Майте віру

Ми були живими, але не могли бачити чи навіть дихати. Це було тоді, коли ми ще не народилися. Згодом, після нашого народження, почався процес ознайомлення із цим світом.

Ісус описав наш зв’язок з Ним як «народження звище» (див. Ін. 3:3-7). Перед тим як це станеться, нас можна вважати живими, але не тими, що мають життя, яке триває довіку. Ми не можемо по-справжньому бачити істину; не можемо відчути Святого Духа. Коли ми народжуємося з висоти, починається наше справжнє життя! Те «вічне життя» перемінює нас, і з тієї миті ми отримуємо нові можливості зростати і ставати приємними Богові. Це велика радість бути приємним Богові!

Дехто робить інший вибір – і вірить, що Бога не існує. Коли вони приймають таке рішення, чи дарує воно їм радість? Я не чув, щоб таке траплялося. Інші вирішують, що неможливо знати, чи Бог існує. Знову ж, таке переконання не дарує їм ніякої радости. Вони без Бога і без надії (див. Еф. 2:12). Будьте певні: і атеїст, і агностик вирішили вірити в те, у що вони вірять.

Бо відкривається гнів Божий з неба на всяке нечестя і неправду людей, які придушують істину неправдою. Бо, що можна знати про Бога, явне для них, тому що Бог явив їм. Бо невидиме Його, вічна сила Його і Божество, від створення світу через розглядання творіння видимі, так що нема їм виправдання… (Рим. 1:18-20, шрифтове виділення – автора)

Прихильники самовдосконалення навчають, що нам потрібно повірити в себе. Хоча це і правда, що брак впевнености може приректи людей на невдачу, та впевненість у своїх силах – це не все, чого ми потребуємо.

Бейсболіст покладається на пальці, тримаючись ними за биту. Якщо він втратить одного пальця, йому доведеться перевчатися тримати биту. Він все одно може стати успішним гравцем, якщо важко працюватиме і повірить, що спроможний на це. А якщо він втратить другого пальця, то змушений буде працювати ще важче і мати ще більше впевнености в собі. Якщо ж він втратить руку, то існує невелика ймовірність, що він навчиться добре бити однією рукою. Але що сталося б, якби він втратив зір? Впевненість у собі ніяк би не допомогла йому стати успішним бейсболістом.

І саме так відбувається в житті. Впевненість у собі може допровадити нас лише до певної межі. Якщо надія на щастя ґрунтується тільки на нашій силі і нашому потенціалі, це свідчить про нашу емоційну неповноцінність.

Ісус наголосив, що важливо те, у що ми віримо. Бог дав нам свободу вирішувати, у що ми віримо. Якщо ми не впевнені або маємо певні питання, то ми також маємо свободу шукати правди.

Тож у що або в кого ми повинні вірити? Ісус сказав:

Нехай не тривожиться серце ваше; віруйте в Бога і в Мене віруйте. (Ін. 14:1)

Чому?

Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне. (Ін. 3:16)

Коли людина вирішує повірити в Ісуса і звіряється Йому, нове життя змінює її. Віра сповнює її впевненістю; тепер її життя має мету. Вона відчуває радість прощення і сподівається всю вічність провести в Небі. Вона буде інакше поводитися і виглядати. Як ми здобуваємо це нове життя, це «вічне життя»?

Передусім, ми віримо в найбільше диво усіх часів – що Ісус прощає та спасає нас – і переходимо від смерти до життя. Тоді, у вірі, ми рухаємося вперед і довідуємося більше про радість, яку Син Божий прийшов нам дати. Наша спроможність зростати в Христі безмежна! Бог дарує нам нагоду поєднатися із Ним тіснішим зв’язком.

Якщо ми вірні, то перебуваємо в дуже трепетному становищі перед Богом: ми – Його діти!

Бачите, яку любов дав нам Отець, щоб нам називатися і бути дітьми Божими. Світ тому не знає нас, що не пізнав Його. (1 Ін. 3:1)

Навіть ангели дивувалися, як грішні люди можуть бути рівними Богові. Тоді вони довідалися, що одне з їхніх призначень – служити тим, хто вірить у Добру Новину про Христа:

Чи не всі вони духи служіння, що їх посилають служити тим, які мають успадкувати спасіння? (Євр. 1:14)

Духовні істини не завжди приходять із видимими доказами. Коли йдеться про віру, залізне правило говорить:

Бо ми ходимо вірою, а не видінням… (2 Кор. 5:7)

Як збільшуватиметься ваша радість, якщо ваша віра повсякчас зростає?

