Добре, коли розумієш про що йде мова. А що робити людині, яка і хотіла б збагнути, проте все почуте для неї сприймається зовсім в іншому світлі, на кшталт спроби пояснити жителю Середньовіччя принципи користування Інтернетом. Адже Інтернет і мислення, саме сприйняття світу жителя Середньовіччя знаходяться в зовсім інших площинах.
З таким станом речей часто стикаються благовісники, як у стародавні часи, так і в сьогоденні, які намагаються пояснити оточуючим людям основи Благої звістки, сенс якої можна коротко передати словами апостола Павла: «Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим. 5:8).
Хіба ми грішники? Навіщо помирати? Хто такий Христос? А Який Він, Бог? – От короткий перелік питань, який породжує одне коротке речення, і як можна здогадатися, відповіді на ці запитання породжуватимуть ще більше запитань, яким, напевно, не буде кінця і краю… Звичайно, якщо це буде цікаво людям, до яких власне звернена місіонерська проповідь.
Набагато краща ситуація, коли людина оминаючи купу другорядних питань, ставить головне запитання: «Що мені зробити, щоб мати життя вічне?» або ж «Що мені робити, щоб спастися?» (Діян. 16:30). Як це зробив свого часу в’язничний сторож, поставивши щойно згадане запитання Павлу та Силі. Здавалося, от він, тріумф проповідника! Людина із самого початку, звичайно в силу певних обставин (між іншим, спроби вчинити самогубство!) поставила фактичне єдине правильне запитання. Що тут залишається, як тільки не порадіти за новонаверненого і за щасливих проповідників, які стали свідками дива!
Втім, у випадку Сили та Павла диво спочатку набуло вигляду великого землетрусу, «так що захиталася основа в’язниці; і враз відчинились усі двері, і кайдани на всіх послабли» (Діян. 16:26). «У всіх» – це зокрема в Павла та Сили, яких напередодні в день побили палицями, «нанісши їм багато ударів», і «вкинули у в’язницю, наказавши в’язничному сторожеві пильно стерегти їх. Одержавши такий наказ, він вкинув їх у внутрішню в’язницю і ноги їхні забив у колоду» (Діян. 16:23,24). От така була передумова навернення в’язничного сторожа. А також нагадування всім, хто вважає, що в проповіді Благої звістки немає нічого складного та небезпечного.
Проте це ще не все. Хіба про життя вічне, а саме під цим мається на увазі спасіння в площині Благої звістки, думав в’язничний сторож, коли питав апостолів: «Що мені робити, щоб спастися?» Звісно ні! Він про такі речі, як життя вічне, навіть не міг здогадуватися, втім, як і більшість наших сучасників. Сторож лише піклувався про те, як уникнути вкрай скрутного становища, в якому він опинився: адже втеча ув’язнених для нього не передбачала нічого доброго. Варто лише пригадати, що сталося з іншими сторожами, які не змогли під вартою утримати Петра. Цар Ірод, «пошукавши його [Петра] і не знайшовши, судив сторожів і звелів стратити їх» (Діян. 12:19).
Що ж залишалася робити апостолам у цій ситуації? Адже вони прекрасно розуміли, що сторож піклується про сьогоденні речі, і йому немає жодного діла до життя вічного, про яке він навіть гадки немає, на кшталт середньовічного жителя, який теж гадки не мав про появу глобальної мережі і про ті переваги, які вона надає. Апостольська відповідь по-справжньому проста та одночасно не менш геніальна: «Віруй у Господа Ісуса Христа і спасешся ти і весь дім твій» (Діян. 16:31). Або ж, як писав апостол Петро: «Усі турботи ваші покладіть на Нього, бо Він піклується про вас» (1Пет. 5:7). Усі турботи – це абсолютно всі турботи, а не якісь окремі, як ми звикли вважати.
Так, по ходу справи, в’язничний сторож набув життя вічного, про існування якого навіть не здогадувався: «І проповідали слово Господнє йому і всім, хто був у домі його. І, взявши їх тієї ж години ночі, він обмив їхні рани і негайно охрестився сам і всі домашні його. І, привівши їх у свій дім, запропонував трапезу і радів з усім домом своїм, що увірував у Бога» (Діян. 16:32-34). Виходить, Господь тої ночі покликав в’язничного сторожа двічі: вирішивши його насущні питання та допоміг відкрити разом із сімейством двері до вічності.
