Якова 2:14-26 – 3:1-12

Якова 2:14-26 – Віра і діла

«Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра? Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного покорму, а хтонебудь із вас до них скаже: Ідіть з миром, грійтесь та їжте, та не дасть їм потрібного тілу, що ж то поможе? Так само й віра, коли діл не має, мертва в собі! Але скаже хтонебудь: Маєш ти віру, а я маю діла; покажи мені віру свою без діл твоїх, а я покажу тобі віру свою від діл моїх. Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Та й демони вірують, і тремтять. Чи хочеш ти знати, о марна людино, що віра без діл мертва? Авраам, отець наш, чи він не з діл виправданий був, як поклав був на жертівника свого сина Ісака? Чи ти бачиш, що віра помогла його ділам, і вдосконалилась віра із діл? І здійснилося Писання, що каже: Авраам же ввірував Богові, і це йому зараховане в праведність, і був названий він другом Божим. Отож, чи ви бачите, що людина виправдується від діл, а не тільки від віри? Чи так само і блудниця Рахав не з діл виправдалась, коли прийняла посланців, і дорогою іншою випустила? Бо як тіло без духа мертве, так і віра без діл мертва!»

Коли ми читаємо останній вірш, у нас може виникнути нерозуміння: якось дивно звучить. Якби я проводив аналогію між «ділами і вірою» і «тілом і духом», то співвідніс би «віру» з «духом», а «діла» з «тілом». Врешті-решт, віра стосується духовного виміру, а діла – тілесного. Чи ні?

В якомусь сенсі, так. Коли рядки Писання здаються нам незвичайними, вони часто містять у собі важливий глибинний сенс. Якова хвилює проблема, яка виникла вже в ту пору, і існує в церкві понині. Він зачіпав її вже в попередньому розділі («Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими»). Багато людей говорять про «віру», проте ця віра не є жива довіра до живого і люблячого Бога, але порожні слова, порожня шкаралупа, позбавлена змісту. Тіло без духу.

Ми бачимо це у в. 19. Яків цитує фундаментальне юдейське віросповідання: «Бог один». Щодня благочестиві юдеї читали (і читають) молитву, що починалася із слів: «Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш Господь один! І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю!». До цього Ісус додав те, що Яків називає «царським законом»: «Люби свого ближнього, як самого себе».

Проте мало просто сказати, що Бог єдиний. Якщо це нічого не змінює в житті, який сенс? Яків помічає: адже і біси «вірують», але до блага їм це не йде, – вони лише тремтять. Звідси ясно, що під «вірою» Яків тут має на увазі не віру в цілковитому християнському значенні слова (як в апостола Павла та інших авторів), а віру в древньому юдейському значенні слова: сповідання «єдності» Бога. Яків закликає утілити таку віру в дію, причому дію християнську. Тут він солідарний з Павлом, який у найпалкішому своєму посланні, присвяченому темі віри і діл, говорив про важливість віри, «що чинна любов’ю» (Гал. 5:6).

Ця думка простежується і в 15-16. (Як ми бачимо, одне з ключових християнських «діл» для Якова полягає в турботі про бідних!) Немає сенсу говорити людям, яким немає в що одягнутися і нічого їсти: «Грійтесь та їжте». Словами, скільки завгодно благими, ситий не будеш: потрібна дія. І мало сказати: «Я вірю в єдиного Бога». Треба ще повністю змінити життя. Який сенс у «вірі», яка не позбавляє від гріха і смерті?

Тут Яків наводить два знамениті приклади з Писання. Подібно до Павла, він передусім згадує Авраама, родоначальника народу Ізраїльського. Яків сполучає два ключові уривки: Бут. 15 (де бездітний Авраам вірить обітниці Божій про те, що в нього буде безліч нащадків) і Бут. 22. Згідно Бут. 22, після важкої історії, коли Аврааму довелося відіслати рабиню Аґар із сином, який у неї від нього народився, він зіткнувся із страшним випробуванням. Бог велів йому принести в жертву Ісака, його сина від Сари, через якого мало здійснитися обітниця про потомство. Авраам не здригнувся (а Ісак був врятований). Його віра відбилася в дії.

Саме така віра – справжня. Саме така віра – жива. Авраам не просто декларував, що Бог є: його пов’язували зі Всевишнім узи дружби (в. 23; пор. Іс. 41:8). Така дружба, втілена в «заповіті», укладеному (Бут. 15:7-20) і наново затвердженому (Бут. 22:15-18), стала основою для того, що Яків, подібно до Павла, називає «виправданням». Виправдання – це Боже слово про те, що та чи інша людина «права», тобто входить у сім’ю Заповіту, сім’ю, що отримала прощення згори.

І другий приклад – Рахав. На перший погляд, приклад несподіваний: все-таки язичниця і повія! Вона жила в місті Єрихон у ті часи, коли ізраїльтяни прямували в Землю Обітовану і повинні були перетнути річку Йордан. Єрихон був їх першою мішенню. Згідно з біблійним оповіданням, Ісус Навин послав у місто двох розвідників. Вони заночували якраз у будинку Рахав. Вона захистила їх від людей, які намагалися їх схопити, пояснивши свої дії таким чином: вона увірувала, що Бог Ізраїльський є єдиний істинний Бог на небі і на землі (Нав. 2:11). Знову ж таки її віра відбилася в дії, причому дії ризикованій. За це Ісус Навин пощадив її і її сім’ю, коли завоював місто. Вона ж не лише вийшла заміж за ізраїльтянина, але і стала прапрабабусею царя Давида. Вона згадується в родоводі самого Ісуса (Мт. 1:5).

