом, наприклад, додавши до сказаного «посилюючу» фразу з апеляцією до надприродної сили («присягаюся Богом» і т. д.). Цікаво, що це і понині практикується в судах, причому клятвопорушення розглядається як серйозне порушення закону (навіть у секулярному світі, де більшість людей не вірять у «Бога», Яким присягаються!). Проте Яків знову наслідує вчення свого старшого Брата (Мф. 5:34-37): простого «так чи ні» цілком достатньо. Будь-які ж додавання багаті божественним засудженням (замість божественної підтримки).

У зв’язку з цим було багато суперечок, оскільки багато країн досі використовують у суді клятву як один із способів гарантувати надійне свідоцтво. Багато християн вважають, що клятви в суді – виключення, яке лише підтверджує правило. Проте ця полеміка не повинна закривати від нас один важливий момент. Йти за Ісусом означає йти шляхом справжнього життя, а справжнє життя немислиме без щирого, чесного, непомилкового слова. Додавати клятви чи інші «прикрашення», значить, девальвувати монету (немов без клятви ми не ставимося до сказаного серйозно). Зауважимо, що єдиний випадок, коли в Новому Заповіті людина починає присягатися і божитися, – це коли Петро зрікається від Ісуса. Є, про що замислитися…

Якова 5:13-20 – Молитва з вірою

«Чи страждає хто з вас? Нехай молиться! Чи тішиться хтось? Хай співає псалми! Чи хворіє хто з вас? Хай покличе пресвітерів Церкви, і над ним хай помоляться, намастивши його оливою в Господнє Ім’я, і молитва віри вздоровить недужого, і Господь його підійме, а коли він гріхи був учинив, то вони йому простяться. Отже, признавайтесь один перед одним у своїх прогріхах, і моліться один за одного, щоб вам уздоровитись. Бо дуже могутня ревна молитва праведного! Ілля був людина, подібна до нас пристрастями, і він помолився молитвою, щоб дощу не було, і дощу не було на землі аж три роки й шість місяців… І він знов помолився, і дощу дало небо, а земля вродила свій плід! Браття мої, коли хто з-поміж вас заблудить від правди, і його хто наверне, хай знає, що той, хто грішника навернув від його блудної дороги, той душу його спасає від смерти та безліч гріхів покриває!»

На світі є багато такого, що здасться дивним нетямущому спостерігачеві. Уявіть, наприклад, що ви ніколи не чули музики: як ви поставитеся до людини, що виготовляє музичний інструмент? Напевно, гадатимете, навіщо потрібен цей предмет, і навіщо витрачати на нього стільки часу і сил. Чи допустимо, дитина не знає, звідки беруться діти, і не знає, що в неї скоро з’явиться брат або сестра: вона здивується, що мати міняє все в кімнаті. Навіщо нова колиска? Чи навіщо нові прикраси?

Звичайно, з часом усе встане на свої місця. Проте іноді потрібно почекати, виявити терпіння (знову ця тема!). Згадаємо образ землероба і урожаю, який ми зустрічали вище. Тема терпіння, що пронизує все послання, виділяє його серед звичайного моралізму того часу. Перед нами не абстрактні повчання: усе зав’язане на історію, причому історію, яка досягла своєї кульмінації в з’явленні Ісуса.

У цьому ж контексті розглядається і молитва – для нетямущого спостерігача, дія абсолютно незбагненна. Якщо людина не має уявлення про Бога та інший світ, молитва здаватиметься їй цілковитим забобоном і самообманом (мовляв, бесіда із самим собою нічого не змінить). Між тим майже всі історичні і культурні традиції людства знають про інші виміри буття, що таємничим чином взаємодіють з нашим власним. Згідно древньої юдейської традиції, по-новому вираженої в Ісусі і Його учнях, ми маємо з’явитися не перед Чимось туманним і невизначеним, але перед Особою: перед нами Бог, Який відкрив Себе в Ісусі. І тоді стає ясним, що молитва здатна змінити дуже і дуже багато що.

