Бог має причину

У літаку з Філадельфії до Далласа я помітив пару закоханих: симпатичний молодий чоловік зосередив усю увагу на своїй коханій.

Дві години він гладив її волосся й обличчя, цілував знову і знову, і з десяток разів фотографував її. Вони мило розмовляли і горнулися одне до одного впродовж усієї дороги. Було видно, що чоловік був цілковито зачарований своєю дівчиною. Він так тішився нею, що його ніщо інше не цікавило. Я бачив лише верх її голови, тому що спинка крісла заступала лице. І думав: «Яка ж вона, мабуть, дивовижно красива дівчина!»

Спостерігаючи за ними, я усвідомив, що ця сцена є чудовою ілюстрацією того, як християни мають захоплюватися Тим, кого ми любимо, – Ісусом. Люди не бачать Його обличчя, але зацікавляться, зауваживши наше цілковите зачарування Ним. Вони дивуватимуться, ким є Той, хто так нас полонив. Ми, мабуть, жодного разу не говорили з ними, але вони все одно бачать і вивчають нас. Вони, мабуть, нічого не знають про Ісуса, але, помітивши нашу радість, захочуть також її відчувати. Вони можуть навіть спитати, чому ми такі щасливі. Яка ж це чудова нагода розповісти їм!

У Бога є причина наповнювати нас Своєю радістю. Він хоче послужитися нами, аби привертати інших до Свого Сина. Бог знає, що всі хочуть бути щасливими. Деякі люди не знають, чи знайдуть справжнє щастя. Вони були так розчаровані життям, що Божі обітниці зовсім їх не переконують.

Ми хотіли би мати особливий дар, який привертав би людей до Христа – скажімо, якийсь спортивний талант, яким би захоплювалися всі. Але нам не знадобляться надзвичайні таланти, щоб заохочувати інших стати християнами. Для цього потрібно лише любити Бога. Щоб це робити, ми мусимо зосередити увагу на Ньому. Саме це робили Його учні. Люди не могли не бачити, який вплив має Ісус на Своїх послідовників:

Побачивши сміливість Петра та Іоана й примітивши, що вони люди некнижні й прості, вони дивувались, а разом з тим упізнавали їх, що вони були з Ісусом. (Діян. 4:13)

Як змінилися люди, які прийшли до Ісуса? Я вірю, що Він подарував їм радість. Як це сталося? Вони повірили в те, чого Він їх навчав! Ісус зцілював людей, якщо вони вірили в Нього, і дарував радість тим, хто вірив. Коли ми навчимося більше вірити в те, чого вчить Ісус, Він даруватиме нам нову радість.

Іноді я відчуваю, що мене переповнює радість. У мені загоряється світло, яке немовби огортає і підносить моє серце. Моя сім’я, сусіди і друзі кажуть мені, що я завжди виглядаю щасливим. Дехто каже: «Ти виглядаєш таким щасливим, наче не маєш жодних клопотів у житті». Я запитую себе, чому я стараюся виглядати і почуватися таким щасливим, якщо багато добрих людей живуть у скорботі.

Важко сказати, що «я не маю жодних клопотів у житті». Я маю проблеми, з якими борюся щогодини кожнісінького дня.

Наприклад, мене постійно тривожив головний біль, після того як я упав під час стрибка з парашутом, втративши свідомість. Це сталося в 1953 році, і біль постійно посилювався. Діягностичні дослідження передбачали важкі наслідки. Цей біль іноді послаблював мою віру, але в серці я був тільки щасливішим!

Коли фахівці повідомили, що в мене проблеми з серцем, вони запланували низку обстежень, аби визначити, якої операції я потребую. Їх тривожило те, що десять років до того мене на два тижні госпіталізували з подібними симптомами. Я рідко розповідаю, що сталося далі, адже люди схильні не вірити в це. Та все ж спогад про цей досвід дарує мені таку радість, що я мушу поділитися ним із вами.

Поки я сидів сам у процедурному кабінеті, чекаючи на результати, тривога почала підступати до мого серця. Здавалося, що зла сила тягнула мене вниз.

Сидячи із заплющеними очима і затуливши лице руками, я став дякувати Богові, що Він має владу над моїм життям. І поки я дякував Йому, мене огорнула така радість, що захотілося співати. Тоді я відчув, що хтось стоїть праворуч від мене, а хтось ліворуч. Ця присутність була така реальна, що я знав: вони – тут. І за мить тривога зникла з мого серця – я цілковито звільнився від переживання про те, що скаже лікар.

Невдовзі прийшла медсестра і повела мене в лікарський кабінет. Лікар з усмішкою повідомив, що мені дійсно пощастило. Нові обстеження показали: попередня проблема цілком зникла.

