У глухому куті?

Яке ваше становище за «шкалою щастя»? Можливо, ви навіть не хочете знати цього – зі страху опинитися десь унизу. Можливо, ви вважаєте себе нещасливими, але досі намагаєтеся цього не показувати, щоб ніхто нічого не помітив. Якщо так, то не ви одні. Чимало людей натягають на обличчя маску щастя і багато усміхаються, хоча насправді почуваються дуже нещасливими.

Чимало людей просто знають, що коли отримають якусь особливу річ, яку дуже сильно хочуть мати, то будуть щасливі. Хоча вони й бачать інших людей, які мають усе і все ж не є щасливими, вони далі переконані, що є винятком із правила. Ці нещасливі люди знають точно, що коли «дістануть ту єдину річ», то будуть на сьомому небі від щастя.

Кожна людина унікальна, але багато в чому ми однакові. Рано чи пізно ми всі хочемо потрапити «на той бік огорожі», де трава видається зеленішою.

Якщо зараз ви на нещасливому боці, то саме маєте змогу перейти на інший бік. Ісус відчинив нам двері в те життя, якого бажає Бог для Своїх дітей. Він сказав:

Це сказав Я вам, щоб радість Моя у вас перебувала, і радість ваша буде повна. (Ін. 15:11)

Я прагну зрозуміти і прийняти те, що сказав нам Ісус. Чи справді Він мав на увазі, що ми могли б жити тут на землі сповнені Його радости?

Мабуть, це цілком можливо, тому що Його учні пізнали цю радість:

А ученики сповнювались радости й Духа Святого. (Діян. 13:52)

Чи сповнені ви радости? І чи хотіли би бути такими? Вам може здаватися, що ця радість недосяжна. Можливо, ви дуже довго намагалися щось змінити, але все залишалося незмінним. Або, можливо, ви зневірилися і махнули рукою на все. Можливо, ви в глухому куті.

Якщо ви в глухому куті, то, мабуть, хотіли би вибратися з нього. Можливо, вибратися з нього вкрай важливо для вас.

У глухий кут легко зайти, але інколи вельми важко з нього вийти. Чоловіки, що мають військовий вишкіл, майже завжди ступають вперед з лівої ноги. Це «глухий кут», що вкарбований в їхній розум. Вони автоматично використовують цю ногу. І тільки великим зусиллям можуть зламати цю звичку.

Від інших звичок відмовитися значно важче.

Я став зауважувати за собою, що постійно думаю про помилки, які робив у минулому. То був мій глухий кут. Я знав, що Бог простив мені, але я дивувався: «Навіщо я наробив стільки дурниць?» Через цю звичку я марнував час, і, звісно, не мав чого радіти. Я зауважив, що, старіючи, чимало людей роздумують про те лихе, що сталося з ними. Подеколи я міркую про свій досвід у часи війни, або в інші нещасливі часи. Ці думки ніколи не дарують мені радости.

Тому тепер, згадуючи колишні помилки, я негайно спрямовую свої думки на щось інше, щоб не розмірковувати про сумне. (Я часто повторюю собі певні біблійні вірши – з тих, що процитовані в цій книжці).

Якщо не бути пильним, то навіть думки про щасливі моменти можуть привести до нещасливих думок! Пригадування чогось радісного може викликати бунтівну думку – мовляв, ті дні вже не вернуться, – яка спроможна потягти нас униз.

Ісус повідомив нам, як Він замислив визволити нас із горя. Він сказав:

За вірою вашою нехай буде вам! (Мф. 9:29)

Безумовно, що в наших інтересах мати віру!

І частина цієї віри – робити те, що ми спроможні робити, хоча ми й віримо Богові, що Він діятиме нам на добро.

Старість, яка крадькома підступає до нас, знає, як зробити так, щоби вранці ми прокидались із відчуттям втоми. Одного ранку я лежав у ліжку із заплющеними очима і мріяв, як би то те вставання було легшим. Я почав молитися про те, щоб осягнути мудрість прокидатися і вставати з ліжка без тако-о-о-ї натуги. Коли я молився, мені на думку спало питання: «Як ти гадаєш, чи відповість Бог на отаку молитву?»

«Ні, думаю, що ні».

«Чому?»

«Не знаю».

Заплющивши очі, я далі лежав, відчуваючи втому, і раптом пригадав одну з молитов, на які Ісус відповів. Він зцілив сліпого, наказавши йому розплющити очі.

