Чимало християн вважають, що від фізичних вправ мало користи. Їхня думка частково ґрунтується на тому, що апостол Павло написав до Тимофія: «Бо тілесна вправа мало корисна, а благочестя корисне на все» (1Тим. 4:8).
Однак біблійні часи значно відрізняються від нинішніх щодо потреби людей у справжніх «тілесних вправах». Коли Ісус жив на землі, люди здебільшого проходили від трьох до десяти миль упродовж щоденного життя і праці! Як видається, додаткові заняття не були потрібні. Зазвичай фізичні вправи виконували тільки в Римській імперії, щоби збільшити розмір м’язів і зміцнити тіло для участи в глядацьких видах спорту. Безперечно, Павло цінував фізичне здоров’я. Він просто вважав, що вправи заради участи в спортивних змаганнях – це не те використання часу й енергії, що розвиває духовну силу.
Коли Ісусові було приблизно чотири чи п’ять років, Він прийшов із сім’єю з Єгипту до Назарета, здолавши понад 400 миль. Згодом Його служіння вирізнялося частими подорожами до різних частин Ізраїлю, і Він не раз ходив дорогою з Галилеї до Єрусалима, а це понад 120 миль.
Євреї мали сім офіційних свят, три з яких належало відзначати в Єрусалимі: Пасху (свято опрісноків), П’ятдесятницю (свято седмиць) і Суккот (свято кучок). У Виході 34:23 сказано про ці свята: «Тричі на рік повинна з’являтись уся чоловіча стать твоя перед лице Владики, Господа Бога Ізраїлевого» (Вих. 34:23).
Бувши побожним євреєм, земний батько Ісуса, Йосиф, відвідував ці три річні свята в Єрусалимі. Існував також звичай брати в таку прошу цілу родину. Іти доводилося через гористі і пустельні райони, часто за температури, що могла коливатися від морозу (восени і ранньою весною) до понад плюс 44 градусів за Цельсієм (влітку). Дуже ймовірно, що Ісус вирушав у ці подорожі тричі на рік від п’ятилітнього віку аж до тридцятиліття. Якщо це так, то Він пройшов щонайменше 18 тисяч миль тільки в цих щорічних прощах від Галилеї до Єрусалима!
Ми напевне знаємо, що Ісус мандрував із Назарета до Єрусалима, коли Йому минуло дванадцять років. У Євангелії від Луки читаємо: «Щороку батьки Його ходили до Єрусалима на свято Пасхи. І коли було Йому дванадцять років, прийшли вони також за звичаєм до Єрусалима на свято» (Лк. 2:41-42).
Євангелист Артур Блессіт дістав мапи, що зображали дороги, якими мандрував Ісус. Він порахував, що за три роки впродовж усього Свого публічного служіння Ісус пройшов 3125 миль. Він додав до цієї відстані дорогу з Єгипту до Назарета, а також милі, які Ісус подолав від Галилеї до Єрусалима, – і загалом одержав 21595 миль, котрі Ісус, імовірно, пройшов за ціле Своє життя.
Видається, що досить часто Ісус проходив від десяти до двадцяти миль на день. Ми не маємо й гадки, скільки миль Він подолав, коли сорок днів прожив у пустелі на самому початку Свого служіння. Насправді Ісус міг пройти за Своє життя відстань, удвоє більшу, ніж обчислив Блессіт.
Для порівняння, відстань навколо світу вздовж екватора становить 24901,55 милі. І цілком можна припустити, що Ісус за Своє життя обійшов майже цілу земну кулю![1]
Найкорисніші вправи – аеробні
Найпотрібніші вправи для серцево-судинної системи – саме аеробні. «Аеробний» означає лише «за присутности повітря». Такі вправи і випробовують, і допомагають клітинам тіла отримувати кисень. Серцево-судинна система і м’язи стають витривалішими і сильнішими. Серце спроможне помпувати більше насиченої киснем крови за один удар, а тому працює ефективніше, а серцевий ритм у стані спокою стає повільнішим. Неспішний, сильний пульс – це добра ознака тренованости серцево-судинної системи. Я не раз зустрічав марафонців, пульс яких становив 50 ударів за хвилину.
