Тита 3:1-8а – 3:8б-15

Тита 3:1-8а – Благодать і людинолюбство Боже – і наше

«Нагадуй їм, щоб слухали влади верховної та корилися їй, і до всякого доброго діла готові були, щоб не зневажали нікого, щоб були не сварливі, а тихі, виявляючи повну лагідність усім людям. Бо колись були й ми нерозсудні, неслухняні, зведені, служили різним пожадливостям та розкошам, жили в злобі та в заздрощах, бридкими були, ненавиділи один одного. А коли з’явилась благодать та людинолюбство Спасителя, нашого Бога, Він нас спас не з діл праведности, що ми їх учинили були, а з Своєї милости через купіль відродження й обновлення Духом Святим, Якого Він щедро вилив на нас через Христа Ісуса, Спасителя нашого, щоб ми виправдались Його благодаттю, і стали спадкоємцями за надією на вічне життя. Вірне слово»

Я був на захоплюючому дні народження в минулі вихідні. Наш хазяїн, якому перевалило за сімдесят, влаштував шикарну вечірку. Він нічого не пожалів, щоб його гостям було зручно і весело. Їжа була приголомшливою; вино найвищого ґатунку; кожен гість отримав особливий маленький подарунок; музика та інші розваги допомагали усім нам почувати себе натхненними і веселими. Наприкінці був феєрверк. Ми поїхали вночі, переповнені теплотою від чиєїсь щедрої великодушності.

Але уявіть собі, що всі гості на вечірці були людьми, які не так давно були недоброзичливими до хазяїна, або змовилися перешкодити його справам, або були людьми, які ніколи не отримували задоволення від свят, які не розуміли, коли хтось намагався бути щедрим до них, і які, звичайно, не уміли бути вдячними. Припустимо, проте, що хазяїн був налаштований благодушно навіть до них. Як, запитаєте ви, хтось запросить компанію таких поганих гостей? Що ж, це питання, яке стоїть перед нами в цьому уривку; бо, схоже, це в точності те, що зробив Бог. І тепер Він хоче, щоб ми вчилися в Нього.

Павло повертається до головної думки, як він робив раніше кілька разів у цьому посланні. Завдяки Ісусу і Благій звістці про Нього щось було відкрито світу. Це щось – нічого, окрім благодаті і людинолюбства самого Бога, які настільки щедрі, що Він не запросив спеціально на Його свято людей, які і так вже були передбачуваними гостями, відповідними за святість свого життя, щоб святкувати в Його присутності. Павло, проте, міг би заперечити, що насправді таких людей немає; сам він колись вважав себе таким «відповідним» (див. наприклад Фил. 3:2-6), але коли він описує себе і його побратимів-християн у вірші 3, це не благочестивий жест. Під пристойним покривом набожної релігійної поведінки і закоництва вирувала кипляча лава жадань і пристрастей, яка обурювала і потьмарювала його розум і серце і вела до злої поведінки, повної ненависті, зарозумілості, брехні і багато чого іншого. Коротше, і він не був тією людиною, про яку ви думаєте, що Бог удостоїть його бути запрошеним на Своє свято.

Але в тому і діло (як часто говориться в Новому Заповіті), що дія Бога через Ісуса Христа – не нагорода за вже зроблені добрі діла. Це – жест, дія вільної благодаті і людинолюбства (в. 4). І воно має бути не просто абстрактною переконаністю, що ми вже – народ Божий, оскільки нібито повністю на Його боці, але бути зафіксованою в обмиванні і відродженні.

Це єдине місце в посланнях Павла, де він говорить про «нове народження», знайоме багатьом людям з третього розділу Євангелія від Івана, але яке, окрім цього місця, взагалі рідко зустрічається в інших ранньохристиянських творах. Основне, що Павло говорить про це: це дар Божий, і це очищає нас від усього, що до цього оскверняло нас. Посилання на «обмивання» майже напевно мало на увазі саме хрещення (і більшість перших християн сприймали це як посилання на нього). Як ми знаємо з Рим. 6 і Кол. 3, Павло розглядав хрещення як момент входження в общину, відмічену смертю і воскресінням Ісуса. З 1Кор. 12 ми дізнаємося, що це також глибоко пов’язане з даром Духа Святого. Ці два моменти, схоже, об’єднуються в наступному уривку, коротко, але міцно. До цього Павло говорив про «з’явлення» Божого спасіння як про майбутнє, яке входить у сьогодення і створює для нас новий світ, щоб ми жили в ньому. Проте цього разу він хоче висунути на перший план саме дію, яка робить на нас «з’явлення» Божої благодаті і людинолюбства. Це означає не лише те, що ми подивилися в майбутнє і виявили, що воно повне благодаті. Нас запрошують подивитися на себе самих, якщо ми хрещені і якщо ми вірні члени великої сім’ї Ісуса, і осягнути ту радикальну зміну, яку Бог зробив у нас. (Якщо в нас є бажання запитати : «Що це за радикальна зміна?», то або ми були завжди настільки святими, що ніколи цього не потребували – з цим би посперечався сам Павло! – або ми такі далекі від розуміння Його Звістки, що, схоже, тільки починаємо свій шлях у вірі). Те, що ми бачимо в житті, яке преображене Благою звісткою, – прямий результат щедрої, рясної Божої любові. І саме тому Він хоче, щоб ми у свою чергу були щедрими, добрими і лагідними. У цьому суть вірша 2. Бог не просто вирішив встановити якісь нові правила заради них самих і що одне з них полягає в тому, що християни повинні добре ставитися до людей. Основа для наслідування цих правил життя для перших християн завжди була глибшою. Ми покликані не лихословити людей, бути миролюбними і так далі, бо ми самі – твориво щедрої Божої любові, і якщо ми не показуємо таку ж щедру, добру, любов, що прощає, ми, очевидно, забули своє походження.

