Чи Бог зраджує вас?

Ступаючи по галявині, ви не знищите назавжди пагіння трави. Уже незабаром воно бадьоро підніметься знову. Але якщо постійно ходити однією й тією самою дорогою, трава зрештою зів’яне і помре. Якщо ходити тією дорогою далі, у землі утвориться рівець. Саме тому нещасливі думки залишають рубець у нашому розумі. Кінець кінцем ми відчуваємо, що радістю сповнитися годі. І саме в цю мить здається, що Бог зрадив нас.

Брак віри яскраво демонструють наші думки. Якщо ми думаємо: «Я нещасливий», це стає визнанням того, у що ми віримо. Ми кажемо собі та, можливо, іншим: «Бог зрадив мене». Ми можемо висловитися інакше, але все одно проголошуємо Його неспромогу. Такі думки відберуть у нас радість, яку Бог призначив нам.

Чи Бог зраджує нас? Погляньмо на те, що каже Біблія:

Бо Христос, коли ми ще були немічні, в призначений час помер за нечестивих. (Рим. 5:6)

Біблія безумовно погоджується з тим, що ми маємо потребу і що ми безсилі допомогти собі. Яке Боже рішення на нашу потребу? Христова смерть на хресті. Через смерть Ісуса на хресті…

ми маємо відкуплення Кров’ю Його і прощення гріхів. (Кол. 1:14)

Оце й воно! Тепер розумієте? Через те, що Ісус зробив для нас, ми можемо бути прощені! Бог має владу прощати нам. Розгляньмо цю концепцію в більш знайомому для нас вимірі:

Президент Сполучених Штатів має владу й повноваження помилувати Джона Доу. Президенту не потрібно перелічувати своїх причин; він ставить підпис, і його рішення остаточне. І байдуже, чи Джон Доу викрав мільйон доларів, чи когось убив.

Джон Доу сидить у камері, коли наглядач тюрми отримує звістку про помилування. Наглядач може вважати, що це помилування цілковито хибне, але його думка жодного значення не має. Він мусить звільнити Джона Доу.

Губернатор штату може розсердитися і захотіти зупинити це помилування, але він нічого вдіяти не може. Він не може подати апеляції ані до жодної особи, комісії чи посадовця, ані навіть до Верховного суду! Джон Доу виходить на свободу – крапка!

Ба більше, суди не оголосять Джона Доу засудженим злочинцем. Його минуле незаплямоване – так, ніби він ніколи не вчиняв злочину.

Спробуйте уявити собі радість, яку відчує цей Джон Доу, почувши цю добру звістку! Президент Сполучених Штатів має надзвичайну владу.

Божа влада прощати гріхи далеко неймовірніша. Господь має владу прощати будь-який гріх, будь-якого роду, хоч яким би він не був. Якщо Джон Доу попросить Бога простити йому – і повірить, що Той прощає, – Бог ніколи не поставить йому цього гріха за вину.

Деякі люди щиро вважають, що їхнє минуле було настільки поганим і помилки настільки нерозумними, що вони не заслуговують на прощення чи на велику радість у житті. Вони вдаються в горе як знак свого істинного каяття. Але Бог не хоче, щоби до Нього ставилися так, наче Він людина. Він Всемогутній Бог. Він хоче, щоби ми мали радість, яка походить з віри, що Він цілковито простив нам.

Що частіше ми говоримо й співаємо про Його силу прощати, то більшою стає наша впевненість і радість. Ми дедалі більше стаємо схожими на молодого сина Президента Сполучених Штатів. Він може сказати своїм приятелям: «Мій батько може викликати нам літак чи корабель, коли тільки захоче. Якщо я вчиню якийсь переступ, то отримаю президентське помилування від свого батька».

«За все?»

«Так, за все».

Боже прощення – це доказ того, що Він не покинув нас. Він діяв і діє в наших інтересах. Боже прощення змінить наше життя, якщо ми це дозволимо.

Якось по телевізору я натрапив на інтерв’ю з чоловіком, якого представили як артиста, що продав більше звукозаписів, ніж будь-хто досі. В один момент він скотився в алкогольну і наркотичну яму і втратив майже все.

