1 Коринтян 7:1-7 – 7:8-16

1 Коринтян 7:1-7 – Життя в шлюбі

«А про що ви писали мені, то добре було б чоловікові не дотикатися жінки. Але щоб уникнути розпусти, нехай кожен муж має дружину свою, і кожна жінка хай має свого чоловіка. Нехай віддає чоловік своїй дружині потрібну любов, так же само й чоловікові дружина. Дружина не володіє над тілом своїм, але чоловік; так же само й чоловік не володіє над тілом своїм, але дружина. Не вхиляйтесь одне від одного, хібащо дочасно за згодою, щоб бути в пості та молитві, та й сходьтеся знову докупи, щоб вас сатана не спокушував вашим нестриманням. А це говорю вам як раду, а не як наказа.»

Я зупинився на тиждень у передмісті одного американського мегаполісу, в якому раніше ніколи не був. У мене було трохи вільного часу, і після довгого перельоту і багатьох годин сидіння я вирішив прогулятися околицями. Я запитав у власника будинку, куди б він порекомендував мені піти.

«Ну, ви могли б пройтися, наприклад, без особливих проблем трохи більше чотирьох кварталів на південь, – сказав він. – Але дуже не раджу вам ходити далі за це. В іншому напрямі є дещо цікавіші перспективи. Якщо ви хочете подивитися місто і пройтися крамницями, то ідіть у північному напрямі – хоча відразу скажу, що багато крамниць може бути зачиненими сьогодні. У разі ж, якщо ви хочете прогулятися нашим парком, тоді вам слід вибрати східний напрям, але зараз там дуже багато тих, хто займається бігом, так що у вас може не вийти спокійно погуляти там. Якщо ж ви хочете подивитися стару частину міста, пройдіть півмилі на захід, а потім трохи в північному напрямі, і ви потрапите на декілька століть назад. Там чудові старі будинки, вулиці, готелі!»

Палаючи цікавістю, я вирішив піти в південному напрямі і дізнатися, що буде, якщо я пройду далі за чотири квартали – проте вже дорогою подумав, що варто слідувати застереженням хазяїна, і не пішов далі, як він і радив. Я не став робити того, чого мені радили не робити, бо розумів, що ці поради мають під собою життєвий досвід і цілком доречні.

У цьому фрагменті послання Павло якраз зараз і збирається сказати речі, які можна цілком порівняти з інструкціями відносно південного напряму, даними мені. За жодних умов церква не повинна слідувати за індивідуалістичною або софістичною демагогією. У жодному разі церква не повинна ставитися терпимо до явних фактів аморальної поведінки, будь то судові тяжби між християнами, будь то порушення найелементарніших етичних норм, особливо у сфері сексуальних стосунків. Павло рішуче заявляє: «Обережно! Старайтеся навіть і в думках не мати нічого подібного!» Деякі з нас, звичайно, можуть здивуватися таким різким заборонам і вигукнути з почуттям: а що такого може статися, якщо ми, так би мовити, підемо в цьому південному напрямі?! Але Павло тільки ще наполегливіше міг би відповісти, що не варто навіть думати про це.

Хоча зауважимо, що загальний тон послання з цього місця починає змінюватися. Коринтські християни написали Павлу раніше, запитуючи його порад щодо ряду проблем, з якими вони зіткнулися в общині і не могли задовільно вирішити. Відповідаючи на питання, Павло формулює ряд нових принципів, але більша частина того, що він каже, міститься в самій природі християнської мудрості, заснованої на біблійному розумінні, богословському роздумі і пастирському досвіді.

Перше міркування, яким починається цей уривок, являє нам цікавий приклад. Як часто буває і зараз, деякі члени коринтської общини дотримувалися, м’яко кажучи, дещо вільної позиції в царині моралі (в. 6), інша частина, навпаки, вимагала надмірно строгого підходу в цьому. Під впливом ряду відомих філософських систем того часу вони закликали людей або залишатися безшлюбними, або, якщо вони вже перебували в шлюбі, відмовитися від подружніх стосунків. Деякі наставники рішуче стверджували, що такий спосіб життя є новий шлях досягнення особистої святості чи духовної досконалості. У зв’язку з цим вони цитували ще одне прислів’я, яке наводить і коментує Павло: «Добре було б чоловікові не дотикатися жінки». (У мові того часу слово «дотикатися» використовувалося як евфемізм для вираження «мати сексуальні стосунки з жінкою».)

