…А потім ці дивні зустрічі з Воскреслим, які зціляють рану його душі.
Одного дня Петро разом з іншими учнями ловив рибу. Вони ловили всю ніч і нічого не упіймали. І раптом бачать на березі фігурку людини. Хто це? Не так просто розгледіти на такій відстані, та ще в передсвітанковому тумані. «А коли вже настав ранок, Ісус стояв на березі; але ученики не впізнали, що це Ісус… Він же сказав їм: закиньте сіті з правого боку човна і впіймаєте. Вони закинули, і вже не могли витягти сіті через велику кількість риби. Тоді ученик, якого любив Ісус, говорить Петрові: це Господь. Симон же Петро, почувши, що це Господь, оперезався одягом, бо він був нагий, і кинувся в море» (Ін. 21:4,6-8).
І тут вони згадали, що так само Він їх покликав на самому початку. І, як колись Ісус сказав: «Я зроблю вас ловцями людей», – так і сьогоднішній улов (вони порахували спійманих риб, їх було 153) показує, що для них історія тільки починається. Сто п’ятдесят три народи, стільки за підрахунками юдеїв, у той час населяло землю. А це означає, що до всіх цих народів відправляться апостоли, щоб повідати про Розіп’ятого і Воскреслого. Як Він і передбачав, чого Він від них і чекав.
Коли апостоли спекли рибу і всі їли, Ісус запитав: «Симоне Іонин! Чи любиш ти Мене більше, ніж вони? Петро каже Йому: так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе» (Ін. 21:15). І як тричі Петро відрікся від Христа, тричі слідує питання: «Чи любиш ти Мене?»
«Петро засмутився, що втретє спитав його: чи любиш ти Мене? І сказав Йому: Господи! Ти все знаєш: Ти знаєш, що я люблю Тебе…» (Ін. 21:17).
Три рази вигукнув: Люблю! – і тоді згадав своє триразове зречення. І почервонів від сорому. І можна припустити, що дав собі обіцянку ніколи не бути малодушним, не зраджувати Господу, як би страшно не було.
Після Вознесіння Христового Петро разом з іншими учнями приймає в день П’ятидесятниці благодать Духа Святого. Згодом Петро – один з найяскравіших діячів Першохристиянської Церкви. Він проповідує і в малих громадах, і серед людських натовпів. Спочатку його проповідь відбувається серед юдеїв, але в Іопії (нині Яффо) апостол Петро удостоюється дивного одкровення. От як розповідає про це сам Петро: «У місті Іоппії я молився, і в жахові бачив видіння: сходив якийсь сосуд, ніби велике полотно, яке чотирма кінцями спускалося з неба, і опустилось до мене. Я подивився на нього і, розглядаючи, побачив чотириногих земних, звірів, плазунів і птахів небесних. І почув я голос, який промовляв до мене: “Встань, Петре, заколи та їж”. Я ж сказав: “Ні, Господи, ніщо погане або нечисте ніколи не входило в мої уста”. І відповів мені вдруге голос з неба: “Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим”. Це сталося тричі, і знову піднялося все на небо» (Діян. 11:5-10).
Після такого видіння до Петра прийшли люди, які запросили його з проповіддю в Кесарію. Ці люди розповідали, що одному язичникові з’явився Ангел, «який став і сказав йому: “Пошли до Іоппії людей і поклич Симона, званого Петром; він скаже тобі слова, якими спасешся ти і весь дім твій”» (Діян. 11:13,14).
Петро та інші апостоли, з якими він поділився цією розповіддю, визнали, що цим Господь дає однозначний знак: проповідь про Христа повинна здійснюватися не лише для юдеїв, але і для язичників. Таким чином, апостол Петро поклав початок проповіді серед язичників. Продовжувачем же його справи став апостол Павло.
У 44 році юдеї починають гоніння на християн. Був убитий один з Дванадцяти – Яків Зеведеїв. Цар Ірод наказав схопити і посадити в темницю і Петра. Після пасхальних урочистостей він мав намір стратити і його. «Отже, Петра стерегли у в’язниці, а тим часом церква ревно молилася за нього Богові. Коли ж Ірод хотів вивести його, тієї ночі Петро спав між двома воїнами, скутий двома ланцюгами, і сторожа біля дверей стерегла в’язницю. І ось постав ангел Господній, і світло осяяло в’язницю, і, штовхнувши в бік Петра, він розбудив його і сказав: “Встань швидше”.
І впали ланцюги з його рук. І сказав йому ангел: “Підпережись і взуйся”. Він зробив так. Потім говорить йому: “Вдягни одяг твій та йди за мною”. Петро вийшов і попрямував за ним, не знаючи, що роблене ангелом було в дійсності, а думав, що бачить видіння. Пройшовши першу і другу сторожу, вони прийшли до залізної брами, що вела до міста, яка сама собою відчинилася їм: вони вийшли і пройшли одну вулицю, і раптом ангела не стало з ним. Тоді Петро, опам’ятавшись, сказав: “Тепер я бачу воістину, що Господь послав ангела Свого і звільнив мене від руки Іродової та від усього, чого чекав народ юдейський”» (Діян. 12:5-11).
І апостол Петро продовжив свою проповідь. Передання каже, що, пішовши з Єрусалиму, він прийшов у Рим, де і очолював Церкву упродовж більше ніж 20 років, займаючи посаду єпископа Риму. Втім, це передання є досить пізнім, і тому більшість сучасних дослідників вважають, що апостол Петро прибув у Рим лише на початку 60-х років І століття. Під час гонінь Нерона на християн апостол Петро був розіп’ятий на хресті.
Відносно останніх днів життя апостола Петра існує стародавня легенда, що знайшла віддзеркалення в романі Генріха Сенкевича “Камо грядеші?” Апостол Петро, почувши, що імператор Нерон замишляє убити його, вирішив покинути Рим. І на старій дорозі, при виході з міста, він зустрів Ісуса Христа. Вражений Петро вигукнув: «Domіne, quo vadіs?» – «Господи, куди йдеш?»
Спаситель відповів: «Йду в Рим, щоб знову бути розіп’ятим». Присоромлений Петро, повернув назад, у місто, де був схоплений і страчений.
Апостол, коли його привели на місце страти, заявив, що вважає себе негідним бути розіп’ятим так само, як розіпнули Христа. Тоді його прибили до хреста і хрест перевернули.
Під сміх натовпу Петра, підняли на хресті догори ногами. Це сталося біля 66 року в цирку Нерона…
За цирком Нерона, у садах, апостола Петра і поховали. Менш ніж через 300 років імператор Костянтин наказав побудувати на цьому місці храм на честь апостола Петра. Храм був побудований, а сам цирк перетворений на велику площу перед храмом.
У середні віки занепалий храм Костянтина був розібраний, і на цьому місці був споруджений один з найбільших християнських храмів у світі: Собор Святого Петра.
