«Я не хочу», – це думка, яка з’являлася в мене мільйони разів. Це почуття знайоме нам ще відтоді, коли ми не вміли й говорити.
Роками я страждав від зривів у спині. Приблизно двічі на рік я нахилявся і – хрясь – виникав такий нестерпний біль, від якого я днями страждав. Якось я почув, що потрібно розтягуватися, перед тим як лягати до ліжка.
Вправи допомогли, і те «хрясь» вже не давало чутися кілька років. Тоді, коли ми з Мері поїхали у відпустку, я вирішив не завдавати собі клопоту вправами. Те рішення здавалося мені логічним. Крім того, я не хотів робити їх.
Через кілька днів я нахилився за якоюсь річчю – і знову зірвав спину. Прощавай відпустка.
Відтоді я прислухався до мудрого голосу: «Роби вправи, хай як себе почуваєш». Згодом я засвоїв ще один важливий урок.
Я навчився вправлятися з радістю! По суті, я навчився практикувати радість, – радість від того, що взагалі можу виконувати вправи, – радість, що вони корисні мені, – і радість, що Бог допомагає мені радіти повсякчас. Завдяки цьому болісні розтягування стали для мене справжньою втіхою!
Також я засвоїв ще один важливий урок: тільки-но прокинувшись, я можу вибирати свої думки. Майже завжди в житті я прагнув впоратися з усім якнайскоріше. Тому мій розум хапався за справи, з якими, на мою думку, потрібно негайно покінчити. І якщо я хочу завершити їх, то мушу братися за них відразу.
Щойно я закінчив один проект, мій розум умить перемикався на наступний. І якщо я почну день із поспіху, то, ймовірно, не позбудуся його аж до вечора.
Бог хоче, щоб я починав свій день з вдячності Богові; робота не має бути моїм найпершим пріоритетом. Щасливе серце підготує нас до всієї роботи, яку потрібно виконати.
Бо Царство Боже… праведність, і мир, і радість у Святому Духові. (Рим. 14:17)
Зауважте, що ми можемо пробуджувати радість!
Святий Дух допоможе нам жити з думками, які створюють радість, а не розчарування. Далі практикуйте вдячність: дякую, Боже, що можу рухати пальцями, руками і ногами. Я можу бачити – яка ж це радість! Я можу чути! Я можу дихати й говорити! Перелік безкінечний. Саме тому Біблія й каже нам, що ми можемо радуватися повсякчас.
Ми могли би сказати: «Я не хочу радіти», однак радість готує нас до проблем, які ще настануть. Це допомагає мені зрозуміти, чому сатана жадає перешкодити нам довідатися таємницю радости в Господі.
Сатана хоче, аби ми зосередилися на тому, що ми не хочемо робити і чого ми не маємо. Наприклад, ми кажемо: «Я не маю часу!» Такий спосіб мислення не додає нам часу – ми просто змарнували його ще більше.
Або, припустімо, ви не можете підняти 40-кілограмову гирю. Вам ніяк не допоможуть роздуми про те, чого ви не можете зробити. Бог сотворив нас так, що ми мусимо підіймати 4-кілограмові гирі, перед тим як дістанемо силу підняти 8-кілограмову. І коли ми далі робитимемо те, що можемо, то врешті-решт зможемо підняти 40-кілограмову гирю. І не має значення, хочемо ми робити так чи ні. Це особливість нашого життя. Ми мусимо робити те, що можемо, поки зрештою не зможемо зробити щось складніше; в іншому разі ми пропустимо те, що підготував нам Бог, ніколи не переступивши межу власних можливостей.
Ісус сказав чоловікові, який не міг ходити:
…Встань, візьми постіль твою і ходи! (Ін. 5:8)
Уявіть собі, що чоловік відповідає: «Я не хочу».
Зверніть увагу на послідовність: устати, взяти, піти. Ми повинні робити те, що можемо, а тоді дякувати Богові за те, що ми можемо це робити! Годі тривожитися тим, чого ми не можемо. Така позиція приведе нас у нікуди. Біблія каже нам плескати в долоні, співати і радіти. Ми спроможні створювати нову модель поведінки!
Почніть свій день з подяки Богові. Не зациклюйтеся на словах «я не хочу»: зважившись на нову модель подяки, ви відчуєте, як зростатиме ваша радість. Інші люди побачать вашу радість і захочуть для себе такої самої радости. Якщо вони спитають вас про неї, ви зможете розповісти їм про Джерело своєї радости. Звертаючи увагу на те, що люди кажуть нам, ми знайдемо чимало нагод розповісти їм про Ісуса і про те, що Він зробив для нас.
Побачивши нещасливу людину в інвалідному візку, ви не захочете спитати її, чому вона сумна. Але якщо вона радісна, ви замислитеся: «Чому вона така щаслива?» І якщо наважитеся запитати, то вона може розповісти вам.