Коли його запитали, що спричинило таке падіння, він відповів вельми дивно. Він відчував вину за те, що досяг такого успіху! Він подумки звинувачував себе в таких страхіттях, що вважав себе гідним недуги й смерти.

Зрештою він попросив Божого прощення, прийняв Ісуса як свого Спасителя, і тоді його розум прояснів. Він знав, що Бог любив і простив його. Як каже Святе Письмо, сатана – це брехун і обвинувач. Він звинуватить нас у всьому, що може зробити нас нещасливими.

Сатана ненавидить «несправедливість» Бога, Який прощає людям тільки тому, що вони просять Його про це. Сатана може раз у раз повторювати Джонові Доу: «Ти лише обманюєш себе, якщо вважаєш, що твій злочин змито тільки тому, що Президент помилував тебе». Якщо Джон наївно повірить, решту життя він житиме, остерігаючись, що поліція схопить його і посадить назад у в’язницю відбувати довічне ув’язнення. Так само сатана може сказати нам: «Якщо ви помрете, то будете страждати – от побачите».

Ми можемо вагатися, чи Бог справді прощає нас, але коли Бог підписує помилування за гріхи, воно остаточне і повне. Він хоче, щоб наша довіра і радість були повними.

Навіщо сатані тривожитися тим, що ми маємо радість бути прощеними? Це через зміну, яка може відбутися в нас, коли ми усвідомимо всю велич отриманого дару. Назавжди прощені! Це таке щастя, і ми хвалитимемо Бога з таким захватом, що інші помітять його і також захочуть отримати прощення.

Нашого ворога тривожить не те, чого ми хочемо, а чого хоче Бог. Тому сатана насилає нам думки, які, на його погляд, не дозволять нам поринути в любов до Бога.

Сатана завжди прагне зробити нас нещасливими і не допустити до радости, якої хоче для нас Бог. Ми мусимо пам’ятати про його хитрощі, щоби чинити опір. І подеколи, щоби зробити нас нещасними, він спокушає нас.

Сатана спокусив Єву через поживу і спокусив Адама через жінку. Відтоді сатана вивчає кожну людину, аби визначити, як успішно її спокусити. Він вивчає нашу реакцію на все і чекає найзручнішого моменту, щоб здійснити обраний план. Дослідіть біблійні розповіді про життя людей, і ви побачите, наскільки успішним був сатана.

Усі люди різні. Існує 12 мільярдів очей, 60 мільярдів відбитків пальців, трильйони ниток ДНК, і всі вони різні. Окрім усіх цих відмінностей, кожна людина має досвід, який робить її унікальною, не подібною ні до якої людини, що жила коли-небудь на світі. Жодна людина не буде думати, почуватися і реагувати точно так, як ви! Ви унікальні, і ваші спокуси вигадані саме для вас.

Як часто ми скаржимося на Божу зраду, якщо насправді ми нещасні, тому що впали в спокусу?

Також ми схильні думати, що Бог зрадив нас, коли боїмося. Страх має свою користь, але коли він не на своєму місці, його можуть використати проти нас.

Щоби почати стосунки з Богом, ми мусимо пройнятися трепетним страхом до Нього – покірно схилитися і просити Його прощення. Часом люди спиняються на таких стосунках із Ним і ніколи не заходять далі. Бог хоче, щоб ми виходили за межі страху – набагато далі. Він хоче, аби ми прийняли Його прощення і пізнали, хто Він і що хоче зробити для нас. Він хоче навчити нас незрівнянної величі Свого прощення. Ми повинні боятися Бога, а також мати велику впевненість у тому, що Він зробив для нас.