Ісус часто велів людям робити те, що вони могли робити. Я усвідомив, що міг би лежати в ліжку весь день, заплющивши очі й відчуваючи втому, або я можу розплющити очі і встати з ліжка. Кожен знає, що саме це ми повинні робити вранці, але я шукав легшого способу. Дуже часто ми просимо Бога робити щось для нас, аби життя стало легшим. Ми хочемо, щоби Він допоміг нам позбутися труднощів. Але я переконаний, що Він хоче від нас того, що ми спроможні зробити, аби осягнути Його радість.

Давид убив велетня. Але як? Спершу він мав знайти камені і підійти до велетня, а тоді зробити все можливе, щоби перемогти в битві. Саме таким і є життя для дітей Божих. Бог пропонує нам радість, але ми мусимо зробити все можливе, щоби здобути її. Він дав нам змогу зробити це.

Ще один спосіб вправлятися у вірі – складати подяку. Коли ми думаємо: «Я можу дякувати за деякі речі, але не за це», то потрапляємо в безвихідь. Ми знаємо, що її можливо уникнути, тому що Бог каже нам:

…Дякуйте завжди за все Богові й Отцеві, в ім’я Господа нашого Ісуса Христа. (Еф. 5:20)

Цей вірш часто становить проблему. Як я можу щиро сказати: «Дякую, Боже», якщо анітрохи за це не вдячний?

Саме в цьому доказ того, що Бог надихнув Біблію. Він передбачив цю проблему і тому дбайливо написав, що ми мусимо складати подяку в ім’я Ісуса. Додавши: «…в ім’я Ісуса», ми визнаємо свою неспроможність бути повністю вдячними і віримо, що ми вдячні, через те що Ісус живе в нас!

Дякувати за все означає, що ми дякуємо за одну річ, потім за дві речі і врешті за дуже багато речей. Коли нам важко ступити крок, ми мусимо терпіти, якщо сподіваємося колись пройти кілометр. Врешті-решт складання подяки стає звичкою. Це новий «глухий кут», в який ми потрапляємо.

Коли в нас труднощі, наш розум може реагувати так: «Бог завжди діє мені на добро». Ми стаємо все більше готовими дякувати, і тому нашим першим відгуком завжди буде: «Дякую Тобі, Боже». Тоді нам не доведеться мучитися з питанням: «Але ж як Бог зможе використати це мені на добро?»

Я мав нагоду побачити, як цей принцип діє в моєму житті. Мене вразив параліч, і я тимчасово забув, як складати докупи слова, щоб формувати навіть просте речення. Але одне речення далі спадало мені на думку: «Бог діє мені на добро». Я думав це знову і знову. Коли я лежав на лікарняному ліжку, то була єдина річ, про яку я міг думати! (Це був глухий кут).

Коли Бог повернув мені розум, я став більш вдячним, бо знову можу складати речення зі слів. Тепер я радію, що спроможний думати і використовувати цю здатність, щоб думати добрі, щасливі і гідні похвали думки.

Суть у тому, що ми не завжди почуваємося сповненими подяки. Але наші емоції не є добрими господарями. Ми мусимо вчитися скорятися не своїм почуттям, а Тому, хто прийшов навчати нас. Ми мусимо підкорити свої емоції Йому. Хоча в це, подеколи, важко повірити, та Бог може наповнити нас радістю в будь-якій ситуації. Так, ви можете радіти у своєму становищі, тому що Він має радість, що призначена саме для вас.

Оскільки те, як почуваємося ми, – вкрай вагома річ у житті, нам слід учитися, як Святий Дух впливає на наші почуття.

Ми схильні думати: «Я зроблю все це тоді, коли захочу, але поки що нехай все буде так, як є». Не повертайтеся в цей глухий кут! Якщо своїми вчинками ми скажемо усім, з ким живемо: «Я виявлятиму співчуття і любов, коли сам захочу», ми не поведемося так, як Ісус. Але дозволивши Божій радості діяти в наших серцях, хоч як почуваємося самі, ми допоможемо людям, що оточують нас, – і собі теж.

Бувають випадки, коли моя голова, спина, ноги і руки опускаються й кажуть: «Сьогодні ми почуваємося погано, тому ти цілком можеш бути дратівливий». Якщо я поступлюся цьому пориву, то не буду добрим представником Христа і не відчуватиму великої радости.