Спершу Павло погоджується з цим поглядом. Він і сам був холостяком (можливо, він був вдівцем або дружина кинула його після того, як він став християнином, можливо ж, він взагалі ніколи не був одружений – точно ми не знаємо). Але він вважає, що безшлюбний стан – чудова річ за умови, що ти легко можеш справлятися з поривами пристрасті в собі. На відміну від багатьох людей він не уявляє життя світу без сексуальних стосунків і не вважає їх чимось низинним або негідним. Він не відкидає необхідності любовних почуттів як таких, але він не міг прийняти тих порочних наслідків, до яких вони часто призводять.

Він прекрасно знає, зокрема, що у вируючому мегаполісі, подібному до Коринта, різного роду спокуси очікують тебе на кожному кроці. Спочатку одружитися, а потім узяти на себе обітницю утримання від подружніх стосунків – це дуже дивний, а головне ризикований задум. Спільне життя чоловіка і дружини, позбавлене сексуальних стосунків, може породити прагнення, які з великою вірогідністю знайдуть собі вихід на стороні. Тому коментар Павла у в. 2 на поставлене йому запитання і розвиток його думок у в. 3 і 4 цілком природні: кожна людина, що перебуває в шлюбі, повинна мати нормальне сексуальне життя зі своїм чоловіком або дружиною.

Павло тут знову вживає дуже благозвучний вираз, що часто розуміється невірно. Він каже, що кожна дружина повинна «належати» своєму власному чоловікові і кожен чоловік повинен «належати» своїй власній дружині. Це не означає, що «кожен повинен одружуватися»; належати – це означає «знаходитися в сексуальному зв’язку». Він не каже, як це розуміється в деяких старих англомовних перекладах Біблії, що «шлюб потрібен щоб уникнути розпусти». Павло лише хоче сказати, що люди, які перебувають у шлюбі і не мають сексуальних стосунків зі своїм подружжям, знаходяться в дуже небезпечному становищі, оскільки це може породити непереборне бажання мати незаконні зв’язки на стороні. Іноді висувається припущення, що частково проблема розділу 6  – відвідування чоловіками-християнами повій – була викликана тим, що їх дружини-християнки намагалися утримуватися від сексу з ними з метою духовного зростання.

В. 3 і 4 прояснюють нам, що Павло мав на увазі, – у них вказується на взаємну стриманість як чоловіків, так і дружин. Багато людей досі вважають, що Павло був жінконенависником, зміцнюючи головну роль чоловіків, проте цей уривок примушує нас зупинитися в певному здивуванні. Всупереч очікуванням він у першу чергу говорить про обов’язки чоловіків перед їх дружинами і тільки після цього про обов’язки дружин перед чоловіками. Далі він підкреслює, що дружина не має влади над своїм тілом, але, проте, також і чоловік не має влади над своїм тілом, але має її дружина! Це було викликом для того часу, і, потрібно визнати, залишається таким досі.

Прагнення зрозуміти, яке це має значення для повсякденної, з місяця в місяць, рутини сімейного життя, що з року в рік посилюється, особливо якщо один або обидва з подружжя цілими днями працюють або займаються вихованням дітей, – це частина тієї роботи думки і серця по виявленню секрету щастя і влаштування сімейного життя на основах любові. При цьому загальний напрям думки абсолютно зрозумілий.

