«Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм» (Мф. 7:12), – цей принцип, такий дійсно геніально простий і зрозумілий у теорії, насправді вкрай важко втілити на практиці, тобто в повсякденному житті. А часто через те, що люди, як на нашу думку, відплачують нам за всі наші «благодіяння» (явні та уявні) невдячністю («чорною невдячністю», як зауважить дехто) чи взагалі відвертою ворожістю та навіть ненавистю.
Так це насправді чи ні, не будемо вдаватися в деталі, адже багатьом відомо, що власні благодіяння, добрі справи зроблені ближнім, ми краще запам’ятовуємо, ніж образи, прикрощі, причиною яких у житті ближніх стаємо ми. Крім того, а чи часто наші «добрі» справи, які ми робимо ближнім, насправді для них є добрими? Можливо, ці справи лише для нас здаються «добрими»? Хтозна… Єдиним можливим критерієм у визначенні корисності для ближнього якоїсь певної справи є любов, яка, як відомо, «не шукає свого» (1Кор. 13:5), про що не завжди скажеш відносно наших справ, думок та намірів стосовно ближніх…
Тому не будемо занадто суворими відносно ставлення до нас ближніх, а краще повернемося до початку нашої розмови, а саме до принципу, який висловив Христос у Своїй Нагорній проповіді. Принципу, який часто називають «золотим правилом моралі», і який від того не став правилом поведінки для всіх. Навіть для християн, які згідно принципів тої самої Нагорної проповіді, мають бути «сіллю землі та світлом світові» (див. Мф. 5:13,14), тобто прикладом для наслідування.
Але не вдаватимемося до самобичування, як полюбляють робити деякі надміру ревні християни. Не забуватимемо, що моральні принципи, які містяться в Біблії, зокрема в Нагорній проповіді, стосуються абсолютно всіх людей, а не тільки християн, послідовників Христових, адже ті ж самі старозавітні Заповіді Божі були дані всьому людству, а не якийсь певній групі людей. Отже, Божий заклик: «Все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм», – стосується всіх і кожного.
І якщо вдуматися в цей заклик, то найбільш влучним словом, яким можна було б описати його – буде слово «милосердя».
Милосердя… Як часто нам бракує його. І не тільки нам, але і багатьом біблійним героям. Як, наприклад, тому самому старшому брату з притчі про блудного сина, або ж фарисею з притчі про митаря і фарисея. Що ж було причиною їхнього немилосердя? – Брак любові до ближнього, який виникає через брак любові до Бога. Так вже склалося, якщо нас не мучать докори сумління або ж просто не відчуваємо своєї гріховності, зіпсутості, ми не зазнаємо потреби в Божому прощенні, Божій любові. А якщо не зазнаємо потреби в Божій любові, то і не відчуваємо потреби в Ньому самому, не любимо Його.
Як не парадоксально звучить, але часто гріхи, а якщо точніше, розкаяння в них, робить нас ближчими до Бога. І справа тут не в тяжкості скоєних гріхів, а в глибині розкаяння: «Кому мало прощається, той мало любить» (Лк. 7:47). Але хіба в людини може бути мало гріхів? Зовсім ні, просто вона їх не помічає, тому і вважає, що гріхів у неї мало, тому і відчуває меншу потребу в Богові, і відповідно менше Його любить. А хто ж відчуває себе «першим серед грішників» (див. 1Тим. 1:15), той просто не може обійтися без Божої любові, без Його милосердя. І такому «грішнику» вже не важливі гріхи інших, якщо він з власними не може дати ради…
«Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм», – тому будьте милосердними до людей, не осуджуйте їх, допомагайте їм. Дійсно, це важко втілити в житті, проте з Божою допомогою це під силу кожному, адже «все можливе віруючому» (Мк. 9:23). До того ж справами милосердя або ж їх відсутністю оцінюватиме наше земне життя Господь на Остаточному, Страшному суді (див. Мф. 25:31-46). Саме ставленням до ближнього Господь оцінює наше ставлення до Нього самого. От чому настільки важливе милосердя до ближнього, завдяки якому ми можемо бути помилувані Богом (див. Мф. 5:7).
КІНЕЦЬ ЕПІЗОДУ
