Що справжнє?

Лукаве серце людське найбільше і вкрай зіпсоване; хто пізнає його? (Єр. 17:9)

Які ж невтішні це слова. Чому хтось так песимістично описав нас, сотворених на Божу подобу? Так, трапляються й недобрі люди, але хіба добрих загалом не більше, ніж поганих?

І ми читаємо відповідь. Вона в Божих словах, записаних у Книзі пророка Єремії 17:9. Наші серця «лукаві» і «вкрай зіпсовані».

Але все одно ми прагнемо переконати інших, що ми не такі, якими є насправді. І це ще не найгірше. Ми самі переконуємося в тому, що не такі, якими є насправді. Ми блукаємо в заблуканому світі.

Кожен із нас такий, який є насправді, але ніщо в цьому світі не є таким, яким здається!

Птолемей гадав, що земля була центром Всесвіту. Тепер ми знаємо, що Земля – невелика планета серед трильйонів небесних тіл, у мільйони разів більших, ніж вона сама.

Одного разу люди вирішили порахувати кількість зір. Вони вважали, що їх є приблизно 2000. Тепер астрономи вважають, що одинадцять трильйонів зір припадає на кожну людину на землі! Тобто одинадцять трильйонів помножити на шість мільярдів. Це багато! Безумовно, що Творець усього цього може зробити все, що хоче.

Наш Творець сотворив Всесвіт таким великим, що ми не можемо навіть уявити, як далеко він сягає. Однак Творець віддав Себе на жертву, щоб ми могли переповнитися радістю! Він вирішив зробити нас Своїми названими дітьми! Хіба можливо думати про це і далі казати, що ми не маємо підстав для великої радости?

Бог дає нам змогу бути сотвореними ще раз. Ми можемо «народитися з висоти», прощеними від усього нашого обману і злоби. Христос – це архітектор цього нового творіння. Бог хоче, щоб ми вважали себе Його новим творінням і тішилися цією новизною життя заради сповнення радістю – великою радістю!

Отже, хто в Христі, той нове створіння; давнє минуло, тепер усе нове. (2 Кор. 5:17)

Ми можемо побачити себе цілком новими людьми. А можемо також побачити себе старими людьми – такими, якими ми були колись. Тоді в нас буде мало підстав сильно радіти.

Мені пригадується історія, яку я чув багато років тому. Священик навідався до одного свого парафіянина; той саме орав землю кіньми.

«Джоне, я прийшов просити тебе про послугу. Парафіяни звернулися до мене, щоб я поговорив із тобою про твою поведінку в церкві. Ти буваєш таким схвильованим, що іноді починаєш кричати. Вони кажуть, що ти їм заважаєш поклонятися Господу».

Чоловік відповів: «Отче, будь ласка, простіть мені. Я не хотів нікого тривожити. Просто іноді я згадую, яким недобрим був раніше і які страшні речі робив. А потім пригадую те дивовижне відчуття, коли я попросив у Бога прощення. Ох, яким же щасливим я став! Ох, отче, будь ласка, потримайте цю вуздечку, я мушу трохи покричати!..» І чоловік побіг через поле, вигукуючи: «Хваліть Господа! Хваліть Господа!»

Нам потрібна могутня радість, яка спроможна перемогти будь-яку природну нехіть зрозуміти, що Бог сотворив нову людину в кожному з нас!

Бог використав Новий Завіт, аби розповісти, якими ми маємо бачити себе: прощеними, названими Його дітьми; призначеними для Неба. Він каже, що Христова праведність – тепер наша праведність (див. 2 Кор. 5:21). Ми могли би подумати: «Я себе таким не уявляю». Але пам’ятайте: ми нічого не бачимо таким, яким воно є насправді. Ми бачимо сталевий стержень, але не можемо осягнути того, що він складається з трильйонів атомів. Ми дивимося на зорі, але не можемо й уявити, що вони становлять менш ніж одну трильйонну відсотка Всесвіту!

Бог хоче, щоби ми осягнули всю величезність Його дарів для нас.

Якщо ви вважаєте себе ніким і нічим, це означає, що вас обманули! Якщо ви попросили в Бога прощення і прийняли Христа як свого Спасителя, то ви вже не є тією підступною й надзвичайно лукавою істотою, якою були колись. Ви – дитина Божа! Що більше ми розуміємо, ким бачить нас Бог, то більшою стає наша радість. І саме з цієї причини ми можемо озиратися довкола й думати: «І я також не такий, яким здаюся. Я призначений для небесної слави».

Бог сотворив нас з усіма нашими хибами, щоби показати Свою всемогутню силу. Він бачить нас такими, якими ми є насправді, – Його улюбленими дітьми. Заради нашої ж користи ми мусимо вчитися бачити себе такими, якими бачить нас Бог. Пам’ятайте, Він бачить нас Своїми очима!

Наша думка про самих себе вкрай важлива. Ми звикли думати, що негідні любови чи Божого благословення. Звісно, ми були негідні. Але тепер ми вже не ті самі. Почалося нове життя. Ми вчимося вірити у все, що повторюємо подумки. Тож прочитайте, що хоче про вас сказати Бог, і повсякчас повторюйте собі ці істини:

Тому ти вже не раб, а син, а якщо син, то і спадкоємець Божий. (Гал. 4:7)

Ми можемо й не почуватися дітьми Божими, але саме так називає нас Біблія, якщо ми віримо в Ісуса Христа. Тому ми мусимо запитати себе: «Що реальне?» Реальною є істина. Годі покладатися на те, що видиме, бо ніщо не є таким, яким здається. Наприклад, Біблія каже, що смерть – ще не остаточний кінець:

І кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повік. (Ін. 11:26, шрифтове виділення – автора)

Коли наше тіло вмирає, ми вмить оживаємо в Христі!

За кілька секунд до того, як помер мій батько, він сів у ліжку і сказав: «Поглянь! Вони прийшли сюди мене зустріти». Він умер, не встигнувши пояснити, хто такі «вони». Я завжди думав, що то були ангели, яких послано супроводити його до нової оселі. Перед смертю моя бабуся Каротерз сказала мені: «Я чую музику. Не пропусти її, Мерліне, не пропусти!» Перш ніж умерти, мій брат Давид Бер показав рукою і сказав: «Поглянь, тут Ісус!»

Я звертаю вашу увагу на Ісуса і кажу: «Він ще живий! Він живе, щоб дати вам велику радість!» Він хоче, аби ви повірили: через Нього ви маєте нове життя, яке переповнене великою радістю!

Попередній запис

Радість у біді

Наш світ – справді занепалий. Це місце зовсім не щасливе. Проте Бог каже нам радіти завжди (див. 1 Сол. 5:16). ... Читати далі

Наступний запис

Сила, що підносить угору

Ми маємо дивовижний потенціял приймати радість, який дає нам змогу притягувати інших до Христа. Для безвірника радість християнина – наче ... Читати далі