Біблійні приклади дії совісті

Туга Давида, Юліус фон Каролсфельд

А. Старий Завіт:

Совість Йосифа не дозволила йому скоїти гріх перелюбу з дружиною Потифару, але спонукала його сказати під час спокуси: “Як же зроблю я це велике зло і згрішу перед Богом?” (Буття 39:9).

Страх Господній не дозволив Давиду скористатися можливістю вбити царя Саула: “І прийшов Давид з Авессою до людей Саулових уночі; і ось, Саул лежить, спить у наметі, і спис його встромлений у землю в головах його; Авенир же і народ лежать довкола нього. Авесса сказав Давиду: віддав Бог нині ворога твого в руки твої; отже, дозволь, я приколю його списом до землі одним ударом і не повторю удару. Але Давид сказав Авессі: не вбивай його; бо хто, піднявши руку на помазаника Господнього, залишиться непокараним? І сказав Давид: живий Господь! нехай уразить його Господь, або прийде день його, і він помре, або піде на війну і загине; мене ж нехай не попустить Господь підняти руку мою на помазаника Господнього” (1Царств 26:7-10).

Коли Цар Саул дізнався про те, що Давид пощадив його життя, не скориставшись можливістю вбити його сплячим, докори сумління спонукали Царя Саула розкаятися і припинити переслідувати Давида: “І сказав Саул: згрішив я; повернися, сину мій Давиде, тому що я не буду більше робити тобі зла, бо душа моя була дорогою нині в очах твоїх; безумно робив я і дуже багато згрішив” (1Царств 26:21 – уся історія описана в 1Царств 26).

Тяжко страждаючи, Іов привселюдно заявив своїм друзям: “Далекий я від того, щоб визнати вас справедливими; доки не помру, не уступлю непорочности моєї. Міцно тримав я правду мою і не відпущу її; не докорить мені серце моє в усі дні мої” (Іов 27:5,6). Ми бачимо, що праведний Іов усвідомлював, що причина його страждань знаходиться не в ньому, а в якихось незбагненних для нього планах Божих, тому і сподівався на Божу милість з відвагою. Це перекликається з тим, що сказано в 1Іоанна 3:19-22: “І ось із цього пізнаємо, що ми від істини, і впокорюємо перед Ним серця наші; бо якщо серце наше засуджує нас, то тим більше Бог, бо Бог більший від нашого серця і знає все. Улюблені! Якщо наше серце не засуджує нас, то ми маємо дерзновення до Бога і, чого тільки попросимо, одержимо від Нього, бо дотримуємося заповідей Його і робимо угодне для Нього“.

Цар Давид, захоплений красою Вирсавії, впав у гріх, пішовши проти своєї совісті. Він усвідомив свій гріх перелюбу тільки після того, як його викрив пророк Нафан, звернувшись до його совісті за допомогою притчі: 2 Царств 12:1-14. Отямившись, Давид з особливою гостротою відчував докори сумління. Свій біль, розкаяння і благання про прощення він вилив у 50 (51) Псалмі.

Прикладом людей зі спаленою совістю можуть служити жителі Содому і Гоморри, чиї розбещення дійшли до крайньої міри: “Ще не лягли вони [гості Лота] спати, як міські жителі, содомляни, від молодого до старого, весь народ з усіх кінців міста, оточили будинок і викликали Лота і говорили йому: де люди, які прийшли до тебе на ніч? виведи їх до нас; ми пізнаємо їх” (Буття 19:4,5).

Іншим прикладом людей зі спаленою совістю є сини священика Ілія – люди безсовісні, які не мали страху Божого: “Сини ж Ілія були люди негідні; вони не знали Господа і обов’язків священиків стосовно до народу. Коли хто приносив жертву, слуга священиків, приходив під час варіння м’яса, з виделкою в руці своїй і опускав її в казан, або в каструлю, або на сковороду, або в горщик, і що вийме виделка, те брав собі священик. Так чинили вони з усіма ізраїльтянами, які приходили туди в Силом. Навіть раніше, ніж спалювали жир, приходив слуга священичий і говорив тому, хто приносив жертву: дай м’яса на печеню священикові; він не візьме в тебе вареного м’яса, а дай сире. І якщо хто говорив йому: нехай спалять раніше жир, як має бути, і потім візьми собі, скільки забажає душа твоя, то він говорив: ні, зараз же дай, а якщо ні, то силою візьму. І гріх цих молодих людей був дуже великий перед Господом, тому що вони відвертали від жертвоприношень Господу” (1Царств 2:12-17).