Коли ви виходите гуляти, спробуйте експеримент. Думайте: «Я втомлений. Я почуваю себе погано» знову і знову. Зауважте, як вас дедалі більше опановує втома й погане самопочуття. Тоді подумайте інакше: «Бог такий добрий. Бог любить мене», і зауважте, наскільки радісніше ви себе почуватимете. Наші думки змінюють те, як ми почуваємося і діємо.

Для мене стало великою радістю, коли я навчився співати на прогулянках, особливо, коли я втомлений. Що довше я співаю, то більше радости відчуваю. Я співаю старі хорали й гимни, яких навчився чимало років тому. Один старий гимн так розповідає про це:

  • «Я співаю Ісусову пісню, зіслану з вишніх у небі;
  • Мелодії солодшої не знаю, бо це мелодія любови.
  • Звучить ця пісня в моєму серці, гармонія її небесна;
  • Звучить ця пісня в моєму серці, бо це мелодія любови».

Якщо ви знаєте мелодію, співайте її знову і знову. Якщо ні, то вигадайте власну, або співайте ті пісні, які знаєте, чи вигадайте свої!

Хвалити Бога – це ще один спосіб діяти у вірі. Хвалячи Бога, ми підносимося над нещастям. Як же зробити подяку Богові своєю новою звичкою? Вправи. Довгі вправи.

Щоби навчитися грати на музичному інструменті, ми спочатку пізнаємо ази, а тоді практикуємося день у день. Щоби навчитися хвалити Бога і відчувати Його радість, ми пізнаємо основи, записані в Біблії, а тоді практикуємося день у день. Що більше ми вчимося й практикуємося, то менш складним і радіснішим стає наше життя.

Щасливі думки і радощі можуть змінити життя. Робити це не завжди легко, але винагорода буде велика!

Бо короткочасне легке страждання наше викликає безмірну вічну славу. (2 Кор. 4:17)

Християни не живуть безпроблемним життям. Але Божа радість – це Його дар нам, хоч що би не сталося. Це перемога, яку здобув для нас Ісус, і коли ми віримо, наші серця вчаться співати.

Писання наголошує, що наша гріховна природа тягне нас униз до нещастя. Але Святий Дух хоче підняти нас угору, аби ми були радісними людьми Божими, якими сотворив нас Бог. Кожен елемент нашої анатомії працює найкраще, коли ми радіємо в Бозі. Співайте і творіть мелодію у своїх серцях. Вправляйтеся далі й далі, і вас приємно здивують результати!

Бог повалив кілька стін, які я успішно звів довкола себе, перед тим як Він переконав мене в тому, що лише Він є моїм єдиним незмінним джерелом щастя. Тоді я хотів переконати всіх прагнути Його радости! Але не всі вірили мені.

Багато хто казав: «Мерлін зовсім втратив глузд». І таки справді, я настільки був щасливий, що хотів розповідати про це всім. Я повірив, що неможливе стало можливим! Тоді Бог дав мені змогу ділитися своєю радістю з іншими, і так щедро й надміру, що я такого ніколи й не міг сподіватися. Усе, в що я вірив – і навіть значно більше – стало можливим!

Ісус міг зцілити всяку недугу і навіть воскресити з мертвих, але, зустрівшись із невірою, Він не міг допомагати людям.

І не міг створити там ніякого чуда… (Мк. 6:5)

Подумайте про це: сила невіри така сильна, що навіть Син Божий не здатен вчинити того, що Він хоче!

Тому ми повинні вчитися вірити в Божі обітниці. Це значить, що ми мусимо мати віру, а як нам вже відомо, зростання у вірі – це важка праця. Легко повірити в те, що ми можемо побачити самі. Якщо я скажу людині, що дуже радію від того, у що вірю, вона може відповісти: «Певні люди повірять у все. Але не я. Я не повірю ні в що, якщо хтось не доведе мені цього». Не вірити в мільйон разів легше, ніж вірити. Легше сидіти в безвиході, ніж докласти зусиль і вибратися з ями.

І станеться все нам за нашою вірою. Ми можемо практикувати і проголошувати свою віру знову й знову, щодня, поки врешті не виберемося з глухого кута нещастя та невіри. А з вірою приходить її природний супутник – РАДІСТЬ!

Попередній запис

Життя в ідеальній вигоді

Хлопчик повернувся додому після першого дня в школі і сказав батькам: «Як же я радий, що все це скінчилося». Коли ... Читати далі

Наступний запис

Жодних проблем

Ви чули, як говорять жартома: «Диявол підбурив мене це зробити». Чи відчували ви колись, як злі сили спокушають вас? Вони ... Читати далі