Це діє в двох різних стосунках. По-перше, наш обов’язок бути добрими і лагідними до інших – просто наша відповідь на Божу любов. Ми зобов’язані Йому всім нашим життям; невже це так багато – прохання, щоб ми відповіли з вдячністю, поводячись так, що це Його прославляє? З іншого боку, ми уражені, виявивши, що, коли ми добрі і лагідні до людей, це – частина «з’явлення» Божої благодаті і людинолюбства. Бог хоче продовжувати виявляти сам Себе, як Він почав робити це через Ісуса і в Ньому; і перший Його спосіб дії – через Своїх послідовників, які поступають таким чином, що люди починають розуміти, хто такий Бог і які має риси. Творець світу – щедрий хазяїн, який розіслав по всьому світу запрошення на своє свято. Ми, будучи Його вісниками, повинні жити так, щоб люди, які нас дізнаються, захотіли змінитися. 

Тита 3:8б-15 – Уникай спорів і суперечок

«І я хочу, щоб ти і про це впевняв, щоб ті, хто ввірував у Бога, дбали про добрі діла пильнувати. Для людей оце добре й корисне! Вистерігайсь нерозумних змагань, і родоводів, і спорів, і суперечок про Закон, бо вони некорисні й марні. Людини єретика, по першім та другім наставленні, відрікайся, знавши, що зіпсувся такий та грішить, і він сам себе засудив. Як пришлю я до тебе Артема або Тихика, поквапся прибути до мене в Нікополь, бо думаю там перезимувати. Законника Зину та Аполлоса вишли квапливо вперед, щоб для них не забракло нічого. Нехай же навчаються й наші дбати про добрі діла при конечних потребах, щоб безплодні вони не були. Вітають тебе всі, хто зо мною. Вітай тих, хто любить нас у вірі. Благодать з вами всіма! Амінь.»

Ми отримали сьогодні чарівне весільне запрошення. У ньому молода пара, яка перебуває на служінні в церкві, наполягала, що не хоче звичайних подарунків. Замість цього жених і наречена переконували гостей, які б захотіли їм щось подарувати, щоб вони пожертвували на приватну добродійність, яку здійснюють люди, працюючі з сім’ями, школами, лікарнями і т. п. у дуже бідних куточках світу. Це – прекрасна ідея (я сподіваюся, що це не означає, що для молодих це закінчиться тим, що вони залишаться без посуду і кухонного начиння!), і вона принесе чималий плід.

Це, насправді, спосіб двадцять першого століття зробити те, що Павло робить у віршах 8 і 14: він переконує, щоб Тит наполягав на тому, щоб християни «дбали про добрі діла пильнувати». Як ми бачили раніше, і як стає ясно, зокрема, з вірша 14, «добрі діла» у цьому випадку не означають «жити морально» або «покорятися Закону». Ці «добрі діла» – надати конкретну допомогу, особливо грошима тим, хто має потребу, або якось прийняти участь у надзвичайній ситуації, яка вимагає термінової допомоги. Цей уривок насправді починає звучати так, якби Титу треба було організувати те, що ми сьогодні назвали б добродійною організацією.

У певному розумінні, це точно те, чим було раннє християнство. Одна з чудових причин, чому перші християни були відомі (і чому швидко поширювалася віра), те, що їх не можна було зупинити, коли доводилося допомогти іншим, і грошима і практичним способом. Якщо люди хворіли, християни доглядали за ними. Якщо люди були голодними, то вони давали їм їжу. Якщо люди сиділи у в’язниці, християни відвідували їх. І так далі. Вони чинили так не лише стосовно власної сім’ї (більшість людей у світі зробили б це), але стосовно сторонніх, до людей з різних верств суспільства та етнічних груп, навіть стосовно колишніх ворогів. Звичайно, це виходить прямо з попереднього уривка. Будучи самі охоплені щедрою любов’ю Божою, вони не могли не допомогти, діючи так само.