Люди в часи Ісуса хотіли бачити видимі докази того, що Він – Син Божий. Вони хотіли, аби Він творив чудеса; але Він відмовився догоджати їм. Через грішну природу ми бажаємо, щоби Бог довів нам Своє існування. Але віра не вимагає доказу:

Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому. (Євр. 11:1)

Щодня протягом тисяч років люди спостерігали, як сонце обертається довкола землі. Вони природно припускали, що відбувається саме те, що вони фактично бачать. Як вони могли вірити в щось інше?

Подивіться під ноги і спробуйте уявити собі, що земля насправді мчить через космос, обертаючись довкола сонця, й один оберт триває двадцять чотири години. Такі думки видаються неосяжними без знання того, що це насправді відбувається, – хай там що ми бачимо й відчуваємо.

Були часи, коли я вірив тільки в те, що міг побачити і відчути. І спершу те побачене та відчуте сповнювало мене щастям, але згодом, коли ситуація змінилася, я відчув смуток. Така доля всього, що належить цьому світу: рано чи пізно воно обертається в смуток. Однак вічна радість – це наша доля, коли ми віримо, що Бог повсякчас співдіє нам на добро (див. Рим. 8:28).

Бог каже нам вірити в Нього, навіть у важкі часи. Він стверджує, що завжди, у будь-якому становищі, співдіє нам на добро. Бог велить нам вірити Йому і не сумніватися.

І в Старому, і в Новому Завіті Бог винагороджував тих, хто вірив у Нього. Є ситуації, в яких дотримуватися віри важче, є ситуації, коли віра дається легше, але що складніше наше становище, то важливіше для нас вчитися вірити!

Пам’ятаєте Петра, який у вірі вийшов із човна і пішов по воді? Він почав тонути, тому що відвернув увагу від Ісуса і зосередився на тому, що видавалося йому величезною проблемою. І не дивно, що він стривожився: увесь його досвід рибалки говорив йому, що він у скруті. Петро, як часто і ми з вами, більшу увагу звертав на обставини (вітер і хвилі), ніж на Ісуса, який мав владу над усім. І ми з вами не потонули б, якби мали віру в Бога.

Від віри в те, що Бог допомагає нам, цілковито залежить, чи ми матимемо радість, якої Він хоче для нас. Якщо всі свої думки ми зосередимо на тому, чого хочемо ми, то будемо розчаровані. Бог не переінакшить Свою волю відповідно до наших потреб, хоч би якими виправданими вони нам не видавалися. Сильна віра не означає, що ми завжди отримаємо те, чого хочемо, або, на наш погляд, потребуємо. Справжня віра – це віра в те, що Бог завжди правий, що Він досконало любить нас, і завжди чинитиме тільки те, що для нас добре.

Бог не створив нас для того, аби ми завжди жили як вареники в сметані. Протягом століть Христових послідовників ув’язнювали, били й убивали. Чому? Тому що Бог мав для них задум – допомагати людям, таким, як ми з вами.

Бог має замисел і для нас, і Його мета досі така сама. Він хоче, щоби ми вірили в Нього і звірялися Йому, незважаючи на обставини.

Павлова віра допомогла йому витримати страждання, які він терпів. Подумайте про його слова:

Навіть донині терпимо голод‚ і спрагу, і наготу, і страждаємо, і поневіряємось, і трудимось, працюючи своїми руками. Лихословлять нас, ми благословляємо; гонять нас, ми терпимо… (1 Кор. 4:11-12)

Попри те, що Павла кинули у в’язницю і прикували до кам’яної підлоги, він писав:

Бог мій нехай сповнить усяку потребу вашу, за багатством Своїм у славі, Христом Ісусом. (Флп. 4:19)

Існує віра, що ніяк не пов’язана з обставинами!

