1 Коринтян 7:25-31 – 7:32-40

1 Коринтян 7:25-31 – Про безшлюбність

«Про дівчат же не маю наказу Господнього, але даю раду як той, хто одержав від Господа милість буть вірним. Отож за сучасного утиску добрим уважаю я те, що чоловікові добре лишатися так. Ти зв’язаний з дружиною? Не шукай розв’язання. Розв’язався від дружини? Не шукай дружини. А коли ти й оженишся, то не згрішив; і як дівчина заміж піде, вона не згрішить. Та муку тілесну такі будуть мати, а мені шкода вас. А це, браття, кажу я, бо час позосталий короткий, щоб і ті, що мають дружин, були, як ті, що не мають, а хто плаче, як ті, хто не плаче, а хто тішиться, як ті, хто не тішиться; і хто купує, як би не набули, а хто цьогосвітнім користується, як би не користувались, бо минає стан світу цього.»

Мені пригадалася сцена з одного мультфільму, який я дивився в дитинстві. Молодий чоловік сидить в офісі і розмовляє по телефону. Перед ним стоїть величезний вусатий чоловік з обуренням на обличчі: явно, що це його бос. Молодий чоловік каже пошепки в трубку: «Звичайно, любо, я кохаю тебе! Просто зараз не дуже відповідний момент обговорювати це!..»

Фрагмент послання, який ми прочитали, може здатися не зовсім доречним для того, щоб «обговорювати його зараз». Навіщо необхідно обговорювати підняту в ньому тему прямо «зараз» – у такий абсолютно невідповідний момент? Що Павла і коринтян так сильно турбувало і заважало нормальному життю, яке вони хотіли провадити, вступаючи або вже перебуваючи в законному шлюбі?

Часто виникає враження – і багато перекладів це враження відбивають, – що Павло вірить у дуже швидкий кінець цього світу. Царство от-от має настати, а нинішній світ цілком зникнути. З цієї причини, каже він, вам не потрібно занадто сильно занурюватися в турботи світу цього; не потрібно одружуватися, якщо ви ще не зробили цього; не потрібно навіть занадто вдаватися до печалі або радості з приводу скорботи або, навпаки, радощів цього світу. Живіть, «як ті, що не» (в. 29-31) робили того, що насправді робите. Нічого з цього не має жодного значення; День Господній вже майже настав!

Можливо, у такому прочитанні цього уривка є присутньою доля істини. Павло, дійсно, вірить, що настане час, як «при останній сурмі: бо засурмить вона і мертві воскреснуть, а ми перемінимось» (15:52). Він припускав під час написання цього послання, що вказані події стануться ще за його життя – хоча до часу складання Другого Послання до Коринтян він вже допускав можливість своєї смерті перед настанням того Дня. Та все ж, коли він писав ці рядки з думкою про останню вселенську кризу, здається, що спонукала його на їх написання якась наполегливіша нужда цього моменту.

Павло залишив Коринт, ймовірно, у 51 році. Десь приблизно в той же час і впродовж декількох наступних років – якраз у період між його від’їздом і написанням цього послання – видався дуже сильний неврожай, що викликав страшенний голод у тодішньому грецькому світі. Багато письменників того часу згадують у своїх книгах про це. Багато римських громадян і колоністи, яких було немало і в Коринті, жили до цього в повній упевненості в могутності Римської імперії, яка повинна, без сумніву, їх оберегти від всякого роду знегод і забезпечити вічний добробут. І раптом – такий широкомасштабний голод. Він поставив під велике питання саме існування імперії. Можливо, у багатьох виникало відчуття загального кінця? Представники нижчих верств суспільства – а саме з таких, в основному, складалася християнська община в Коринті – відчували крайню нужду. Це був час великих лих, і саме тому, що люди боялися ще більших нещасть, усе те, що відбувається, сприймалося як грандіозна світова криза.

