Благословення вщерть

Не про себе тільки кожен турбуйся, але кожний і про інших. (Флп. 2:4)

Ми так часто зосереджуємося на своїх справах, що не думаємо про клопоти інших. Але ми можемо змінити свій спосіб мислення, і Бог спонукає нас до цього:

Давайте, і дасться вам: мірою доброю, натоптаною, утрушеною, переповненою віддадуть вам, бо якою мірою міряєте, такою ж відміряється і вам. (Лк. 6:38)

Ісус не обіцяв, що коли ми поблагословимо іншу людину, вона одразу ж змінить своє ставлення до нас. Він пообіцяв, що Бог дасть нам добру міру, утрушену, переповнену благословенням!

Тож якщо ми прагнемо бути щасливішими й радіснішими, потрібно дарувати щастя іншим, – і Бог «переповнить» нас благословенням. Яка можливість! Ви можете запитати, чи це справді так? Довідаймося самі!

Бог вже знає, що ми прагнемо зосереджувати всю увагу на собі. Наш колишній досвід змушує нас вагатися, чи справді ми мусимо ставитися до людей так, як Господь цього хоче. Розуміючи це, Він каже нам:

Отже, доки є час, будемо робити добро всім… (Гал. 6:10)

Ми не повинні думати над тим, чого насправді вартують люди. Бог каже нам просто чинити добро при кожній нагоді, і тоді Він благословить нас.

Оскільки Ісус навчав любити інших, мабуть, легко буде сказати: «Звісно ж, я люблю усіх. Я – християнин». Але що мав на увазі Господь, коли вживав слово «любити»? Він сказав:

Як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного (Ін. 13:34)

Ісус також сказав:

Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм… (Мф. 7:12)

Часто є велика різниця між тим, що ми чинили досі і що маємо чинити. Ми не думаємо про інших так, як хочемо, щоб люди думали про нас. Скажімо, ми хочемо, аби інші були до нас прихильними і не зважали на наші хиби й невдачі. Коли нам хтось не до вподоби, то причини нашої антипатії «вагомі». Але ж, звісно, ми хочемо, щоб інші ігнорували «вагомі» причини своєї нелюбови до нас! Так, ми недосконалі, однак завжди спроможні на більшу любов і прихильність до людей.

Виявляючи Христову любов до людей, ми даємо їм змогу бачити Бога! Він хоче, аби ми виявляли Його любов – до всіх – при кожній нагоді. І ми можемо знайти цю нагоду!

Бог любить нас, тому що Він є таким.

Ми можемо любити інших, тому що ми є такими, а не тому, що вони є такими.

Щодня Бог об’являє мені дедалі більше речей, які я маю змінити в собі. Роблячи це, Він чітко показує, що додержується Своєї обіцянки переповнювати мене Своєю радістю! Ось один із прикладів, як Він мене навчає.

Коли я разом із дружиною Мері сидів у кав’ярні, смакуючи морозиво, за сусіднім столиком почало репетувати мале дитя, порушувало затишну атмосферу. Матір усміхалася до нього, і здавалося, що це тільки заохочувало дитину репетувати ще більше. Я подумав, як некультурно поводиться ця матір, примушуючи інших відвідувачів вислуховувати своє нечемне дитя. Вона мала би вивести його надвір – будь-куди, де немає мене.

Коли ми вийшли з кав’ярні, Святий Дух став запитувати мене, чи я спробував якось допомогти цій матері. Чи я помолився за неї? О ні. А чому? Чи пошукав я спосіб ощасливити її? Ні. А чому? Я думав про те, як вона могла би ощасливити мене. Мені й на гадку не спадало чинити так:

У вас повинні бути ті самі почування, як і в Христі Ісусі. (Флп. 2:5)

Згодом Святий Дух запитав мене: «А якщо ця матір тижнями відкладала гроші, щоб влаштувати цій дитині особливу гостину; або дитина щойно одужала після важкої хвороби; або матір недавно померла, і ця жінка піклувалася про дитину, як могла?» З’являлося дедалі більше запитань, і я розплакався. Якими не були б обставини, я все одно осудив цю жінку, замість того, щоб любити її так, як Ісус. Мені ще стільки всього треба навчитися!

