Свідок страждань і воскресіння – частина 2

Бичування

“Флагруми” та їх сліди на Плащаниці

Ісуса піддали жорстокому бичуванню. По всьому тілі – рани від ударів римським батогом “флагрум”, до того ж і на сідницях, і це є свідченням того, що Ісуса перед бичуванням роздягли догола. Римське бичування було настільки тяжкою карою, що закони забороняли його застосовувати до своїх громадян. Бичування або передувало розпинанню, або було окремим покаранням. Ця страшна кара іноді закінчувалася смертю. Батіг мав три довгі ремінці, що мали на кінцях закріплені шматочки металу, які і виривали під час побиття шматочки тіла. Опісля десятків ударів багато хто із засуджених на бичування не переживали екзекуції і помирали на місці. Для засудженого на розп’яття кількість ударів обмежувалася десь до 20, щоб нещасний міг дійти з хрестом до лобного місця. Пилат, котрий відчував до Ісуса прихильність і не бажав Його смерті, казав: “Отже, покаравши Його, відпущу” (Лк.23:16). Отож Господь був засуджений до найстрашнішого бичування (т. з. стаціонарного) на тюремному дворі фортеці Антонія, після чого Його мали б звільнити! Цим і пояснюється велика кількість ударів та надзвичайна жорстокість, з якою били батогами Ісуса. Адже вважали, що саме це і є кара.

Наказ Пилата про бичування Ісуса отримав сотник, який доручив це виконати фінікійським та самарійським воїнам, що мешкали в казармах навколо тюремного двору. Вони були затяті вороги Ізраїлю! Отже Ісуса били з особливою ненавистю, бо Він для них не був звичайним в’язнем, а уособлював вибраний народ.

Металеві батоги на двох чи трьох ремінцях в’їдалися в тіло до кісток, порушуючи кровообіг між ребрами, що спричинило численні пошкодження грудної клітки та зміни в плевральній і навколосерцевій порожнинах. У результаті стався сироватко-кров’яний вилив у плевральну порожнину. Такою вимальовується картина бичування, на якій зійшлися відомі американські та німецькі лікарі, хірурги грудної клітки. Після такого побиття Ісус пережив посттравматичний стрес і сильну кровотечу, що прискорили Його смерть на хресті: “Пилат здивувався, що Він уже помер…” (Мк. 15:44).

Ісуса, руки Котрого були прив’язані до низького стовпа, бичували два воїни. Дослідження відбитків на Плащаниці дозволяють визначити, під яким кутом наносилися удари, і навіть стверджувати, що той, хто стояв з правого боку, був вищого зросту і наносив удари з очевидним садизмом. Ісус стояв трохи схилившись, руки Його були прив’язані до стовпа. Ремінці батогів обвивали тіло, удари наносились також і на живіт, верхню частину грудної клітки, гомілки і стегна. Полотно свідчить, що загальна кількість ударів склала близько 120 (40х3).

Бичування Христа та його наслідки

Били по всьому тілу, від шиї через спину аж до ступнів. На передній частині тіла ран менше. Безперечно, уникали бити в область серця. Лікарі стверджують, що таке побиття швидко призвело б до смерті Ісуса від навколосерцевого запалення. Але ж передчасна смерть не була метою цього бичування.

Терновий вінець

І воїни, сплівши вінець з терну, поклали Йому на голову…” (Ін. 19:2). Після бичування воїни підняли Ісуса із калюжі крові і посадили, одягнувши Йому на голову корону, сплетену із гілок терну. Ця корона мала форму шолому і нагадувала митру царів Сходу. Коронація засуджених терниною не була узвичаєна ані у римлян, ані у євреїв. Це єдиний випадок, який записано в Євангелії. Таку кару було вигадано лише для Ісуса.