Думаю, Павло тут має на увазі як цю очікувану кризу, так і можливі її наслідки, які можуть привести до останньої світової катастрофи, коли і станеться пришестя Господнє (4:5). Він бере попередження, що стосуються цього останнього, і додає їх до лих цього моменту; і навіть якщо ця нинішня криза буде здолана завдяки добрим урожаям і насиченням внутрішнього ринку провінцій імперії усім необхідним, остаточна криза в майбутньому все одно залишається невідворотною. Тому ніколи не настане такого моменту, коли християни змогли б улаштуватися в цьому світі і жити собі на втіху, начебто їх життя в ньому було вічним. При цьому основний акцент у своїх настановах (і це єдиний раз, коли він так жорстко вимагає виконання своїх настанов) він робить на соціальних потрясіннях викликаних сильним голодом. В. 29 не означає того, що історія світу от-от закінчиться; краще це розуміти, що ця криза не може тривати вічно, і тому краще не робити жодних надзвичайно рішучих дій зараз.

У такій ситуації тим, хто вже запланував грати весілля, було б набагато розумніше відкласти цей захід. Саме такого роду побоювання висловлюються у віршах про сімейне життя з його повсякденними турботами; міркування про те саме Павло продовжить і в наступних віршах, з 32 по 38. Комусь може здатися, що у фрагменті, який розглядається зараз, говориться про можливість відмовитися від сексуальних стосунків у шлюбі, щоб досягти кращих результатів у духовному житті; але, швидше за все, Павло тут веде мову про простіші речі. Річ у тім, що в ті часи майбутні шлюбні пари часто обручалися в ранньому дитячому віці, і робили це батьки з одного і того ж соціального класу; дівчата видавалися заміж відразу ж після досягнення ними статевої зрілості, тобто приблизно у віці дванадцяти років, і робилося це по заздалегідь зробленій «домовленості» сторін жениха і нареченої.

Звідси стає видно, що коринтські християни перебували в стані багатостороннього натиску: природне пристрасне прагнення заручених пар одружитися і зажити повноцінним сімейним життям; жорсткі соціальні вимоги, зокрема до молодих жінок, щоб вони виходили заміж і народжували дітей; крайня стурбованість нестачею продовольства в містах і селах провінцій (чи захочеться вам заводити сім’ю, якщо ви ледве можете прогодувати навіть самого себе?); і при всьому тому – сильне бажання служити Господу Ісусу і проводити угодне Йому життя. Павло хоче допомогти для них здолати проблеми цього моменту і, ґрунтуючись на попередніх віршах (17-24), каже наступне: те, що ви є християнами, набагато важливіше за те, щоб домагатися зміни свого соціального статусу, тому не турбуйтеся про те, що вам, можливо, доведеться відстрочити ваше весілля. Не потрібно з цього робити проблему.

Як відомо, цей невеликий фрагмент, адресований коринтським християнам I століття, викликав резонанс у наступних поколіннях християн, що проживали в різних частинах світу. Християнин не повинен вдаватися до паніки через усілякі потрясіння, що відбуваються в житті світу, і не повинен впадати у відчай, якщо раптом настануть скрутні часи, коли доведеться залишити, на короткий термін, а може, і назавжди, вже звичний спосіб існування або прагнення до отримання соціального статусу, від якого можна було б чекати великих вигод. Але за всіма цими Павловими настановами необхідно побачити ще одну річ, про яку він хоче сказати коринтянам не перший і не останній раз, бо, як ми побачимо особливо в розділі 15, його адресати досі потребували переосмислення свого ставлення до життя і світу, щоб стати здатними сприймати Павлові слова. Цей нинішній світ одного прекрасного дня поступиться місцем іншому світу, в якому Ісус, приводячи до повного завершення Свої царські діяння, восторжествує над усіма ворожими Йому силами, включаючи і саму смерть.

Коли цей момент настане, то вже не матиме жодного значення, відповідали ви чи ні тому заведеному соціальному порядку або зразку, якому вас спонукали відповідати ваша сім’я і друзі. Що по-справжньому виявиться важливим у той момент, так це чи залишилися ви вірні Господові в усіх, навіть найнесподіваніших і найнеприємніших, обставинах вашого життя. Якраз на цьому пункті Павло і робить головний акцент.

