Недавно друг сказав мені, що найчастіше в місті йому стає сумно через те, що там немає ні неба, ні зірок. Тоді я вирішив, шановний читачу, що він жартує, але згодом зрозумів, що справді так думає.
У місті електричне освітлення створило між нами й зоряною ніччю бар’єр. А в селі, навпаки, людині здається, що вона занурюється в незліченні міріади зірок, що кожен кущ, кожна травинка про щось розповідають і повертають людині її саму; там шум води лунає в унісон з ударами вашого серця, там чути, як цвіркочуть польові цвіркуни, гавкають пси, кукурікають півні й дихає простір. Тиша зоряної ночі на селі діє наче цілющий бальзам: освіжає та напоює душу, зусібіч огортає людину й звільняє її від денної втоми.
Людина схильна забувати. Мені достатньо отримати завдання, яке треба терміново виконати, і я вже не маю часу ні для батька й матері, ні для друга, ні на відпочинок, ні на їжу, ні на молитву. Достатньо почати впорядковувати своє місце праці або почати опікуватися кимсь із хворих домашніх, як одразу забуваєш про все решта. А часом якийсь новий одяг стає причиною того, що не помічаєш ані природи навколо себе, ані людей, які мають ще новіше вбрання, ніж ти.
Може в тебе також зненацька з’явитися думка, що ти більший від Бога й усього людства. Людині для того, щоб вона стала розумною, розсудливою й корисною, потрібно здобути певний життєвий досвід.
Юнацьке захоплення хоч і шляхетне, але здебільшого нетривке й швидко згасає. Тільки страждання, спопеливши в серці хлопця й дівчини непотрібні прагнення, змушує їх швидко дорослішати й дивитися на світ реально, без поверхового оптимізму. Отож, достатньо дрібниці, щоб ти забув, звідки походиш, хто твій Отець, і почав казати, що Бога нема.
Чимало письменників, тільки-но опублікувавши першу книжку, заявляли, що Бога нема. Інші люди починали говорити таке, побувавши в космосі. А дехто, своєю чергою, ставши відомими, як-от «Бітлз», твердив, що є славетнішим за Ісуса.
Вони схожі на муху, що сіла на ріг волові, який тягнув плуга, і зітхала: «Ох, як ми напрацювалися». Вони подібні на дітей на руках у батька, які з-поза його голови кричать до друзів: «Гляньте, я більший від тата!»
А є також такі, яких страждання відвернуло від Бога.
Деколи страждання приковує людину до самої себе, породжує в неї жаль до власної особи, у результаті чого вона може впасти в депресію, поринути в морок почуттів і думок.
Іноді біль, утрата коханої особи, нещастя, невдачі на роботі, сором, який довелося пережити, несправедлива критика, погрози й страх так сильно збурюють і затьмарюють розум та емоції людини, що вона перестає бачити Бога. А тоді починає поводитися, як сліпець, який каже, що сонця нема, або як глуха людина, яка твердить, що звуків ніколи не існувало.
Тому треба частіше виїжджати з міста, бувати в селі, серед тиші, у полі, дивитися на морську глибочінь, на високі гори, насолоджуватися безмовною красою зоряного неба. А влітку слід дозволити, щоб струмочки рясного дощу потекли по твоїй голові, тілі й доторкнулися до твоєї шкіри.
Часом добре також попустувати на снігу, зупинитися від подиву перед розквітлою лукою, зануритися в морські хвилі чи напитися з гірського джерела.
Добре цілими днями перебувати серед природи, подорожуючи лісами, полями, пагорбами, і в такий спосіб хоча б якоюсь мірою віддалитися від перешкоди, яка заступає нам небо, Отця й мету, до якої йдемо.
Добре хоча б частково зняти з очей заслону, наново розтулити вуха, звільнитися від темряви – тоді оживеш.
Якщо не маєш жодної іншої змоги пробитися до Бога й до життя, то просто знайди впродовж дня хоча б півгодини та перетвори цей час на маленьку оазу, у якій ти міг би побути в тиші й відчути Божу присутність. Або ж спробуй розслабитися, гуляючи, – ходи, поки не почуєш навколо себе співу птахів і подуву вітру в гіллі дерев.
А ще відпочивай під час молитви – молися, поки не відчуєш, як б’ється твоє серце, пульсує в жилах кров, а душа прагне розмови з Богом.
Важливо відірватися від дрібних, малих думок і поринути у великі, які звільняють. Бо саме малі думки поневолюють тебе, а великі – звільняють.
Нехай будуть благословенні твої спроби досягти свободи духу.