Павло не заперечує необхідності для подружжя час від часу утримуватися від сексуальних стосунків, щоб присвячувати ці періоди зосередженій молитві. Але він при цьому і не вважає, що сексуальна стриманість сама по собі може сприяти їх духовному зростанню, бо тимчасове припинення подружнього спілкування спрямоване тільки на те, щоб вивільнити час і сили для роздумів і молитов. Для нас, сучасних читачів послання, цю стриманість можна було б використовувати для самоти і для молитовного приготування до якихось важливих проектів і справ; і навряд чи варто шкодувати на це час, навіть якщо це зажадає день, два або тиждень. Не дивлячись на те, що такого роду практика приносить користь, важливо розуміти, що вона не повинна ставати безперервною. Адже тоді у ворога з’явиться можливість для раптового нападу на нас (в. 5).

Із Павлових слів видно, що, кажучи про все це, він дає тільки пораду (в. 6), а не наказує, як у попередніх розділах. Він цілком розуміє, що Бог дає сили і здібності людині для того, щоб здійснювати своє призначення, незалежно від того, перебуває вона в шлюбі чи живе одна. Але в нього достатньо досвіду роботи і стосунків з молодою християнською общиною, щоб закликати її максимально уважно поставитися до його порад. Думаю, що в нас немає приводу вважати, що значущість цих порад хоч скількись зменшилася і сьогодні.

1 Коринтян 7:8-16 – Шлюб і розлучення

«Говорю ж неодруженим і вдовам: добре їм, як вони позостануться так, як і я. Коли ж не втримаються, нехай одружуються, бо краще женитися, ніж розпалятися. А тим, що побрались, наказую не я, а Господь: Нехай не розлучається дружина з своїм чоловіком! А коли ж і розлучиться, хай зостається незаміжня, або з чоловіком своїм хай помириться, і не відпускати чоловікові дружини! Іншим же я говорю, не Господь: коли який брат має дружину невіруючу, і згідна вона жити з ним, нехай він не лишає її. І жінка, як має чоловіка невіруючого, а той згоден жити з нею, нехай не лишає його. Чоловік бо невіруючий освячується в дружині, а дружина невіруюча освячується в чоловікові. А інакше нечисті були б ваші діти, тепер же святі. А як хоче невіруючий розлучитися, хай розлучиться, не неволиться брат чи сестра в такім разі, бо покликав нас Бог до миру. Звідки знаєш ти, дружино, чи не спасеш чоловіка? Або звідки знаєш, чоловіче, чи не спасеш дружини?»

Епідемія розлучень охопила в останні десятиліття західний світ. У період моєї молодості я не був знайомий ні з ким на моїй вулиці, у моїй школі і де б то не було ще, хто зважився б на розлучення. Випадки розлучень, про які я чув від сторонніх людей, були украй рідкісні і сприймалися як справжня трагедія, як щось схоже із самогубством. За останні сорок років усе кардинально змінилося, і тепер, напевно, вже майже не знайдеш вулиці, сім’ї, школи і навіть церкви, де не було б дорослих або дітей, які б не пройшли через досвід розпаду сім’ї; і що особливо прикро, з цим доводиться стикатися дуже часто. Ті країни, в яких ще в попередньому поколінні розлучення було просто не мислимим (головним чином, це країни з переважаючим числом жителів, що сповідують католицтво), статистика розлучень росте нестримно з кожним днем.

Світ, в якому жили люди, навернені Павлом у християнство, був дуже сильно схожий на нинішній західний світ; у будь-якому випадку, набагато сильніше, ніж на Захід середини XX століття. Особливо у вищих верствах суспільства розлучення і вторинні шлюби були рідкісні; і там існував дуже жорсткий соціальний тиск, часто навіть на рівні законодавства, що чинився на розлучених або вдівців, особливо жінок, що примушувало їх якнайшвидше одружуватися. Ми не повинні дозволяти собі думати, що кінець XX століття був часом безпрецедентним відносно проблеми розлучень і що Павло нібито жив у світі, дуже схожому на світ наших батьків і батьків наших батьків! Просто те суспільство відрізнялося від нашого, у тому числі і у сфері звичаїв і законів. У зв’язку з умовами життя, що швидко змінюються, з одного боку, і величезними змінами, які принесла християнська Блага звістка, з другого, члени Коринтської церкви мали бути приведені в замішання рядом труднощів і проблем етичного характеру, які тільки ще більше заплуталися через заяви деяких членів общини, які вважали, що сексуальні стосунки, навіть у шлюбі, позбавляють християнина або християнку духовних переваг, які дає утримання від сексу. Мені видається це просто якимсь мінним полем, через яке Павлу доводиться дуже обережно прокладати шлях у цьому фрагменті. Наприкінці наших роздумів над ним, коли ми побачимо, як Павло проведе це розмінування дороги, ми дізнаємося одну чудову річ, яка допоможе нам самим стати саперами на мінних полях нашого сьогоднішнього життя.