1 Коринтян 7:32-40 – Суперечність обов’язків

«А я хочу, щоб ви безклопітні були. Неодружений про речі Господні клопочеться, як догодити Господеві, а одружений про речі життєві клопочеться, як догодити своїй дружині, і він поділений. Незаміжня ж жінка та дівчина про речі Господні клопочеться, щоб бути святою ті тілом, і духом. А заміжня про речі життєві клопочеться, як догодити чоловікові. А це я кажу вам самим на пожиток, а не щоб сильце вам накинути, але щоб пристойно й горливо держались ви Господа. А як думає хто про дівчину свою, що соромно, як вона переросте, і так мала б лишатись, нехай робить, що хоче, не згрішить: нехай заміж виходять. А хто в серці своїм стоїть міцно, не має конечности, владу ж має над своєю волею, і це постановив він у серці своєму берегти свою дівчину, той робить добре. Тому й той, хто віддає свою дівчину заміж, добре робить, а хто не віддає робить краще. Дружина законом прив’язана, поки живе чоловік її; коли ж чоловік її вмре, вона вільна виходити заміж, за кого захоче, аби тільки в Господі. Блаженніша вона, коли так позостанеться за моєю порадою, бо міркую, що й я маю Божого Духа.»

Він прийшов до мене в гості в засмученому і нервовому стані. Це був один з найблискучіших студентів за весь час моєї викладацької діяльності; але також самовіддано, як і вчився, він брав участь у проектах з надання допомоги біднякам. Більшість його однокашників займалися навчанням по п’ять-вісім годин на день і вільний час заповнювали різними хобі: музикою, спортом, участю у різних студентських заходах. Він же намагався стиснути свої заняття в університеті до трьох, а бувало і двох годин на день, і решту часу присвячував роботі в різних проектах зі збору коштів і наданню моральної і матеріальної підтримки усім, хто знаходився в нужді і кого він не міг залишити без своєї допомоги. Природно, що його успішність у навчанні ставала все нижчою і нижчою.

Він знаходився на межі зриву. Я, звичайно, таємно захоплювався і тим, як він вчиться, і тим, якою благородною діяльністю займається. Проте я відчував: мій обов’язок полягає в тому, щоб сказати йому про необхідність вибирати між цими двома речами, оскільки займатися ними одночасно йому було не під силу. Він повинен був або взятися серйозно за навчання і триматися тієї високої планки, що і раніше; чи потрібно було просто зав’язати з ним і присвятити себе повністю роботі в тих проектах, в яких він брав участь на заклик серця. Я не заперечую, звичайно, що деякі студенти могли поєднувати навчання з досить активною соціальною діяльністю; але той стан, в якому знаходився на даний момент мій студент, не дозволяв йому робити і те і друге в півсили. Тому я і порадив йому вибрати щось одне. Я не казатиму про те, що врешті-решт він вибрав, головне – цей випадок дає дуже яскравий приклад тієї проблеми, яку Павло освітлює в прочитаному нами фрагменті: проблеми суперечності обов’язків.

Цей уривок є одним з тих, що приніс Павлу репутацію супротивника шлюбу, який він ніби допускав лише у випадку, коли людина не мала сил утримуватися від сексуального життя. Але тоді стає незрозумілим, як ми можемо поєднати таку оцінку шлюбу з його ж веліннями одружуватися, які він дає у в. 2-5; як би то не було, у цьому пасажі Павло веде мову не про шлюб як такий, а продовжує викладати свою розгорнуту пораду общині, яка піддавалася різного роду тиску з боку суспільства, що оточувало її, і в якій виникали конфлікти між прибічниками і супротивниками підпорядкування прийнятим соціальним нормам.

Павло однозначно не стверджує, що неможливо одночасно і служити Господу і виконувати свої сімейні обов’язки. Він знаходився в близькому спілкуванні з деякими християнськими сімейними парами (у деяких з них разом і чоловік, і дружина були апостолами (див. 9:5), і він навіть на мить не міг допустити того, що ці два покликання можуть виключати одне одного. Але коли він писав послання, голод у Коринті тривав. Були важкі часи, особливо для тих наречених, хто прагнув зробити усе можливе для забезпечення сім’ї всім необхідним, щоб їх стосунки з чоловіком або дружиною не почали на цьому ґрунті погіршуватися.

Павло в жодному разі не виражає тут презирства до такого роду турбот. Такі турботи цілком насущні і законні. Крім того, в Еф. 5:22-33 ми читаємо про те, що взаємна жертовна любов чоловіка і дружини самі по собі приємні Богові і є славним віддзеркаленням Його образу. Проте за часів соціальних і економічних потрясінь стає майже неможливим на належному рівні виконувати свої обов’язки одночасно догоджаючи Господові, працюючи в справі проповіді Благої звістки, і влаштовуючи своє сімейне життя. Тоді доводиться вибирати. І ясна річ, Павло відстоює вибір на користь служіння Господу.