З іншого боку, сатана хоче, щоб ми роздумували про свої колишні гріхи, про можливі подальші гріхи і про страх перед Богом. Коли ми міркуємо про ці речі, Бог нам здається далеким. Навіть більше, виглядає на те, що Він покинув нас. Це правда, що Старий Завіт багато говорить про страх перед Богом, однак Новий Завіт стверджує:

Усе ж від Бога, Який Ісусом Христом примирив нас із Собою і дав нам служіння примирення. (2 Кор. 5:18)

Віра в Ісуса веде нас до примирення з Богом, однак страх може перешкодити тій близькості з Ним. Страх подібний до води, яка потрапляє в бензобак автомобіля. Вода корисна, але, потрапивши в бак із бензином, вона перемагає силу палива. Страх також корисний, але він може зашкодити близькості з Богом. Ми повинні бути близько біля Бога, щоб відчувати Його радість і стати взірцем Його таємної зброї. Інколи ми гадаємо, що страх показує наше смирення, але жодного смирення не вистачить, аби хоч трохи наблизитися до Бога! Тільки через Христа ми отримуємо честь наближатися до Отця.

Страх – це фізична реальність, що здатна розносити запах. Пригадайте звичайного домашнього собаку: він нюхом чує страх. Ми не чуємо страх нюхом, але все одно відчуваємо його.

Сатана докладає максимальних зусиль, аби контролювати нас через страх. Коли Петро спонукав Ісуса не вертатися до Єрусалима, де Його могли убити, він промовляв у страху. Ісус сказав Петрові, що через нього говорить сатана, і відмовився боятися взагалі. Якщо ми боїмося Бога, то наша радість ніколи не буде більшою, ніж зараз. Але якщо ми радіємо в тому, що Бог вчинив для нас, наша радість «підніме крила, як орли» (див. Іс. 40:31).

А як же наші страждання? Коли ми страждаємо, чи вважаємо тоді, що Бог зраджує нас? Бог має силу покласти край усяким стражданням. Але Він зацікавлений у чомусь більшому, ніж просто створити для нас комфортні умови. Він хоче, щоб ми зростали в Христі і вчилися використовувати владу, яку Він дав нам. Навіть Ісус вчився на Своїх стражданнях:

Хоч Він і Син, однак стражданнями звик до послуху… (Євр. 5:8)

Страждання може зробити дещо більше, ніж просто змусити нас страждати. Воно може контролювати нашу радість. Воно легко опиняється в центрі нашого всесвіту, і буде там доти, доки ми не усвідомимо, що насправді центральне місце належить Богові. Бог не дає нам влади припинити всяке страждання – Він дає нам свободу вирішувати, як ми відреагуємо на страждання.

Лікарі мають обмежену владу над нашим болем. Знеболювальні засоби зрештою втрачають силу, і тіло з часом стає нечутливим до них. Нам може здаватися, що біль панує над нами і що ним позначений кожен наш день. Поступово біль і страждання «вкорінюються» в нашому тілі й розумі. Ми думаємо: «Якби Бог любив мене, то позбавив би від страждань». Інколи ми заходимо настільки далеко, що кажемо: «Якщо Бог забере мої страждання, тоді я знатиму, що Він любить мене. А якщо так, то я обіцяю розповідати всім, що Він учинив». Коли Він не відповідає на наші звинувачення або вмовляння, ми відчуваємо себе скривдженими – або навіть сумніваємося, що Він існує.

Врешті настане день, коли не буде більше страждань, але цей день ще не настав. Тим часом Бог об’явив «таємну зброю», щоб контролювати, як на нас впливає страждання.

Мені не до вподоби фізичний біль. І я не завжди спроможний вгамувати його тільки тому, що хочу цього. Якщо ми не можемо вгамувати біль, то як взагалі спроможні мати владу над ним?

Ісусові учні дізналися дивовижні речі про страждання. Вони вчилися радіти, навіть коли мусили терпіти неймовірний біль. Це виглядає неприродно, але саме Ісус спонукав їх до пережиття неймовірної радости.

Учні раділи, після того як їх побили, тому що Бог вважав їх гідними страждати за віру в Ісуса (див. Діян. 5:41). Яків сказав:

З великою радістю приймайте, браття мої, коли підпадаєте різним спокусам… (Як. 1:2)

Учні страждали, але вони розуміли, що Божа сила діє в них так, як вони не здогадувалися досі. Коли ми радіємо через страждання, воно більше не має влади над нашими думками. Замість почуватися приниженими, потоптаними й переможеними, ми відчуємо, як нас оточує Божа любов. Замість почуватися зрадженими Богом, ми будемо наснажені Ним!