Ісус є досконалим прикладом віри. Він прагнув, аби Бог почав діяти в Його житті, навіть через смерть на хресті. Ісус сказав:

Отче, о, коли б Ти благоволив пронести чашу цю мимо Мене! А втім, не Моя воля, а Твоя нехай буде! (Лк. 22:42)

Нам украй важливо зрозуміти, що коли Бог воскресив Ісуса з мертвих, то навіть Христове розп’яття звершило велике добро. І так само Бог прагнутиме, щоб усе співдіяло нам на добро. Наважившись повірити Йому, ми зрозуміємо, що наш хрест, яким би він не був, може прислужитися Богові для звершення великого добра:

Обернув Господь Бог твій прокляття його на благословення тобі, бо Господь Бог твій любить тебе. (Втор. 23:5)

Бог має Свій замисел, і тільки Його замисел діятиме нам на добро. Наприклад, Він заохочує нас молитися за зцілення. Він оздоровить нас – якщо не замислить чогось ліпшого. Він не зцілив Ісуса, коли Той висів на хресті. Божий замисел полягав у тому, що Ісус мав стекти кров’ю, померти й воскреснути – і цим принести нам із вами нове життя. Він також має замисел і для нас!

Ми зазвичай хочемо, аби Бог не давав нам важких випробувань, але Він завжди має одну відповідь для всіх Своїх дітей. Він робитиме те, що у Своїй люблячій мудрості вважатиме за найкраще. І що швидше ми усвідомимо це, то щасливішими будемо. Бог не зацікавлений насамперед у тому, щоб забезпечити нам безпроблемне життя. Його мета набагато дальша і більша.

Оскільки ми – Його діти, Бог завжди діє нам на добро. Також Він хоче діяти через нас, щоб допомагати іншим. Надто вже часто ми хочемо, щоби Він перестав діяти через нас і заходився працювати для нас. Ми ніколи не зможемо отримати все, що Він приготував нам, поки не навчимося вірити, що Він досягає чогось у нас. Ми повинні вірити.

* * *

Віри треба вчитися крок за кроком. Я люблю читати і писати, але, мабуть, мені не надто подобалося вчитися читати і писати. Моя матір вчила мене писати алфавіт багато місяців до того, як я пішов до школи. Потім чимало років тривало навчання, і почасти завдяки цьому я тепер маю велику втіху, коли читаю й пишу. Бог хоче, щоб ми втішалися цим поступовим процесом, навчаючись вірити Йому.

Більшість із нас бажає вчитися більше вірити. А ось добра новина для нас: коли ми дякуємо Богові, то створюємо віру! І що більше ми радіємо, то сильнішою стає наша віра й радість.

Ми стикаємося з людьми та ситуаціями, які викликають у нас тривогу. Замість того, щоб думати про все це, я зрозумів, яка це неймовірна снага – проводити час, дякуючи Богові за все добро, яке ми належно приймаємо. Я можу бачити! Можу чути, ходити, говорити, співати, читати, писати… Боже, Ти прощаєш мені мої недоліки і навіть гріхи!

Щоби бути ефективною, моя дяка має виходити з глибин моєї душі. Після п’яти чи десяти хвилин перебування в цьому простому акті втішання усім цим Божим благословенням, я відчуваю внутрішню радість, яку важко описати. Тривожні думки щезли!

Одного дня, коли я молився про мудрість, мій розум заполонили Ісусові слова. Я пригадав, як Він пояснював пришестя Святого Духа:

Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з утроби його потечуть ріки води живої. (Ін. 7:38)

Віра в Ісусові слова вивільняє почуття, яке Він описав як «ріки води живої»! Саме це й відбувається, коли ми складаємо подяку Богові. Я не повинен тривожитися будь-якою дрібничкою; значно краще втішатися Його живою водою. І коли таки прийде тривога, ми маємо змогу подякувати Богові й негайно відчути, як жива вода тече з нашого нутра.

Попередній запис

Бог має причину

У літаку з Філадельфії до Далласа я помітив пару закоханих: симпатичний молодий чоловік зосередив усю увагу на своїй коханій. Дві ... Читати далі

Наступний запис

Готові переносити гори?

Наші тіла потребують харчування, води і кисню, щоби бути здоровими. Чи потрібне нам для цього ще й щастя? Якщо ви ... Читати далі