Б. Новий Завіт:

Історія про жінку, узяту в перелюбі: Горді книжники і фарисеї, які привели до Христа жінку, узяту в перелюбі, із соромом стали розходитися через докори сумління, коли Господь нагадав їм про їх гріховність перед Богом: “Приводять книжники і фарисеї до Нього жінку, схоплену під час перелюбу, і, поставивши її посередині, кажуть Йому: Учителю, цю жінку взяли нині на перелюбі; а Мойсей в законі повелів нам побивати таких камінням; а Ти що скажеш? Говорили ж це, спокушаючи Його, щоб знайти, за що Його звинуватити. Але Ісус, нахилившись додолу, пальцем писав по землі, не звертаючи на них уваги. Коли ж продовжували запитувати Його, Він, підвівшись, сказав їм: хто з вас без гріха, перший кинь у неї камінь. І знов, нахилившись додолу, писав на землі. Вони ж, почувши це, докорені совістю, почали виходити один за одним, починаючи від старших до останніх; і залишився один Ісус і жінка, яка стояла посередині” (Ін. 8:3-9).

Ісус у Храмі: Торговці і міняльники грошей без протестів пішли з храму, коли Христос розігнав їх і перевернув столи торговців. Вони мовчки віддалилися, зазнаючи докори совісті і усвідомлюючи, що не можна храм перетворювати на місце торгівлі: “Наближалася Пасха юдейська, і Ісус прийшов до Єрусалима. І знайшов, що в храмі продавали волів, овець і голубів, і сиділи міняльники грошей. І, зробивши бич з вірьовок, вигнав з храму всіх, овець і волів; і розсипав гроші міняльників, а столи їхні поперекидав. І сказав продавцям голубів: візьміть це звідси і не робіть дому Отця Мого домом торгівлі. При цьому ученики Його згадали, що написано: ревність до дому Твого з’їдає Мене” (Ін. 2:13-17).

Історія про Закхея – збирача податків: Митар Закхей був глибоко зворушений любов’ю і милістю Ісуса Христа. У відповідь він зробив те, до чого давно спонукала його совість: відшкодувати збитки всім, кого він образив і обібрав, рухомий своєю пожадливістю: “Ісус увійшов до Єрихона і проходив через нього. І ось один муж на ім’я Закхей, він був старший над митарями і чоловік був багатий, бажав бачити Ісуса, хто Він; але не міг за народом, бо був малий на зріст. І, забігши наперед, виліз на смоковницю, щоб побачити Його, бо Він мав проходити біля неї. Коли Ісус прийшов на те місце і, глянувши, побачив його, сказав йому: Закхею, злізь скоріше, бо сьогодні Мені належить бути в тебе в домі. І він поспішно зліз і прийняв Його з радістю. І всі, побачивши те, почали нарікати, що Він зайшов гостити до грішного чоловіка. Закхей, вставши, сказав Господеві: Господи, половину добра мого я віддам убогим і, якщо кого скривдив чим, поверну вчетверо” (Лк. 19:1-8).

Історія зречення Петра: У ніч, коли Ісус був зраджений, апостол Петро, через страх, відрікся від Христа, але, почувши спів півня, згадав пророцтво Господа і, мучачись докорами совісті гірко заплакав: “І згадав Петро слово, сказане йому Ісусом: перше ніж проспіває півень, тричі зречешся Мене! І, вийшовши геть, плакав гірко” (Мф. 26:75).

Петро зі сльозами уходить з двору первосвященика, Антон Роберт Лейнвебер

Історія Іуди Іскаріота: Історія Іуди є прикладом того, як іноді докори совісті стають настільки нестерпними, що людина вирішує покінчити життя самогубством. Саме це сталося з Іудою Іскаріотом, який зрадив Ісуса Христа юдейським первосвященикам: “Тоді Іуда, що зрадив Його, побачивши, що Він засуджений, і розкаявшись, повернув тридцять срібників первосвященикам та старійшинам, кажучи: згрішив я, зрадивши кров невинну. Вони ж сказали йому: що нам до того? Гляди сам. І, кинувши срібники в храмі, він вийшов, пішов і удавився” (Мф. 27:3-5).

За матеріалами сайту Біблійний Дискусійний Клуб

Попередній запис

Біблійний погляд на совість

Хто з нас не знайомий зі своїм внутрішнім голосом, званим совістю, яка то звинувачує нас зсередини і гнітить, то дарує ... Читати далі

Наступний запис

Біблія про чистоту совісті

Священне Писання закликає людину берегти свою моральну чистоту: "Більше за все бережене зберігай серце твоє, тому що з нього джерела ... Читати далі