Саме така віра, яка утілюється в дію, часом важку або небезпечну, і важлива. Саме така віра виправдовує (в. 24). Саме така віра рятує (в. 14). Цю думку Яків всіляко намагається донести до читачів: необхідно, щоб віра була справжньою, щоб вона не обмежувалася словами.

Якова 3:1-12 – Утихомирення язика

«Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший осуд приймемо. Бо багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло. От і коням вкладаєм уздечки до рота, щоб корилися нам, і ми всім їхнім тілом керуємо. От і кораблі, хоч які величезні та гнані вітрами жорстокими, проте найменшим стерном скеровуються, куди хоче стерничий. Так само й язик, малий член, але хвалиться вельми! Ось маленький огонь, а запалює величезного ліса! І язик то огонь. Як світ неправости, поставлений так поміж нашими членами, язик сквернить усе тіло, запалює круг життя, і сам запалюється від геєнни. Бо всяка природа звірів і пташок, гадів і морських потвор приборкується, і приборкана буде природою людською, та не може ніхто із людей язика вгамувати, він зло безупинне, він повний отрути смертельної! Ним ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу. Із тих самих уст виходить благословення й прокляття. Не повинно, брати мої, щоб так це було! Хіба з одного отвору виходить вода солодка й гірка? Хіба може, брати мої, фіґове дерево родити оливки, або виноград фіґи? Солодка вода не тече з солонця.»

Певний час тому мене попросили розповісти про початок мого шляху: чому я пішов саме цією дорогою. Готуючись до розмови, я несподівано виявив, що в перші п’ятнадцять років багато ключових моментів були пов’язані з моїми учителями. Втім, не всі учителі були однаково хороші, але серед хороших декілька чоловік витратили сили на те, щоб дізнатися, хто я, і що мене цікавить, дружньо підтримати і дати пораду. Частенько цього буває достатньо: той, кому ви довіряєте, каже одне-два речення, і перед вами відкриваються двері в новий світ.

Без сумніву, саме тому Яків каже, що з учителів більше спитається. Одна невірна фраза, і чуже життя (добре, якщо не життя цілого класу!) піде хибним шляхом. Звичайно, люди відрізняються: деякі усвідомлюють, що забрели не туди, і змінюються. Але в багатьох випадках наноситься непоправна шкода.

Що вже казати про церкву! Варто трохи повернути куди не слід, зі знущанням висловитися про якесь вчення або виступити на захист того, що захищати не варто, і безліч парафіян встануть на невірний шлях. Одне недоречне слово в пастирській бесіді здатне штовхнути людину, особливо уразливу в даний момент життя, на хибний крок. Учителі, будьте напоготові! До цього закликає Яків. Невипадково консультанти з вибору професії часто радять людям, що збираються вчитися на пастора: якщо їм підійде інша професія, це буде краще.

Після цього грізного застереження, після вказівки на те, наскільки високо стоїть планка вимог для учителя, Яків розвиває тему далі: приборкати свій язик важко, майже навіть неможливо. Якщо це вийде, це означатиме повний самоконтроль. Адже язик – останнє в людині, що піддається дресируванню.

А куди без цього? Язик невеликий, але подібно до кінської вузди або суднового стерна, може грати ключову роль. Одного неправильного слова в неправильний момент буває достатньо, щоб зруйнувати чудові стосунки, порушити обіцянку, непоправно зіпсувати враження про себе. Пам’ятаєте, псаломщик молився, щоб Господь поклав сторожу на уста його (Пс. 141:3)? Як вже казав Яків, будь-яка претензія на благочестя, яку не супроводить серйозна робота над власним язиком, нічого не вартує. Справжнє вдосконалення інакше неможливе.

Мало того, Яків порівнює язик з вогнем, від якого може все спалахнути. Дивіться, як журналісти охоче ловлять політиків і знаменитостей на слові: одне зайве слово – і кінець кар’єрі, а то і уряду. Одна дурість, розмножена в газетах та Інтернеті, і виникають колотнечі на іншому кінці земної кулі. Тому Яків каже, що язик є маленьким світом, як би держава в державі: буває, що країна в цілому (тобто людина в цілому) управляється цілком прийнятно, але усе псує цей невеликий регіон з його злістю і корупцією.

Проте виникає важливе питання: чому язик так поводиться? Згадаємо Євангеліє: те, що виходить з вуст, вказує на те, що таїться глибоко в серці (Мт. 12:34, Лк. 6:43). Аналогічним чином Яків помічає: не може смоківниця приносити маслини, а виноградна лоза – інжир. Якщо людина каже гидоти про інших людей, – людей, які створені за образом Божим! – значить, її серце ще не чисте, ще не очистилося Духом Божим. Але не слід думати, що язик поводиться так випадково: вироблюване ним зло вселяється геєною (в. 6).

Яків же закликає до відмови від роздвоєності. Не можна чергувати благословення з лайкою: нехай з вуст тече лише чиста мова. Звичайно, планка поставлена високо, але інакше і бути не може, якщо Євангеліє – це звістка про спасіння. Не можна брати від християнства тільки те, що приємне, а іншим нехтувати (хоча спокуса виникає). Слід очистити джерело, щоб воно давало лише свіжу і солодку воду. На цьому шляху, звичайно, не обійтися без допомоги. Але її дає Євангеліє.

Попередній запис

Якова 1:19-27 – 2:1-13

Якова 1:19-27 – Слово діє «Отож, мої брати любі, нехай буде кожна людина швидка послухати, забарна говорити, повільна на гнів. ... Читати далі

Наступний запис

Якова 3:13-18 – 4:1-10

Якова 3:13-18 – Істинна та хибна мудрість «Хто мудрий і розумний між вами? Нехай він покаже діла свої в лагідній ... Читати далі