Павло розділяє свої пояснення на три частини: одна містить звернення, адресоване людям, які колись перебували в шлюбі, але зараз залишилися одні (в. 8 і 9), друга призначена для тих, хто зараз живе сімейним життям (в. 10 і 11), і третя – найбільш просторова – частина містить настанови людям, яким доводиться жити разом з невіруючим чоловіком або дружиною (в. 12-16).

Перша з частин містить у собі проблеми, близькі Павлу через його безшлюбний спосіб життя, про що було, ймовірно, відомо коринтянам. Павло виявляється тут між двох вогнів: з одного боку, між вимогами одружуватися, обов’язково висуненими соціумом, а з другого, – наполегливими закликами деяких «духовних» учителів, що наполягали на необхідності безшлюбного способу життя. Що стосується самого Павла, то він бажав би, щоб його адресати з тих, хто не перебуває в шлюбі, були вільні від необхідності одружуватися знову і знову; він хотів донести до них думку про те, що найкращим для них було б робити вибір – одружуватися чи ні – самим, без якогось тиску з боку суспільства, що оточує їх. Такий підхід мав явно підривний характер для світу, в якому жив Павло. Але він хотів, щоб, навпаки, це йшло на користь його підопічним і в жодному разі не викликало в них почуття сорому перед тими, хто вимагав стриманості. Він хотів показати для них, що пристрасті в них ще занадто сильні і все ще залишається небезпека піддатися спокусі розпусного способу життя, якщо не запобігти цьому одруженням.

У цьому саме і полягає сенс в. 9. Колишні англомовні переклади («краще женитися, ніж розпалятися») часто використовувалися, щоб представити це висловлювання як «горіти в пеклі унаслідок розпусного способу життя», проте навряд чи тут йде мова про це. Набагато ймовірніше, що Павло мав на увазі «розпалятися у вогні пристрасті і не мати законних засобів для того, щоб впоратися з цим».

Стосовно усього цього він не дає чітких приписів, а вказує напрям для міркувань і пропонує пораду. Коли мова заходить про розлучення, Павло висловлюється більш ніж однозначно, посилаючись при цьому (що, до речі, не зовсім властиве йому) на відповідну заповідь самого Ісуса, яка наводиться в Мр. 10:9 і паралельних уривках. Розлучення не схвалювалося Богом раніше і не буде схвалене Ним ніколи. Вже те, що Бог створив і чоловіка, і жінку за Своїм образом (Бут. 1:26-28), саме відкриває нам щось про те, що в їх єдності і зв’язку відбивається образ Божий на землі, а в спільному поклонінні Богові він розкривається повною мірою. Усе, що спотворює цей образ, є ознакою неповаги до Бога і (як це прекрасно знають усі, хто розлучився) вносить елемент руйнування в людські відносини. Павло, звичайно, не вдається до обговорення проблем, які виникають у рамках сімейного життя. Але можна бути упевненими, що якби в нього було більше часу і місця, він напевно б сказав подружнім парам, що до розлучення можуть привести наступні речі: гнів, злість, образливість, неповага, довгі розставання, байдужість, – усе це може заглушити подружню любов вже на самому початку.

