Боже покликання… Ця фраза в певних життєвих обставинах може набути дещо іншого змісту – «надання другого шансу», повернення до місця розставання з Богом. Що ж, і таке буває, при чому практично з кожним з нас, і не один раз… Найкраще подібну картину ілюструє Христова притча про Блудного сина (Лк. 15:11-32), а також про його милосердного батька, про якого згадують значно менше в порівнянні з непутящим сином. А дарма, бо про цього є персонажа є що сказати…
Виходячи зі змісту притчі, можемо дійти висновку, що батько в ній виступає мудрою, виваженою та, саме головне, милостивою особою. Саме ті риси, яких ніколи не буває забагато, і які доповнюють одна одну, творячи з певної людини цілісну особистість, яка в житті приноситимете користь собі та оточуючим її людям. Втім, варто зазначити, тільки в такому поєднанні і взаємному доповненні: адже мудрість без милосердя з часом може породити з людини виваженого тирана, який не прощатимете ближнім їх помилок, а, у свою чергу, милосердя без мудрості може породити тиранів з оточення цієї людини, які не прощатимуть їй її власних помилок. І щоб пересвідчитися в цьому, варто поглянути на сумний досвід батьків, які не навчилися казати своїм дітям слова «ні»…
– Але, стривайте, батько з притчі не відмовив молодшому сину частини його спадку. Виходить, що він вчинив нерозумно, якщо не відмовив синові, адже, напевно, знав, як син використає ці кошти? Хіба не так?
– Звичайно знав, адже він був мудрою людиною… А також він знав, що у випадку відмови став би в очах молодшого сина справжнім тираном, який «не дає йому жити». Батько любив свого молодшенького більше за гроші, і опинившись перед вибором: втратити кошти чи сина, – обрав збереження сина. Адже в іншому випадку, після його смерті, молодший син все рівно змарнував усі кошти, проте вже без можливості повернення до рідної домівки. А так, у молодшого виявився шанс повернутися, яким він і скористався.
І в цьому поверненні молодшого сина явно проглядається «другий», одному Богові відомий за рахунком шанс, який Він дає всім нам по великій Своїй милості. Господь дає нам можливість повернутися в саме те місце, де ми розсталися з Ним. Повернутися, щоб пересвідчитися, що Він лише «є путь, і істина, і життя» (Ін. 14:6). Що ж, деколи треба опинитися біля свинячого їдла, щоб почати цінувати Господнє частування, яке Він пропонує кожному з нас…
І в цьому поверненні, і в цій зустрічі можна роздивитися друге покликання. Проте не таке, під час якого людина, яка і так слідувала за Господом, чує заклик слідувати за Ним далі, тим самим отримуючи можливість розкрити нові, доки приховані для неї та оточуючих таланти і здібності. Ні, звичайно, це буде виглядати дещо по-іншому: по-перше, людина пересвідчиться, що Бог так само любить її, як і в момент їх розставання… А також переконається в тому, що в неї є можливість перебувати поруч Бога, слідувати за Ним з метою преображення задля Царства Божого, яке, як відомо, міститься всередині нас (див. Лк. 17:21), і яке розкриється в повній мірі вже в загробному житті.