Наступний момент, що міститься у фрагменті, містить у собі думку: усе, що роблять люди, не має бути безплідним (в. 14). Безплідний християнин схожий на безплідну яблуню. Вона може прекрасно виглядати під час весняного цвітіння, але вона не виконує свого призначення. Звичайно, є багато способів приносити плоди. Не кожен може надати матеріальну допомогу. Для одних залишатися вдома і молитися – єдине, але в будь-якому випадку краще, що вони можуть зробити. Для інших молитва може і повинна перейти в дію.

Коли для Церкви настає пора або трапляється нагода багато працювати і щедро благодіяти, цікаво, як деякі люди, можливо, як захід, несподівано знаходять більш насущним зайнятися безліччю богословських і біблійних суперечок, і з головою занурюються в них. Є, звичайно, таке поняття, як своєчасне обговорення серйозних тем, що відносяться до Біблії і богослов’я; я – у жодному випадку не збираюся цього заперечувати! Але іноді такі обговорення можуть прийняти не бажаний поворот, і стати тим, що Павло тут називає «нерозумними змаганнями» (в. 9). Іноді, як він каже, це стурбованість родоводами. Я одного разу читав лекції групі студентів-християн і після закінчення деякі з них підходили до мене і запитували мене під час приватного спілкування про різницю між родоводами в першому розділі Євангелія від Матвія і третьому розділі Євангелія від Луки. (У мене в лекціях не було нічого стосовно цього). Ясно, деяких людей цікавила ця проблема для підкріплення свого погляду на Священне Писання, що мають на увазі ці уривки. Але, думаю, що в цих молодих інтелігентних християн були набагато важливіші питання, про які треба було роздумувати.

Чи це можуть бути суперечки про Закон, більш за все, не питання християнської поведінки, а швидше питання про те, як тлумачити юдейський Закон з християнського погляду. Це серйозна тема і заслуговує уважного дослідження; але іноді за це дослідження беруться люди із заскнілими поглядами і з рішучістю нав’язати їх іншим. Більшість християнських наставників вважають, що краще взагалі уникати таких суперечок, оскільки набагато корисніше замість цього провести вечір, порпаючись з лопатою і сапою в саду чи городі.

Але, думаю, немає пастора, який захотів би все це так залишити. Усі ми сподіваємося і молимося про це, як би незграбно це в деяких не виходило; як би такі люди, що сперечаються і багато міркують про Закон, не забрели самі і не завели інших у нетрі своїх дивних і хитромудрих ідей, ми можемо бути в змозі працювати з ними, молитися з ними і допомагати їм побачити повнішу і ціліснішу картину християнської істини. Але Павло, з усім його власним пастирським досвідом за плечима, знає, що не завжди вийде так, як би нам хотілося. Натомість треба зробити те, що радив Ісус у Мт. 18 з приводу людей, які грішать в общині: перше попередження, потім друге, потім взагалі перестати з ними спілкуватися.

Ми, я підозрюю, приголомшені цим. Ми жили впродовж тривалого часу (принаймні, це стосується церков Західного світу) повністю за іншими принципами, де майже кожен схилявся до того, щоб бути люб’язним майже з усіма, і люди, які викликають неприємності і розподіл у Церкві, часто йшли безкарними. На жаль, є ті, до кого епітети «той, що збився з шляху», «грішний» і «несе засудження в собі самому» занадто добре застосовні. Іноді єдине, що ми можемо реально зробити з ними – це їх уникати.

Плани подорожі Павла з одного боку розчаровують нас, а з другого – інтригують. Найвідоміше місто з назвою «Нікополь» знаходиться на західному узбережжі Греції, і не ясно, коли Павло міг піти туди або чому він чекав, що Тит покине Крит і приєднається до нього там – це була чимала відстань. Проте, можливо, що нам треба припустити, що Павло покине Крит у своїй останній подорожі, бажаючи дістатися до Нікополя до зими і навесні піти звідти в Рим. Це було б цілком звичайним маршрутом. У такому разі, як ми знаємо з Дій Апостолів про інші його подорожі, здійнялися сильні середземноморські вітри і вщент розбили його плани на цей раз.

Проте так чи інакше Павло завжди знав, що його плани завжди виходили в результаті здійсненими навпаки і їх маршрути вставали з ніг на голову. Він навчився терпіти невдачі і потрясіння. Те, що мало значення – не те, що сталося з ним, але любов, віра і благодать Божі, про що Павло не може не згадати ще раз, коли завершується цей дорогоцінний твір, наповнений незвичайною пастирською мудрістю.

Попередній запис

Тита 2:1-10 – 2:11-15

Тита 2:1-10 – Розпорядження для різних груп вірних «А ти говори, що відповідає здоровій науці. Щоб старі чоловіки тверезі були, ... Читати далі