У 1906 році Аптон Синклер написав «Джунглі» – книжку про практики м’ясоконсервної промисловости, що загрожували здоров’ю споживачів. Книжка привернула увагу президента Теодора Рузвельта, який після того відіграв головну роль у прийнятті законодавства, що вимагало перевірки усього м’яса, яке перепродували в інші штати. М’ясоконсервна промисловість була зобов’язана заплатити за очищення власного бізнесу.
На початку минулого століття зазвичай убивали 50 голів великої рогатої худоби на годину. Тепер на деяких найновіших комбінатах – 400 голів на годину! На більшости різниць темпи забою худоби значно вищі, ніж 300 голів на кожну робочу годину тижня. Уся держава споживає значно більше яловичини на особу, ніж будь-хто в давньому Ізраїлі міг собі уявити.
За інформацією міністерства сільського господарства США, 1991 року було забито приблизно 37 642 000 голів худоби і телят. Але є і добра новина: згідно з цифрами, того ж 1991-го американці спожили менше яловичини, ніж, наприклад, п’ятнадцять років до того. 1976 року цей показник становив приблизно 42 кілограми на особу, а 1991-го пересічний американець їв уже 31 кілограм яловичини на рік[1]. Та навіть така кількість – це приблизно понад пів кілограма гамбургерів на одну особу за тиждень! А чимало американців з’їдають значно більше.
Звичайне перероблення яловичини
Дуже мало людей, яких я зустрічаю, розуміють процеси, що відбуваються на різниці. Однак нам важливо знати про них, якщо справді хочемо їсти, як Ісус. Дозвольте мені запропонувати вам короткий опис.
У сучасній різниці вистачає 25 хвилин, щоб перетворити живого бичка на біфштекси і гамбургери. Робота на такому підприємстві – одна з найнебезпечніших у Сполучених Штатах, там ризик травмуватися приблизно втроє вищий, ніж на типовому заводі. Виробничі лінії було прискорено, щоби збільшити обсяги виробництва, а отже й прибутки.
У типовій сучасній різниці худоба іде по вузькому жолобу в один ряд до убійника. Убійник – це робітник, який стріляє в лоб бичка із пневматичного пістолета з висувним металевим стержнем. Постріл мусить бути точним, аби тварина втратила свідомість. На численних м’ясокомбінатах пістолети таких типів не завжди виконують свою функцію з першого разу. По суті, тільки 36 відсотків різниць, що їх використовують, визнали прийнятними, тобто там худоба втрачала свідомість після першого пострілу принаймні в 95 відсотках випадків. Часто доводилося завдавати тваринам другого і третього удару.
Коли бичок падає, до однієї з його задніх ніг чіпляють ланцюга, який підносить тварину в повітря, щоби робітники на виробничій лінії могли зарізати її і випустити кров. Робітник використовує довгого ножа, аби розпороти шию бичка, відсікаючи сонні артерії. Ножем слід поцілити точно, щоб гуманно вбити тварину. Часто бички отямлюються (позаяк насправді не втрачали свідомости) і починають рухати головами або вигинатися і викручувати спину; подеколи робітники використовують невигострені ножі, з огляду на виробничі квоти. Тварина може сім хвилин перебувати на виробничій лінії і далі залишатися живою. Насправді деякі з них ще живі, коли з них уже здирають шкіру[2].
Тварин розчленовують і білують уже за кілька хвилин після того, як їм перерізали горло, і деякі з них усе ще живі впродовж цього процесу, їх убивають буквально «шматок за шматком». Через страх і біль ці тварини виробляють гормони, які можуть пошкодити м’ясо. Крім того, їхні м’язи стискаються, а артерії звужуються – і тому кров затримується в тканинах і м’ясі.
Вислів: «Якби різниці були зроблені зі скла, то всі ми були б вегетаріянцями», безперечно, правдивий!
Заріз згідно з біблійними принципами
Заріз тварин, описаний у Біблії, цілком відрізняється від того, який практикують тепер. Передусім тварин не вбивали на спеціяльних заводах. Не існувало таких речей, як виробничі лінії. Звичайною була процедура вибору тварини з отари чи стада, як описано у Второзаконні 12:21: «Заколюй з великої і дрібної худоби твоєї, яку дав тобі Господь».