Ставлячись так до страждання, учні звільнилися від страху розповідати іншим про Добру Новину. Вони знали, що їм загрожує ув’язнення, побиття і навіть смерть. Проте вони безстрашно звіщали Христове послання людям, які чули й вірили. Чи бачите ви, якою могутньою була сила Божої «таємної зброї», що діяла тоді і тепер діє також?

Ми відчуваємо спокусу зневіритися, коли страждаємо, але коли побачимо страждання таким, яким бачить його Бог, ми впевнюємося в тому, що воно діятиме нам на добро.

Існують духовні сили, які зневажають Божий замисел. Вони трудяться повсякчас, аби зробити нас нещасливими. Сатана підкидає нам чимало нещасливих думок, які ми можемо прийняти або відкинути. Й один із найкращих способів спростувати їх – це нагадувати собі завжди: «Бог діє мені на добро». Це та обітниця, яку Він дає нам у Посланні до Римлян 8:28.

То чому ж не ухвалити цього рішення тепер? «Що б не сталося, я вірю, що Бог оберне це мені на добро!» Підкріплюйте цю позицію знову і знову, поки вона зрештою не стане частиною вашого єства.

Дивлячись на світ навколо, ми бачимо біль, страждання і багато зла. Але Бог не покинув нас. Він має замисел для нашого пропащого, пройнятого злом світу.

Він бажав скласти найвищу жертву: Він віддав Свого Сина. Він навіть пропонує поділитися з нами Своєю радістю!

Той, хто сотворив всесвіт, поділився з нами найкращим. Він міг би повернути час, стерти все, що сотворив, і навіть оголосити, що нас ніколи не існувало! Людство зникло б.

Натомість, Бог вирішив здійснити велику зміну в кожному, хто прийме Його дар прощення. Він проголошує усіх, хто вірить, «невинними» – невинними в гріху, хибах і провинах. Тоді Він додає ще один чудовий дар: дар Своєї радости!

Мій давній приятель, Воррен Андерсон, зазвичай казав: «Оце так!». Божа радість має переповнювати нас ущерть, коли ми приймаємо те, що Він зробив для нас у Своїй доброті. Звісно, якщо ми не усвідомлюємо Його любови й доброти до нас, то, мабуть, будемо почуватися нещасними. Яким же розтринькуванням це буде!

Електрика була нам доступна з початку творіння, але людям довелося вчитися, як використовувати її. Наш Отець обіцяє подарувати нам радість у ту саму мить, коли ми повіримо в Нього. Але Його сила не матиме для нас жодної користи, якщо ми не навчимося використовувати її. На Небесах ми можемо сказати: «Яким же невігласом я був, будучи нещасливим християнином! Чому я не навчився приймати радости, яку Бог зробив доступною мені?»

Бог дасть нам всю ту радість, яку ми захочемо прийняти. Яка ж це пропозиція! Але людям важко приймати Божий дар, тому що ми мусимо приймати його повсякчас – так само, як мусимо дихати, щоб жити далі. Він дає нам змогу повірити, що вся Його сила доступна, щоб діяти нам на добро. Його сила плюс наша радість дорівнює Його радості в нас! А Його радість не зраджує ніколи.

Цей світ зрадить вас. Люди зрадять вас. Ви навіть можете зрадити самі себе. Але Бог ніколи вас не зраджував – і ніколи не зрадить.

Попередній запис

Жодних проблем

Ви чули, як говорять жартома: «Диявол підбурив мене це зробити». Чи відчували ви колись, як злі сили спокушають вас? Вони ... Читати далі

Наступний запис

Радість у біді

Наш світ – справді занепалий. Це місце зовсім не щасливе. Проте Бог каже нам радіти завжди (див. 1 Сол. 5:16). ... Читати далі