Тут постає важливе питання: коли інші люди дивляться на вас, що би ви хотіли, щоб вони думали? Ми можемо навчитися думати про інших так само, як би ми хотіли, щоб вони думали про нас. Так, робити це нелегко, і любити інших так само, як Ісус любить нас, не легше!

Ми дивимося на іншу людину, і в нас виникають такі-от думки: «Яка це себелюбна, пихата особа». Ви можете запитати: «Але якщо та особа себелюбна й пихата, що ж я маю думати про неї?»

Хороше запитання, чи не так? Що ми повинні думати? Ми повинні вирішити, що ми повинні думати про інших і як наші думки вплинуть і на них, і на нас.

Подумайте про те, якою людиною був апостол Павло перед наверненням. Він був не просто себелюбним чи пихатим: він ходив з міста до міста, шукаючи людей, яких називали «християнами», аби віддати їх на страту! Він дійсно був недоброю людиною. Мені він аж ніяк не сподобався б. І я не помітив би в ньому велетенського потенціялу, який бачив Бог. Скількох людей ми зустрічаємо з величезним потенціялом і просто не помічаємо його?

Ісус заговорив до Павла, і той став знаряддям у Божих руках. Бог використав Павла, і завдяки йому сила-силенна людей повірили в Ісуса і стали служити Йому. Бог також хоче використати нас, і так буде, якщо ми навчимося думати про людей і поводитися з ними, як чинив Ісус.

І це міг би бути добрий початок:

Але все це переборюємо силою Того, Хто полюбив нас. (Рим. 8:37)

Завдяки Ісусовій повній перемозі, яка діє в нас, стало можливим те, що годі й уявити! Ми можемо змінити свої думки і навіть своє ставлення до людей.

Ми радіємо, вірячи, що люди нас люблять. Але чи можемо ми спромогтися полюбити те, що важко полюбити, щоб люди зраділи?

Чи ми маємо вірити, що люди люблять нас, бо ми такі добрі? Ні. Ми можемо повірити, що Ісус перебуває в нас і зробив кожного з нас новою людиною, і саме тому ми подобаємося іншим! То, може й ми повіримо, що Він робить так, що хтось інший подобається нам?

Для мене це стало справжнім животворним одкровенням, коли люди любили мене, бачачи в мені Ісуса. І я також можу любити їх завдяки тому, що Ісус чинить у мені! Ісус дає нам ключ до успіху: вважайте інших кращими від себе (див. Флп. 2:3). У багатьох випадках це завдання нелегке.

Я розмовляв із людьми, переконаними, що їх ніхто не любить. Вони іноді кажуть: «Мені байдуже, чи люди мене люблять. Я такий, який є». Але всі хочуть, аби їх любили. Навіть малі діти завжди хочуть, щоб інші малюки їх любили. Популярність має велике значення для молодих людей. У дорослому віці ми стаємо мудрішими і не дуже виявляємо, що прагнемо любови від інших, однак нас досі тішить чиєсь бажання бути поряд із нами. Іноді ми робимо добрі справи – свідомо чи несвідомо, – тому що сподіваємося сподобатись іншим.

Ми відчуваємо, коли не подобаємося іншим. І так само інші люди зазвичай відчувають, що ми не любимо їх, навіть якщо ми прагнемо приховати свої справжні почуття. Те, що ви відчуваєте в серці, видно у ваших очах, у виразі вашого обличчя і поставі тіла. Якщо ви скажете якійсь людині, що любите її, коли вона вважає, що навіть вам не подобається, то ви будете виглядати лицеміром.

Ми можемо ненавидіти те, що вчинив сатана в людині, і все одно любити ту людину. Щойно ми зрозуміємо це й почнемо практикувати, Святий Дух сповнить нас новою радістю. Ми станемо більш подібними до Ісуса, Який віддав Своє життя, щоби допомогти кожній людині.

Будемо любити один одного… (1 Ін. 4:7)

Що більше я розумію і практикую ці принципи, то більше відчуваю в собі Христову любов і радість.

Попередній запис

Чого ми хочемо

Адам і Єва не вірили, що Бог прагне їм добра; вони робили те, чого самі хотіли. І наслідки ми знаємо. ... Читати далі

Наступний запис

Бог має причину

У літаку з Філадельфії до Далласа я помітив пару закоханих: симпатичний молодий чоловік зосередив усю увагу на своїй коханій. Дві ... Читати далі