1 Коринтян 15:12-19 – А якщо Христос не воскрес?
«Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих, як же дехто між вами говорять, що немає воскресення мертвих? Як немає ж воскресення мертвих, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша! Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо про Бога ми свідчили, що воскресив Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають померлі. Бо як мертві не воскресають, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, ви в своїх ще гріхах, тоді то загинули й ті, що в Христі упокоїлись! Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей!»
Роберт довго грав у шкільній футбольній команді. За весь час навчання в школі він жодного разу не пропустив футбольного матчу. Він обожнював великих футболістів і знав усе про різні стратегії гри, необхідні для футболіста навички і (звичайно ж) робив усе від нього залежне, щоб досягнути найкращих результатів і отримати можливість грати за школу в збірній команді.
Він працював дуже багато над технікою своєї гри, щоб відповідати нормативам і бути прийнятим в одну із загальношкільних команд. І от одного разу до нього підбіг один з його друзів і поділився: «Ти зробив це! Вони узяли тебе в команду! Я бачив твоє прізвище в списках! Ти молодчина! Вітаю!»
Роберт поспішав на заняття і не міг відразу піти і сам упевнитися в цьому, але це не перешкодило йому всю наступну годину перебувати як у тумані від сильного душевного збудження. Нарешті це сталося! Його мрія збулася! Тепер його життя мало змінитися найсильнішим чином.
Коли він поспішно виходив з класної кімнати, то шепнув іншому своєму приятелеві; «Я прийнятий у команду! Сем бачив моє прізвище в списку!»
Приятель зупинився і дещо спантеличено подивився на нього: «Але зазвичай список не вивішують на самому початку тижня». Він сказав. «Сем напевно помилився. Цього не могло статися! Він явно щось наплутав!»
Душевний стан Роберта в той момент був дуже схожий на те, що переживали християни, якщо хтось, реагуючи на їх віру в Ісуса, казав: «Він воскрес? Це просто немислима річ!» Люди часто намагалися перекроїти християнство на свій лад і зробити з нього щось інше. Деякі з них упевнено висували припущення, що сказати «Христос воскрес з мертвих» було просто способом виразити уявлення про те, що «Бог продовжує діяти», або на кшталт того що «Я зберігаю вірність Ісусу як моєму лідеру і наставнику». І дійсно, усе це було б вірним у випадку, якби християнство являло собою просто етичне вчення, а Ісуса можна було б вважати черговим гуру, що показує нам істинний шлях до Бога, який ми вільні вибрати чи відкинути. І сьогодні існують люди, які хочуть бачити саме такого роду релігію. Крім того, таке християнство набагато менш вимогливе в усіх відношеннях. Часто прагнення так трактувати християнство стає основою для заперечення того, що Ісус воскрес з мертвих. «Ми не можемо стверджувати, що воскресіння колись відбувалося», – сказав мені якось один із співрозмовників, – «бо в такому разі християнство радикально відрізнялося б від інших релігійних вірувань».
Проте Блага звістка, яку проповідували Павло та інші проповідники, полягала в тому, що Ісус – це Христос – Месія Ізраїлю, Месія від Бога, і через це Він – істинний Володар світу. Таке значення якраз і несе в собі фраза «інший цар» (Дії 17:7); цар, що перевершив в усьому кесаря, цар, перед ім’ям якого усі схилять коліна (Фил. 2:10-11). Це царювання над всім світом буде основним предметом міркувань Павла у в. 20-28. І найпереконливішим і явним доказом і знаменням того, що Ісус дійсно став істинним Царем, є те, що Бог воскресив Його з мертвих (Рим. 1:3-4). Про те ж саме він говорить і у в. 12 цього фрагмента: два факти – те, що (а) Ісус – Месія і (б) що Він воскрес з мертвих – не розглядаються ним ізольовано один від одного, але ми тільки на тій основі і знаємо, що Ісус – Месія і проповідуємо про це, що Він воскрес з мертвих. Власне, тільки воскресіння і є те, що робить розп’яття Ісуса не просто трагічним кінцем життя для ще одного невдалого Месії.
Витончена Павлова аргументація в цьому уривку побудована так, щоб показати коринтянам, які наслідки витікають з твердження, що висувається деякими з них про те, що воскресіння нібито не буває. Оскільки подібний погляд був по суті тим, у що вірили всі язичники, то причина заперечення його в середовищі коринтських християн криється, ймовірно, у сильному впливі, який чинив на общину світогляд навколишнього світу. У культурі, усередині якої вони виросли, про можливість такого уявлення не могло бути і мови. Але Павло щосили старається, щоб коринтяни зрозуміли, що християнський світогляд абсолютно інший і що він містить у собі таке потужне джерело життєвої сили для кожної людської особистості, зокрема і в плані інтелектуальної послідовності і ясності, що здатен кинути виклик язичницькому уявленню про світ і перемогти його. Воскресіння – це фундамент християнської контркультури. І безпосереднім результатом, що виходить за рамки культури, було спростування імперських домагань: Володар світу – Ісус, а не кесар.