Проте в поле зору потрапляють і виключення, на кшталт: якщо жінка розлучилася зі своїм чоловіком, то повинна або залишатися надалі незаміжньою (що, як ми бачили, є дуже нестандартним для того часу), або знову повернутися до нього. Це положення, у свою чергу, дає привід для ще ширшої дискусії з питання: чи допускається розлучення у випадку, якщо одна із сторін у шлюбі не відноситься до церкви? Дуже часто бувало в житті ранньої церкви, що чоловік або дружина ставали християнами, почувши і повіривши в Благу звістку, а їх друга половина залишалася байдужою до цього благовістя. Павло наполягає у в. 39, а також у 2Кор. 6:14, що християнам потрібно одружуватися тільки з християнами.) Деякі учені висловлюють думку, що навернення одного з подружжя через другого було ледь не основним шляхом поширення християнства в Античності; проте багато християн могли і не бачити ніякої можливості якось вплинути на своє подружжя. Отримавши можливість вирватися з язичницького світу, в якому поклонялися старим похмурим богам і богиням і в якому процвітали різного роду дивні і часом бузувірські практики, такий християнин або християнка могли всією своєю істотою пережити це як приголомшливий досвід переходу з пітьми до світла. Як у такому становищі і при такій свідомості могли вони залишатися жити з тими, хто абсолютно не хотів відвертатися від пітьми?

Відповіддю Павла на це є чудовий приклад того, як християнська Блага звістка перевертала всі колишні негативні приписи про чистоту з ніг на голову. Так само, як і у випадку із зціленнями Ісуса, при яких Він торкався до прокажених і до людей, що вважалися нечистими з інших причин, і замість того, щоб заразитися від них, сам передавав їм цілющу силу і залучав їх до нового життя дарованого Богом, так і Павло вірив, що святість може проявляти себе з набагато більшою силою, ніж нечистота. Християнам зовсім необов’язково, щоб зберігати чистоту, розривати існуючі стосунки (у шлюбі). Невіруючий чоловік або дружина можуть постійно опинятися під впливом Божої любові, явленої в Христі, завдяки її дії через віруючого чоловіка або дружину. (Це, звичайно, ідеал, і насправді все набагато складніше, що Павло і враховував.) Чоловік або дружина-християнка тому не повинні в жодному разі ініціювати або провокувати розрив, оскільки завжди залишається можливість того, що за допомогою Божої благодаті невіруюча половина буде навернена в християнство.

Маючи на увазі це, Павло каже, що навіть завдяки одному з батьків-християн діти стають «святими» і ніяк не залишаються «нечистими». Мабуть, це означає, що діти, перебуваючи під впливом хоч би одного з батьків – члена церкви, знаходяться у сфері божественної любові і у владі Благої звістки. Проте це зовсім не означає, що вони автоматично стають християнами. Цей вірш нічого не говорить про хрищення дітей, хоча часткове виправдання для такої практики є присутнім тут імпліцитно.

Якщо все ж чоловік або дружина, що не належать до церкви, побажали би розлучитися (що цілком могло траплятися і не раз; не кожен, упевнений, виявляв палке бажання приєднатися до більш ніж дивного нового руху), християнин не повинен цьому перешкоджати. У цьому пункті Павло відчував необхідність і крайню важливість дещо модифікувати Ісусове вчення. Але зробив він це не з тієї причини, що Ісусові слова сприймалися ним як одна з думок, але тому, що пристосовував ці слова до абсолютно нової ситуації. Ми, що живемо в абсолютно інших умовах і стикаємося з новими ситуаціями, які Павло навряд чи міг собі навіть уявити, потребуємо того, щоб набути мудрості, упокорювання і вірності, необхідні для того, щоб застосовувати їх вчення в наші дні. І нам, звичайно ж, потрібно ті ж душевні якості, коли ми роздумуємо про те, яким має бути церковний шлюб у рамках культури, що знаходиться не в ладах з благовістям.

Попередній запис

1 Коринтян 6:12-20

1 Коринтян 6:12-20 – У чому призначення тіла? «Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, але ... Читати далі

Наступний запис

1 Коринтян 7:17-24

1 Коринтян 7:17-24 – Залишайтеся в тому ж стані, в якому були покликані «Нехай тільки так ходить кожен, як кому ... Читати далі