Коли я пробую пояснити іншим радість, яку дав мені Бог, то не можу знайти доречних слів. Але вірю, що Бог бажає нам все більшої радости. Такий Його замисел для всіх Його дітей без винятку.

Мабуть, мої страждання дріб’язкові порівняно з тими, що витерпіли інші християни. І деякі з них засвідчують радість, яка перевершує ту, яку пережив я.

Джеймс Ґатрі народився в Шотландії 1612 року. Він навчався в університеті Сент-Ендрю і став у той час пресвітеріянським священиком. За віру його засудили до шибениці, а потім настромили відтяту голову на списа і конфіскували весь його маєток. Ще перебуваючи у в’язниці, він написав своїй дружині, що вважає за щастя бути повішеним на дереві, як і його Спаситель. Перед своїм повішенням 1661 року він сказав юрбі, яка зійшлася подивитися:

«Нехай благословенний буде Бог, Який виявив милосердя до мене, нещасного, і об’явив Свого Сина в мені… Ісус Христос – моє Життя і Світло, моя праведність, моя Сила, моє Спасіння і все моє Бажання. Його, о Його з усієї сили своєї душі я славлю перед вами. Благослови Його, о моя душе, віднині й довіку. Господи, тепер дозволь Твоєму слузі відійти в мирі, бо мої очі бачили Твоє спасіння».

Джеймс Ґатрі знайшов радість, яка здолала і його природну турботу за свою сім’ю, і природний страх перед стратою. Ми з вами можемо переживати більші чи менші трагедії, однак Бог подарує нам радість, яка підійде нам у наших особливих обставинах.

Поміркуйте про можливості Бога творити мир і радість у нас!

Ісус сказав, що ми можемо отримати будь-що від Бога, якщо матимемо віру (див. Мф. 21:22). У цю мить вам може бракувати радости. Але швидше ніж за мить Бог може сповнити ваше серце нею! Чого ми потребуємо, щоб отримати такий незвичайний дар від Бога? Віру. Повірити в Нього.

Та знайте! Ми не можемо одночасно вірити в те, що ми нещасні, і в те, що нас сповнює радість. Ці дві речі несумісні.

Я обрав віру в те, що мене переповнює радість, і повсякчас вчуся приймати більше Божої радости. І саме цього бажає нам Бог! То навіщо нам бажати чогось іншого? Мабуть, я не є найщасливішою людиною на світі, але нікого щасливішого я не знаю.

Чому я маю цей дар радости? Таким є бажання Бога – дарувати свої дари всім, хто вірить у Нього.

Чи ми розуміємо, яка вага цієї радости? Ангел проголосив пришестя Ісуса, це була добра звістка про велику радість (див. Лк. 2:10). Саме так Бог хотів, аби було об’явлено народження Його Сина; і тому це важливо!

Деякі люди реагують несхвально, коли ми говоримо про важливість радости в християнському житті. Вони бачать нехристиян, які жадають веселощів, і вважають, що ми, християни, маємо бути іншими. Вони можуть вказувати на Святе Письмо і наполягати, що ми мусимо носити важкий тягар, однак водночас оминають дивовижне благословення Христової обітниці:

Візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене… і знайдете спокій душам вашим. (Мф. 11:29)

Призначення ярма – зробити так, щоб волові було легше тягти вантаж. Добре ярмо було рівним та запобігало болісним ранам і каліцтву. Ісус знає, яким важким може бути наше життя. Він прагне допомогти. І тому дарує нам радісні серця.

Я вірю, що сатана робить усе можливе, аби перешкодити християнам відчувати радість. Він прагне переконати нас, що ми мусимо почуватися нещасними і жити в горі. Але той брак радости спонукає інших розглядати вибір християнства як непривабливий вибір.

Уявіть собі батьків, які дивляться на свою малу дитину. Що дарує їм радість? Бачити свою дитину щасливою! Ми Божі діти, і Бога тішить, коли ми відчуваємо велику радість.

Що спадає на думку бездітному подружжю, коли вони бачать щасливу пару з дитиною? Вони прагнуть мати свою дитину. Той самий принцип стосується і нашої радости. Випромінюючи радість, ми притягаємо інших до джерела своєї радости – Ісуса.

Попередній запис

Благословення вщерть

...Не про себе тільки кожен турбуйся, але кожний і про інших. (Флп. 2:4) Ми так часто зосереджуємося на своїх справах, ... Читати далі

Наступний запис

Майте віру

Ми були живими, але не могли бачити чи навіть дихати. Це було тоді, коли ми ще не народилися. Згодом, після ... Читати далі