Це вводить нас також у сферу серйознішої моралі та духовності і в той же час відкриває нам доступ до розуміння життя усього універсуму. Детальна Павлова аргументація в цьому фрагменті недвозначно вказує на тісний зв’язок між гріхом і смертю (в. 17). Якщо Ісус воскрес, то влада і всесилля смерті були зломлені і над нею отримана грандіозна перемога (в. 26). Смерть, згідно з біблійним образом мислення, є результат гріха як відкидання людиною Божої любові, що дає життя, сполучене з марними спробами набути джерело життя окрім Нього (див. Рим 5:12-14). Але якщо смерті була завдана нищівна поразка, тоді те ж саме стосується гріха.
Для більшої ясності можна оформити цю аргументацію в двох пунктах.
1.Якщо Ісус воскрес, це доводить, що Він дійсно був Месією, оскільки Бог таким актом анулював судовий вирок, згідно з яким Він був звинувачений у хибних претензіях на месіанське звання; власне ця провина і була написана на табличці, прибитій до хреста над Його головою. Але якщо Ісус дійсно був Месією і насправді воскрес з мертвих, тоді Його смерть являє собою не просто жахливий і трагічний кінець, але відкриває нам ті незвичайні божественні методи, якими Він діє проти гріха цього світу.
2.Але в тому випадку, якщо Він не воскрес з мертвих, тоді Він не був і не є Месією і Його хрест не мав жодного сенсу. Гріху не було завдано жодного удару, а світ залишився таким же, яким він і був.
Але Павло не вірить у такий стан справ. У воскресінні Ісуса, наполягає він, народився новий світ, у якому всемогутні сили смерті і гріха більше не мають жодної влади і значення. У світі, який ми знаємо, – світ, чия краса, велич, пахощі, життя, що вирує, схильні до тління, руйнування та стають врешті-решт здобиччю невблаганної смерті і повного знищення, – прозвучала Звістка про те, що існує інший напрям руху, інший тип життя – прекрасніший, більш значущий, більш насичений, ніж той, яким живе світ. Проте варто відкинути воскресіння Ісуса, і це останнє втрачає будь-який сенс.
Тоді виходить, що ви втрачаєте надію на те, що кожен послідовник і учень Ісуса вже прямо зараз стає спільником життя в цьому новому світі, де знищена влада гріха. «Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша». Більше того (в. 18), ті християни, які вже померли, – померли раз і назавжди; коли дехто в коринтській общині виражав свою невіру у воскресіння, вони стверджували, що древні язичницькі уявлення про посмертне існування, (напівживе животіння як тінь у похмурій юдолі Аіда) було краще, на що можна сподіватися.
І врешті-решт, як каже Павло, який тоді сенс без надії на воскресіння в тому, щоб належати до народу Христового? Ненависть, образи, утиски, гоніння – от, чим багата така приналежність; тоді вже краще чесно визнати себе не здатним до такого і зайнятися практиками, які пропонують різні філософи і які набагато легші і простіші, і припинити гаяти час на все це непорозуміння, пов’язане з Ісусом. Далі в цьому розділі Павло розвине усі ці думки, але вже зараз крізь усі його нерозуміння і вигуки стає зрозумілим головне.
Виходить, що ті, хто заперечував воскресіння, не були просто нетямущими християнами, що виражали свої сумніви по одному з пунктів віровчення. (Не так давно, здійснюючи інспекцію єпархій, що знаходяться в моїй юрисдикції, я провів опитування серед місцевих єпископів; більшість з них вірять у воскресіння Ісуса, проте виявилися серед них і такі, які заявили, що не має особливого значення те, чи сталася насправді подія тілесного воскресіння чи ні – це не має значення і віра в це є справа особистих релігійних пристрастей. Це, звичайно, абсолютне нерозуміння того, про що говорить Павло, адже Павло є найпершим свідком Благої звістки як такої.) Вони, може і не зовсім свідомо, підрубують сук, за який тримається Блага звістка і на якому сидять вони самі. Крім того, тим самим вони звинувачують і апостолів «неправдивими свідками» про Бога (в. 15). Але що ще важливіше, вони таким чином заявляють, що події, завдяки яким світ змінився радикально раз і назавжди, не відбувалося. Вони зводять християнство до однієї з форм духовності, нової «релігійності», що законно займає своє місце серед інших товарів (вірувань і філософій) на ринку древнього світоглядного плюралізму. Як і в I столітті, подібна небезпека зберігається і сьогодні.