Багато хто дивується, побачивши, як радіють, здавалося б, стражденні люди. І цього бажає Бог: ми маємо показувати світові, що знайшли таємницю радости. Саме тому Він деколи допускає, щоб ми опинилися в «інвалідному візку». Можливо, саме тепер ви стикнулися з важкою проблемою. Ваша проблема може обернутися на добро вам та іншим, якщо посеред неї ви проявлятимете радість, яку знайшли в Ісусі.
Бо печаль заради Бога породжує незмінне покаяння на спасіння. (2 Кор. 7:10)
Я читаю те, що написав Павло, коли був у в’язниці, і моє серце знову й знову завмирає від подиву й радости. Він не відпочивав на м’яких подушках, коли писав слова, що запалювали людські серця протягом двох тисячоліть. Я вірю, що Боже серце боліло від того, як страждає Павло, однак Бог знав, що в майбутньому те, чого навчився Павло, а також його дивовижна віра в Бога притягуватимуть людей до Христа.
Коли ми з вами страждаємо, то також можемо навчитися більше радіти! Після цього наша віра зростатиме. І як хтось може сказати на це: «Не хочу»?
Дехто з нас вірить, що християни не мають бути щасливі. Докази цих людей полягають у тому, що оскільки велика частина людства страждає, ми повинні плакати з жалю за всіма покривдженими. Але такий спосіб думання зіштовхується з проблемою, адже Бог хоче, щоби Його діти були щасливі:
Нехай же Бог надії наповнить вас усякою радістю і миром у вірі, щоб ви, силою Духа Святого, збагатилися надією. (Рим. 15:13)
Радість – це Божа таємна зброя! І вона сильніша від зброї, яку використовує сатана, щоб наступати на нас. Я не уявляю собі, що хтось може хотіти чогось меншого, ніж те, що Біблія називає радістю, повною величі.
…Ісуса Христа, Якого, не бачивши, любите, і в Якого віруєте, хоч донині не бачили, і радієте радістю невимовною і преславною. (1Пет. 1:7-8)
Ось вам особисте питання: чи вірите ви, що можете мати радість, повну величі, – таку радість, яка може допомогти вам привести іншу людину до Христа? Якщо ні, то Ісус сказав:
Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам. (Мф. 7:7)
Пам’ятайте, скільки б радости ми не мали, сатана замислив украсти її. Він використовує витончену, але ефективну тактику. Його так звані «крадії радости» обкрадають багатих і бідних, недужих і здорових, слабких і сильних. Чи підібрав сатана спосіб, як пограбувати вас?
Ось лише кілька крадіїв радости:
Недуга. Ви можете думати: «Звісно, всі нещасливі, коли хворіють». Не так. Деякі неймовірно хворі люди випромінюють радість. Як їм це вдається? Вони пізнали дивовижні істини про радість, що про них найчастіше знають лише ті, хто страждає від недуги.
Бідність. Ворог надіється, що ця тактика спрацює на тих, хто завжди був бідний, або хто мав багатство, але втратив його. Однак все одно деякі бідні люди випромінюють радість.
Погода. Коли надворі мокро, сухо, гаряче чи холодно, деякі люди почуваються нещасними. Але чимало людей навчилися зберігати радість при будь-якій погоді.
Старість. Деякі старі люди мають більше радости, ніж інші. Моя тітка Мімі – добрий приклад. Їй уже за 90, вона майже осліпла і живе сама. Та коли її знайомі хочуть повеселитися, вони кличуть її до себе! Тітка розповідає мені, що давно навчилася радіти, хоч що б не відбувалося в її житті. Саме такою вона вирішила бути! Тепер вона уповні тішиться тим, чого навчилася.
Ви, мабуть, пригадаєте й інші речі, через які люди втрачають радість. Але хоч якою складною буде проблема, тільки Ісус може вирішити її. Ісус вірив у Бога, і тому що Він вірив, Бог відповів на Його молитви. Ми з вами не навчилися вірити так дієво, як Ісус, але можемо навчитися вірити більше, ніж віримо зараз.
Ми вчимося розв’язувати проблеми тільки своєю вірою – а не поринаючи в горе. Колись я вважав себе дуже нещасливою людиною й міг перелічити всі причини, чому я нещасливий. І мені здавалося, що Бог, якщо Він справді існує, якимось чином допоможе мені. Але Бог любив мене надто сильно, щоби давати мені лише те, що, з мого погляду, було мені потрібно. Він хотів допомогти мені повірити в Нього.
Я почав учитися, і хоча наука була повільна й важка, Бог не махнув на мене рукою. Врешті я повірив, що я найщасливіша людина, яка живе на землі! І саме в це я досі вірю і таким нині є. Тепер я хочу, щоб інші християни долучилися до мене!