Як і в іншій частині цього розділу, Павло не дає тут жорстких і однозначних приписів. Він намагається навчити коринтян тверезо, вільно і по-християнськи осмислювати доволі суперечливі проблеми, для яких неможливо виробити абсолютних рішень, що підійдуть в усіх ситуаціях. У наші дні знаходиться багато людей, що ігнорують цю мудру пораду з приводу доцільності і своєчасності шлюбу. Вони одружуються і одночасно із запалом беруться за те чи інше християнське служіння, будучи упевненими, що раз вже Бог призвав їх разом з улюбленою людиною вчитися працювати для поширення Благої звістки, то сімейне життя якось влаштується саме собою. Але це докорінно невірний підхід. І доказом цього можуть служити різноманітні конфлікти, що виникають у сім’ях християнських служителів між подружжям, і не одиничні факти розлучень.

На перший план у своїх міркувань Павло ставить наступну мету: християнам необхідно бути вільними по відношенню до життєвих турбот. Іноді він радить просто відкинути ці турботи геть, в усьому поклавшись на Господа, як наприклад у Флп. 4:6. Але при цьому частиною «надії на Господа» має бути упевненість у тому, що тягар турбот про домашні справи не буде звалений на когось одного – на того, з ким тебе зв’язують узи людської любові. Це зовсім не означає, що Господь допомагає тільки тим, хто допомагає сам собі. Але кажучи це, Павло має на увазі нагадати народу Божому, що коли ми просимо про щось у молитві, то частиною відповіді на неї може бути розуміння того, як нам правильно діяти в ситуації, що склалася, щоб отримати те, що просимо. Немає жодного сенсу молитися про збереження себе від аварії, якщо ти сам не перестанеш порушувати правила дорожнього руху.

Наполегливість Павла, яка видно в усіх цих настановах, є присутньою тут тому, що він зовсім не проти шлюбу самого по собі. (Хоча всюди в цьому розділі він висловлює свої застереження, звертаючись як до чоловіків, так і до жінок, у цьому фрагменті він адресує свої слова чоловікам; це, можливо, відбиває соціальні умови, в яких на зарученого чоловіка покладалася головна відповідальність в організації майбутнього весілля.) Навпаки, якщо чоловік чітко усвідомлював, що його почуття до нареченої дуже сильні і здолати їх немає жодних сил і можливостей (порівняйте з в. 9), то жених і наречена повинні, поза сумнівом, одружитися.

Але вони також мають бути готові до труднощів, які відразу ж виникнуть у перші дні їх сімейного життя, незважаючи на, а швидше навіть і завдяки тому, що вони християни, тим більше в такі важкі в багатьох аспектах часи.

Павло закінчує міркування про шлюб короткою порадою – саме порадою, а не вимогою – овдовілим жінкам. Вдова, природно, вільна знову вийти заміж, хоча тепер це має бути «тільки в Господі», тобто чоловіком має бути християнин. Але Павло знову виражає побоювання, що таке рішення може бути продиктоване соціальними вимогами для вдів, щоб вони після втрати чоловіка одружувалися якнайшвидше. «Міркую, що й я маю Божого Духа», пише Павло, можливо, натякаючи на тих з коринтських християн, хто чванився тим, що нібито має духовну мудрість. Він не каже, що ця порада прийнятна в усіх випадках. Але він наполягає на тому, що все має читачами сприйматися серйозно.

Нинішнім християнським наставникам варто повчитися тому, як давати мудрі і духовно-повчальні поради, при цьому, розуміючи, що є питання, які не мають однозначного рішення і відносно яких завжди залишається можливість розбіжностей. І дійсно щаслива та церква, в якій і пастирі, і паства знають, як жити, дотримуючи рівновагу в таких питаннях.

Попередній запис

1 Коринтян 7:17-24

1 Коринтян 7:17-24 – Залишайтеся в тому ж стані, в якому були покликані «Нехай тільки так ходить кожен, як кому ... Читати далі

Наступний запис

1 Коринтян 8:1-6 – 8:7-13

1 Коринтян 8:1-6 – Про ідоложертовне м’ясо «А щодо ідольських жертов, то ми знаємо, що всі маємо знання. Знання ж надимає, ... Читати далі