Аеробні – це вправи, що залучають великі групи м’язів тіла до ритмічних рухів упродовж тривалого періоду часу. До таких вправ належить жвава ходьба, біг підтюпцем, аеробні танці, їзда на велосипеді, плавання, веслування, біг по сходах, біг на ковзанах і лижний біг. Аеробного ефекту можна також досягти, граючи в такі рухливі ігри, як ракетбол, теніс, баскетбол чи інші активні види спорту.
Навіть не надто швидка ходьба – це чудовий вид аеробних вправ. До слова, деякі дослідження показують, що ходьба в помірному темпі п’ять разів на тиждень впродовж тридцяти хвилин така ж корисна, як і жвава ходьба чи біг підтюпцем, хоча результату від жвавої ходьби чи бігу можна досягти за коротший час.
Як активний ходак, Ісус, безперечно, виконував чимало аеробних вправ.
Користь аеробних вправ для здоров’я
Найбільша користь від аеробних вправ – це суттєве зниження ризику серцево-судинних хвороб. Фактично, загрозу можна зменшити приблизно на 50 відсотків. У людей із хворобою серця аеробні вправи зменшують ризик її прогресування. Також вони сприяють тому, що в тілі формується допоміжна циркуляція в коронарних артеріях. Ці додаткові артерії діють як своєрідний природний шунт і покращують кровообіг у серцевому м’язі.
Аеробні вправи також зменшують те, що ми називаємо факторами ішемічного ризику. Це фактори, які впливають на хвороби серця. Аеробні вправи допомагають схуднути, понизити кров’яний тиск, зменшити рівень тригліцеридів і поганого холестерину в крові. Регулярні заняття підвищують рівень доброго холестерину. Під час одного дослідження науковці стежили за понад 84 тисячами няньок впродовж восьми років. У тих жінок, які регулярно працювали, ризик серцевого нападу та інсульту зменшився на 54 відсотки порівняно з малорухливими жінками. Подібні дослідження серед чоловіків показали такі самі результати.
Вправи також допомагають запобігти діябетові і покращити толерантність до глюкози – здатність тіла регулювати рівень цукру в крові. Порушена толерантність до глюкози часто призводить до діябету. Сьогодні приблизно один із чотирьох дорослих американців ризикує її розвинути, а відтак захворіти на діябет. Фізичні вправи також покращують здатність тіла використовувати інсулін.
Недавні дослідження показали, що регулярна фізична активність суттєво зменшує шанси на розвиток цукрового діябету другого типу навіть без втрати ваги. Але схуднення ще більше понизить ризик хвороби. У людей, котрі регулярно виконують фізичні вправи, загроза діябету другого типу нижча майже на 300 відсотків[2]. Приблизно 90 відсотків усіх діябетиків мають саме діябет другого типу. Така форма хвороби – це не брак інсуліну, а результат опору тканин, особливо печінки і м’язів, на його вплив.
А ще регулярні аеробні вправи допомагають знизити ризик захворювання на рак. Для фізично активних осіб загроза занедужати на рак товстої кишки, грудей і простати значно менша[3]. Сьогодні стільки людей переймаються цією хворобою, і найкраще, що вони спроможні зробити для її запобігання, – вийти на жваву прогулянку чотири чи п’ять разів на тиждень! Це добре не тільки для тіла, а й для душі, бо трохи свіжого повітря і сонячного проміння ніколи не завадить!
[1] Arthur Blessitt, «How Far Did Jesus and Mary Walk?» www.blessitt.com
[2] М. Mogadam, Every Heart Attack Is Preventable (Washington: Lifeline Press, 2001).
[3] S. Blair et al., «Physical Fitness and All-Cause Mortality: A Prospective Study of Healthy Men and Women», Journal of the American Medical Association, 262 (1989), 2395-2401.