Фактичний метод зарізу відомий як шхіта. Євреї вважають, що його передано Мойсеєві як частину «усної Тори» – словесного закону, який Мойсей почув на горі Синай і об’явив релігійним провідникам Ізраїлю, котрі, своєю чергою, передавали його від покоління до покоління. У другому столітті Тору врешті було викладено письмово як частину Талмуду.
Метод зарізу шхіта мав на меті завдати тварині якнайменшого болю, щоби випустити з неї якнайбільше крови. Горло тварини швидко перерізали поперечним рухом. Цей рух мав тривати долю секунди і призвести до відтинання трахеї, стравоходу, двох черепних нервів, двох сонних артерій і яремної вени. Лезо ножа мусило бути досить довгим і надзвичайно вигостреним, без жодних щербин та нерівностей, а шия тварини – чистою, без болота, камінців і піску. Різати належало без найменшого вагання, безперервним рухом і без жодного тиску – усе робила гострота леза.
Далі надріз мав оглянути різник, якого називали шохетом, аби переконатися, що трахея і стравохід належно відтяті. Такий процес потребував вміння і вправности, також його належало робити з побожністю і повагою до того факту, що Бог сотворив ту тварину. Різники мали скласти суворий іспит і одержати дозвіл від рабинів.
Якщо будь-якої із цих процедур не додержувалися, м’ясо вважали непридатним для споживання.
Після зарізу досліджували легені й інші внутрішні органи тварини. Особини, травмовані після падіння, або ті, що були розірвані дикими звірами чи отруєні, зазвичай мали дефект у внутрішніх органах. Їх теж не їли. Коли застосовували цей біблійний метод, жодна тварина не страждала більше, ніж потрібно. Шкідливі гормони не потрапляли в їхнє м’ясо і з тварин випускали максимальну кількість крови.
Про телятину
Коли в сучасній Америці вирощують телят, їм зазвичай дозволяють смоктати молоко один-два дні. Після того їх відлучають від корови, замикають у невеликому стійлі і дають висококалорійний корм без заліза. Це призводить до недокрів’я, а відтак м’ясо набуває блідого кольору та ніжної текстури. Щоби теля не занедужало, використовують антибіотики. У багатьох молочних тварин у легенях утворюються спайки. Вони, безперечно, не витримали б перевірки шохета.
У кошерному м’ясі немає крови
Як ми вже зауважували раніше, закон левітів забороняє споживати кров, навіть якщо вона з чистих тварин. У Левіта 7:26-27 чітко сказано: «Ніякої крови не їжте в усіх оселях ваших ні з птахів, ні з худоби; а хто буде їсти яку-небудь кров, знищиться душа та з народу свого» (Лев. 7:26-27).
З кошерної яловичини дбайливо випускали усю кров. Як саме це робили? Використовували два методи.
Перший спосіб зробити м’ясо кошерним – вимочувати і солити. Це саме той метод, який дає визначення слову кошерний. Під час цього процесу м’ясо дбайливо миють під холодною проточною водою і ще залишають у холодній воді на 30 хвилин. Після замочування м’ясо з усіх боків вкривають шаром соли середнього помелу, який допомагає вбирати кров. М’ясо кладуть на поверхню під кутом, щоби стекла кров. Його тримають у солі впродовж години, а тоді дбайливо полощуть під проточною водою. Тричі м’ясо ретельно виполіскують і тричі вимочують у холодній воді, усуваючи всю сіль та кров[3].
Другий спосіб – смаження м’яса на вогні. Для цього сире м’ясо ретельно миють і легко солять. Далі кладуть на решітку і смажать. Цей метод дозволяє крові стекти, поки м’ясо готується. Його можна перевертати, щоб рівномірно пропеклося. Після того, як м’ясо підсмажиться, його полощуть холодною водою, змиваючи будь-який осад крови, що міг лишитися на поверхні шматка.
Чимало супермаркетів пропонують кошерне м’ясо. Так, ціна може бути трохи вищою, але ваше здоров’я того варте.
[1] Erik Schlosser, Fast Food Nation (New York: Houghton Mifflin Co., 2001).
[2] Washington Post, 13 April 2001.
[3] Lipschutz, Kashruth.