Закінчити послання закликом до молитви (на перший погляд, несподіваним) цілком доречно. Молитвою має бути пронизана вся наша діяльність, будь то весела або сумна, пов’язана з радістю або стражданням. Цілий молитовник ми знаходимо в Книзі Псалмів (в. 13), яку, на жаль, у наші дні багато християн не читають. Помазання ж маслом було і залишається простим, глибоким і дієвим знаком бажання Божого зцілити людей. Як і молитва, цей знак загадковий, але для тих читачів, які серйозно ставляться до слів Якова, він повний сенсу і сили. І можливість прощення, подібно до величезних відчинених воріт, кличе людей почати усе спочатку, сповідавши свої гріхи і приєднавшись до молитви про зцілення.

Судячи з усього, Яків (знову-таки, подібно до Ісуса), убачав безпосередній взаємозв’язок між хворобою та гріхом. Втім, Євангеліє попереджає, що цей взаємозв’язок є присутнім не завжди (Ів. 9). Проте взагалі створюється враження, що прощення і зцілення – дві частини єдиного процесу (Мр. 2:1-12). Можливо, вони виступають на перший план, коли ми опиняємося в тому місці, де сходяться небо і земля, де сходяться наше сьогодення і Боже майбутнє, де молитва має сенс.

Такі християнська молитва і християнські таїнства: ми не волаємо в пітьмі до далекого і невідомого Бога, а все відбувається насправді, бо Бог – як вже пояснював Яків, – наближається до тих, хто наближається до Нього. Небо і земля сходяться, коли людина в Дусі закликає ім’я Господнє. І усе це, повторимося, серйозно, бо новий вік Божий уривається в сумний хід світової історії. Людина, яка молиться, стоїть як би одночасно в двох світах: повному бід, хвороб і гріха, – і повному зцілення, прощення і надії. Завдяки молитві, світ зцілення входить у наш світ.

Можливо, зрозуміти це непросто. Але якщо це вийде, молитва, подібно до того дивного музичного інструменту, стане джерелом мелодії, для якого призначена. Несподівано все стане осмисленим.

Як зразок молитви Яків наводить великого пророка Іллю. Згідно 1 Царів 17-18, велика посуха прийшла як покарання на народ Ізраїльський, але згодом, коли ізраїльтяни покаялися і відсахнулися від ідолів, посуха змінилася благодатним дощем. З цього оповідання можна витягнути безліч уроків. Яків же звертає нашу увагу на наступний факт: і дощ, і посуха, були за молитвою Іллі. Між тим молитва не є доля одних лише «професіоналів» (християнських кліриків і лідерів). У кожного християнина є не лише право, але і покликання молитися: молитися один за одного, за хворих, за грішників, за свій народ і за мир у цілому. Якщо кожен, хто читає ці рядки, вирішить присвячувати молитві хоч би півгодини на день, це принесе величезне благо.

Як завжди, Яків закінчує на практичній ноті. Якщо ми засвоїли, що в молитві християнин опиняється в точці перетину неба і землі, сьогодення і майбутнього, значить, нам є, чим зайнятися. Тут же і аспект пастирського служіння: бачити, як хтось рухається в небезпечному напрямі і нічого не робити – цілковита безвідповідальність. Повернути людину на правильний шлях непросто (адже вона вважає, що йде, куди слід!), але спробувати варто (в упокорюванні і терпінні, до яких усюди закликає Яків). Якщо ці зусилля увінчаються успіхом, на землі стане більше неба, у сьогоденні стане більше Божого майбутнього.

Яків вказує і на глибоко особове джерело нового життя і прощення: вони втілені в Ісусі. Саме через хрест Христовий нове життя і прощення увійшли з Божого світу в наш світ. На цьому засновані всі міркування Якова. Зрозуміти і ухвалити «Закон Царський» любові, означає, пізнати самого Ісуса. Коли це трапляється, терпіння та упокорювання, любов і молитва, мудрість і чисте слово стають частиною нашого життя. Такі «справи», що виявляють нашу віру.

Попередній запис

Якова 4:11-17 – 5:1-6

Якова 4:11-17 – Жити з довірою до Бога «Не обмовляйте, брати, один одного! Бо хто брата свого обмовляє або судить ... Читати далі

Наступний запис

1 Петра 1:1-9 – 1:10-21

1 Петра 1:1-9 – Справжня віра і тверда надія «Петро, апостол Ісуса Христа, захожанам Розпорошення: Понту, Галатії, Каппадокії, Азії й ... Читати далі