Не думаю, що сьогоднішні умови життя, розвиток техніки, Інтернет і так далі якось особливо сприяють розвитку заздрості. Вона була у всі часи історії людства.
Інтернет, наприклад, просто надає людині можливість висловитися публічно на досить широку аудиторію. Це, звичайно, випробування для неї. Тому, безумовно, це теж є випробуванням.
Ми просимо в Бога: “тихе й сумирне життя провадити у всякому благочесті та чистоті”. А заздрість руйнує це тихе і сумирне життя.
Заздрість – гріх, який іноді може мати глибокі наслідки, може бути дуже руйнівним, бо, як ми знаємо, один гріх веде до другого, до третього і четвертого; і ланцюжок цей може затягнутися і затягнути так глибоко, що вибратися буде дуже і дуже складно.
Я знаю з досвіду: за своїм особистим і досвідом людей, які приходять за порадою до священика, що коріння, яке пускає заздрість у серці людини, як будь-які бур’яни потрібно виривати відразу, як тільки вони з’явилися. Поки вони ще не перетворилися на дерева, поки не пустили глибоке коріння.
Тому навіть помисли про заздрість бажано сповідувати. І тим більше, коли заздрість вже володіє людиною, не треба думати, що не відбувається нічого страшного. Інакше потім можна і стовбур обрізувати, і гілки всі обламати, але коріння заздрості все одно залишиться в серці.
Мені здається, немає ніякої різниці між “чорною” заздрістю чи білою. Заздрість завжди чорна. Не можна радіти за людину і одночасно заздрити їй. Тут або одне, або друге.
Є ще момент: коли людина прагне до чогось хорошого, хоче набути внутрішніх якостей, як у другого – тут вже не йдеться про заздрість. Допустимо, святі подвижники любили всіх людей, я до цього прагнутиму.
А от якщо людині погано, її мучить, що хтось успішніший у роботі чи має дорожчу машину, то діагноз зрозумілий.
Чим погана заздрість? Тим, що ти, заздрячи, проживаєш не своє життя. Тим більше, тобі не дізнатися, чим дійсно живе людина, яка їздить дорогою машиною. Можливо, вона приїжджає на цій машині в сім’ю, де її всі ненавидять і чекають від неї лише одних грошей? І вона не хоче повертатися. І чому тут заздрити? Ти навіть не знаєш, чому ти заздриш.
По-друге, заздрість – це невіра в промисел Божий, у любов Божу, у те, що Господь веде тебе одному Йому відомим шляхом і на цьому шляху знає, що тобі подати в кожну потрібну хвилину.
Коли ти намагаєшся хоч би віртуально прожити життя іншої людини, ти починаєш судити цю людину. А нам сказано: “Не судіть, щоб і вас не судили” (Мф. 7:1).
Ти намагаєшся приміряти на себе чуже життя, а це неможливо, тільки твоє від цього починає руйнуватися. Ти втрачаєш себе від заздрості.
Отже давайте радітимемо за інших, а не заздритимемо їм.
Автор: протоієрей Олександр Балибердін