На Плащаниці відбилися чисельні плями крові. Ці плями – результат ушкодження кровоносних судин голови шипами тернового вінка. Вінок з тернини мав форму убору для всієї голови. Хірурги нарахували 13 ран від шипів терну на чолі та 20 на потилиці, але припускають, що ран могло бути і 50. Оскільки під шкірою голова вкрита сіткою нервових закінчень і кровоносних судин, то терновий вінець викликав невимовний біль, а також дуже сильну кровотечу. “Якщо врахувати, що на 1 см² шкіри голови припадає понад 140 чутливих до болю точок, то можна собі уявити нестерпні муки Христа під час трагічної коронації”, – так написав Л. Копіні, директор Інституту анатомії Болонського університету. Дослідження підтвердили збіг місць появи крові з проходженням артерій та вен на голові. Це є черговим доказом істинності Плащаниці. Оскільки кровоносна система була описана та вивчена лише в 1593 році.

Після знущальної коронації воїни били Ісуса по голові та обличчю. Лице Ісуса, яке відобразилося на Плащаниці, покрите численними ранами, набрякле; частина бороди вирвана. З початку ХХ ст. лікарі замислювалися над сильним каліцтвом носа і правої щоки. Лише трьохвимірне відображення Лику Господнього (отримане було в 1977 році фізиками NASA) показало зміщення носового хряща від кістки, що, на думку хірургів, могло бути результатом дуже сильного удару якимсь тупим предметом.

Несення Хреста

Побитий і скривавлений Ісус хитався, коли Йому на плечі поклали хрест, зроблений із круглого в поперечині стовбура, вставленого в камінний обруч. На думку археологів, істориків і дендрологів, хрести виготовлялись із чорної сосни або акації. Розглядаючи сліди від ран на Плащаниці (зокрема над лівою і правою лопатками), вчені дійшли до спільної думки, що Ісус ніс на місце розпинання поперечне перехрестя, так зване patibulum, а руки Його були до нього прив’язані. Припускають, що вага цієї балки сягала близько 30 кг, а її довжина складала 1,80 м.

Засуджених, зв’язаних одним ременем, вели на розп’яття приблизно 10 воїнів, якими командував сотник (до його обов’язків також входило підтвердити смерть засудженого, тому його ще називали exactor mortis, або “той, хто перевіряє смерть”). Дорогою на Голгофу Ісуса вже не били, але вага хреста переважала Його сили. На Плащаниці лишився широкий слід на спині від тертя перекладини хреста. На думку лікарів, перекладина на лівому плечі була особливо болючим тягарем, оскільки натирала голе шийно-плечове сплетення. Ісус, знаходячись у стані цілковитого знесилення, багато разів падав, що також додавало нестерпного болю. Вкрай виснаженому після бичування Ісусу доводилося докладати чималі зусилля на шляху до місця розп’яття.

Йому довелося подолати шлях довжиною приблизно 0,5 км. Падаючи вперед, Він дуже сильно збивав коліна об кам’янисту дорогу. Вчені виявили рани на обличчі (на кінчику носа знайдені змішані з кров’ю грудочки землі та дрібненькі камінці) та на колінах (особливо на правому), від падіння на дорогу. Медичний аналіз відбиття ніг на Плащаниці виявив велику рану – розтрощення лівого коліна. Отже, колінний суглоб не міг виконувати свою біологічну функцію. Після кожного падіння на кам’янисту дорогу воїн змушував Ісуса вставати, штурхаючи Його ногою. Стан Ісуса після чергового падіння міг викликати побоювання, що Він помре ще дорогою і тим самим позбавить воїнів і натовп видовища хресної смерті “самозваного юдейського царя”. Напевне, тому хрест змусили взяти Симона киринеянина, “щоб ніс за Ісусом” (Лк. 23:26). Вже йдучи без хреста, Ісус побачив заплакану Матір і говорив з жінками, котрі оплакували Його.

Кінець 2 частини

Попередній запис

Свідок страждань і воскресіння - частина 1

Фрагмент Туринської плащаниці Багато людей не усвідомлюють, що центром християнської віри є особистість розіп'ятого і воскреслого ... Читати далі

Наступний запис

Свідок страждань і воскресіння – частина 3

Розп’яття На Голгофі з Ісуса зняли туніку, яка прилипла до ран по всьому тілу, що поновило кровотечу. Страта через розп’яття ... Читати далі